Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
11/07/2014 15:40

Бої за Ковель

Липень 1944 року для Червоної Армії характеризувався початком активних бойових дій на всіх ділянках радянсько-німецького фронту. Тривала Білоруська стратегічна наступальна операція «Багратіон», радянські війська готувалися до початку Львівсько-Сандомирської стратегічної наступальної операції.

На тлі цих подій активізувався наступальний прорив Червоної Армії на Волині. Після кількамісячних напружених боїв радянські бійці нарешті визволили місто Ковель – один з найбільших залізничних вузлів Західної України, стратегічний плацдарм для подальшого наступу на територію Білорусії. Визволення Ковеля тривало впродовж кількох наступальних операцій Червоної Армії – Рівненсько-Луцької, Поліської та Білоруської, проте в мемуарах деяких радянських воєначальників фігурує термін «Ковельська операція».

На підступах до Ковеля радянські війська вперше з’явилися наприкінці січня 1944 року, коли під час проведення Рівненсько-Луць­кої наступальної операції два кавалерійські корпуси 13-ї армії 1-го Українського фронту успішно форсували притоку Прип’яті – річку Стир. Проте внаслідок уповільнення наступу на Рівне ці війська отримали наказ повернути на південь: 1-й кавалерійський корпус – у напрямку на Луцьк, 6-й кавалерійський корпус – на Цумань. 11 лютого Рівненсько-Луцька наступальна операція була завершена, радянським військам так і не вдалося захопити Ковель.

У лютому 1944 р. за розробленим заздалегідь планом Українського штабу партизанського руху народні месники спробували захопити Ковель, зруйнувати залізничний вузол і військові об’єкти. 11 лютого УШПР закинув у ковельські ліси спеціальну розвідувальну групу під командуванням О. Г. Курова, яка мала завдання допомогти партизанському з’єднанню О. Ф. Федорова в оволодінні містом. Окрім того, для спільних дій залучалося з’єд­нан­ня партизанських загонів під командуванням С. Ф. Маликова, яке прибуло на Волинь із Житомирщини, а також партизанські загони В. О. Карасьова та М. А. Прокопюка.

Гітлерівське командування перетворило Ковель на міцний опорний пункт. За даними розвідки, підступи до міста перегороджували три лінії укріплень і мінні поля.

Уночі 23 лютого партизани вийшли на вихідні позиції. Намагаючись відвернути на себе значні сили противника, пар­ти­за­ни-фе­доровці розпочали запеклі бої з ворогом у навколишніх селах, що тривали п’ять діб. У цей час загін С. Ф. Маликова розгорнув наступ безпосередньо на Ковель. 27 лютого о п’ятій годині ранку партизанські батальйони увірвалися на західну околицю Ковеля й розпочали бої за місто й залізничну станцію. Але ворог, підтягнувши сюди значні сили, утримав Ковель і змусив партизанів відступити. Партизанська операція з визволення міста зазнала невдачі.

 

Наступну спробу визволити Ковель Червона Армія здійснила під час проведення військами 2-го Білоруського фронту Поліської наступальної операції, починаючи з 17 березня 1944 року.

Лінія фронту в районі Ковеля являла собою дугу виступом на схід, де оборонялось угруповання військ, що складалося з частини німецької охоронної дивізії, двох угорських піхотних дивізій і відновленої після поразки в районі Корсунь-Шев­чен­ків­ського танкової дивізії СС «Вікінг».

Головний удар на Ковель завдавала 47-а армія генерал-лей­те­нанта В. С. Полєнова. Наступ проводився з півночі й південного заходу. Долаючи опір гітлерівців, 260-а і 60-а стрілецькі дивізії під командуванням полковника В. І. Булгакова й генерал-майора В. Г. Чернова, а також частина сил 175-ї стрілецької дивізії генерал-ма­йо­ра В. О. Борисова впритул підійшли до Ковеля. 

Наприкінці 18 березня ворожий гарнізон був оточений, кровопролитні бої безпосередньо за місто точилися до 29 березня. Частини та з’єднання 47-ї армії змушені були закріпитися на рубежі на схід від міста. За стійкість, відвагу, самопожертву й героїзм, виявлені у важких боях, що розгорнулися навколо Ковеля в березні – квітні 1944-го, багатьох бійців і командирів Червоної Армії відзначили бойовими нагородами…

 

Наприкінці травня – на початку червня 1944 р. радянські війська розпочали підготовку до чергового наступу. 24 червня війська 1-го Білоруського фронту перейшли в наступ, зламавши оборону противника на широкому фронті. 2 липня німецьке командування, враховуючи загрозу виходу радянських військ у фланг і тил ковельському угрупуванню, почало відводити війська на захід.

Враховуючи стратегічну ситуацію, радянське командування розпочало наступ на Ковель. У ніч із 4 на 5 липня 1944-го війська 47-ї армії 1-го Білоруського фронту зав’язали бої на околицях міста і до 10-ї години ранку 5 липня вибили гітлерівців із його східної частини. Бій тривав упродовж дня, ввечері настало затишшя…

Уранці 6 липня Червона Армія відновила штурм міста: 1283-й і 1285-й стрілецькі полки 60-ї стрілецької дивізії розпочали форсування річки Турії, водночас 1281-й стрілецький полк просувався в напрямку Садової вулиці до центру міста й залізничного вокзалу. У другій половині дня Ковель був повністю очищений від ворога. Надвечір по радіо прозвучав наказ Ставки ВГК Маршалу Радянського Союзу К. К. Рокоссовському, в якому повідомлялося, що війська 1-го Білоруського фронту оволоділи Ковелем. Восьми з’єд­нан­ням і військовим частинам, які відзначились у боях за місто, було присвоєно почесне найменування «Ковельських». 

18 липня 1944 року з цього району розпочався загальний наступ армій лівого крила 1-го Білоруського фронту…

 

У  боях за Ковель відзначилися сотні бійців і командирів Червоної Армії. Серед них – капітан Мурдугов. Олександр Йосипович Мурдугов став до лав РСЧА 1934 р., пройшовши службовий шлях від червоноармійця 17-го окремого кінного гірськоартилерійського дивізіону 17-ї кавалерійської дивізії Закавказького військового округу до комісара 531-го артилерійського полку 89-ї стрілецької дивізії 45-ї армії Закавказького фронту. 

Із серпня 1942 року старший політрук О. Й. Мурдугов брав участь у бойових діях на фронтах Великої Вітчизняної війни, 26 вересня 1942 року був контужений у боях за місто Моздок. Після лікування капітан О. Й. Мурдугов обіймав посаду заступника командира з політчастини окремого артилерійського дивізіону 16-ї окремої стрілецької бригади Чорноморської групи військ Закавказького фронту, брав участь у боях за Кавказ і на Таманському півострові. Впродовж квітня – листопада 1943 року навчався у Вищій офіцерській артилерійській школі (м. Семенів Горьковської області), після чого був направлений у розпорядження командувача артилерії 1-го Українського фронту. З 30 листопада 1943 р. капітан О. Й. Мурдугов – заступник командира дивізіону зі стройової частини, з 15 травня по 8 серпня 1944 р. – командир дивізіону 425-го артилерійського полку 132-ї стрілецької дивізії Резерву ВГК.

У січні 1944 р. брав участь у Калинковицько-Мозирській наступальній операції. Учасник Люблінсько-Брестської наступальної операції. З серпня 1944 р. й до завершення Великої Вітчизняної війни – заступник командира й командир дивізіону 80-го артилерійського полку 76-ї стрілецької дивізії 47-ї армії 1-го Білоруського фронту. Був учасником бойових дій з утримання й розширення плацдармів на річці Віслі в районі Варшави. 23 вересня 1944 року за бої поблизу міст Радзилін і Рембертов майор Мурдугов був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ступеня. У складі військ фронту брав участь у Варшавсько-Поз­нан­ській, Східно-Померанській та Берлінській наступальних операціях. У січні 1945 р. дістав легке поранення, а в березні того самого року був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. 

Олександр Йосипович особ­ливо відзначився під час оточення й розгрому берлінського угруповання противника. За зразкове командування артилерійським дивізіоном і виявлені при цьому особисті мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 31 травня 1945 року майор О. Й. Мурдугов був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Після війни до 1948 р. він служив у Групі радянських військ у Німеччині, згодом – у Білоруському та Київському військових округах. У грудні 1959 р. звільнений у запас, жив і працював у Києві. Помер 2 квітня 2007 року.

 

Підготував Златко ЗЛАТАНОВ,

науковий співробітник

Меморіального комплексу

«Національний музей історії Великої

Вітчизняної війни 1941–1945 років».

Документи та знімки з фондозбірні

Меморіального комплексу

друкувати
Додати коментар

Інші статті