Вумен-кримінал

Знаний італійський психолог Чезаре Ломброзо в праці «Жінка – злодійка і повія» зазначив: «Часто злочини, що їх чинять жінки, мають дуже складну передісторію. Лиходійки, немов діти, хворобливо вразливі до різних зауважень. Вони незвично легко піддаються почуттю ненависті й незначна перешкода чи невдача в житті збуджують у них лють, що штовхає до злочину. Будь-яке розчарування викликає злість щодо тієї особи чи предмета, які стали причиною її виникнення, і кожне незадоволене бажання сповнює їх ненавистю до оточення, навіть коли воно ні до чого не причетне. Невдача збурює в душі страшну злість проти тих, хто влаштованіший у житті... Те ж саме, але в різкішій формі, відбувається в дітей, що б’ють кулаками предмет, на який наштовхуються, тим самим завдаючи собі болю. З цього випливає вбогий психічний розвиток злочинниць, що є виявом залишку здатності, притаманної дітям і тваринам: сліпо реагувати на біль, кидаючись на її найближчу причину, навіть якщо вона – форма неживого предмета».

Згаданий науковець приділив багато уваги вивченню біологічних чинників злочинності, його розвідки значно вплинули на подальший розвиток кримінології. А й справді, навіть у кримінальних кодексах багатьох країн є специфічні статті, які передбачають відповідальність лише жінок. Ідеться, передовсім, про лиходійські вчинки матері в період вагітності й пологів щодо власних нащадків. Проте відомо, що поведінкова мотивація навіть у схожих ситуаціях у панянок і чоловіків відрізняється, тобто схильність до певних злочинів або, іншими словами, обіймання кримінальної ніші, також є неоднаковою.

Панянки-пацанки стали агресивнішими

Передусім зауважмо, що неможливо в одній публікації охопити весь спектр теми, тому логічно було б присвятити їй кілька матеріалів, зосередивши увагу в кожному з них на найцікавіших особливостях вумен-криміналу. У нашому першому екскурсі торкнемося фізіологічних «підвалин», зокрема мотиваційних рушіїв, психологічних чинників, що певним чином виокремлюють жіночу складову злочинності. Але одразу слід зазначити – наші пані здатні вчинити майже будь-який кримінально караний вчинок, просто така властивість надто дисонує з традиційним сприйняттям суспільством жінки як матері, берегині моральності й певної взірцевості в поведінці. Питанням, на які саме злодіяння і за яких умов наважуються жінки, цікавляться не тільки науковці, а й правоохоронці-практики, бо від детального знання згаданих «статевих особливостей» як кримінальної, так і віктимної поведінки людини залежать результати превентивних, розшукових чи слідчих дій.

Поведінка жінки має низку особливостей. Приміром, у неї інакший механізм нападу й захисту: у житті вона більше покладається не на силу, а на інтуїцію й хитрощі. І якщо є «жіночі» галузі й розділи в медицині (акушерство та гінекологія), спорті (художня гімнастика), професійних сферах (обслуговування, дошкільна освіта, бухгалтерія, торгівля тощо), то чому не має бути криміналістів, що вузько опікують аспекти вчинення правопорушень не лише, наприклад, дітьми, а й, скажімо, їхніми матусями? Більше того, науковці вже давно зауважують: специфіка кримінологічних параметрів вчинених жінками злочинів дозволяє виокремлювати їх у самостійну групу – як об’єкт кримінологічного вивчення.

Звісно, погляди вчених різних епох на це явище залежали від усталених суспільних поглядів. Приміром, чимало європейських філософів і мудреців глибоко патріархального середньовіччя висували гіпотезу, що будь-яка жінка ще від Єви через власну дурість здатна на злочин. Дивно, та й досі ані науковці, ані практики не мають повної картини масштабів проблеми й прогнозів щодо сподіваної симптоматики перебігу «хвороби». Важко повірити, але й донині немає офіційної структурованої статистики жіночої злочинності в ретроспективній динаміці. Лише відомо: вона специфічна іншим співвідношенням корисливих і насильницьких злочинів, аніж у чоловіків. Дослідники в Україні нині здебільшого оперують соціологічними вимірами й відомостями з місць позбавлення волі. Виявляється, жінки – не такі вже лагідні «кішечки», як видається. Останнім часом значно зросла агресивність панянок-пацанок: 35 % засуджених лиходійок покарали за певне насилля, зокрема майже щоп’яту – за умисні вбивства чи тяжкі тілесні ушкодження. До того ж левова частка згаданого мала місце в побуті – на ґрунті сімейних чи сусідських конфліктів. Подеколи така лють є елементом певного «комплексу задоволення» й навіть патологічного, невмотивованого тривіальною вигодою потягу до володарювання над чужою долею. Проте радує те, що жіноча агресія, за умови детального вивчення причин її виникнення в конкретному випадку, почасти є своєрідним інструментом захисної стратегії. Хоча її інколи важко розгледіти, навіть за великого бажання.

Зміна ролей

Уже згаданий Ломброзо та його однодумці понад століття тому відзначали: мотиваційним спонуканням для багатьох жінок наважуватися на крадіжки є не потреба виживання, а винятково бажання заволодіти дорогими й розкішними вбраннями, прикрасами або ж банальна заздрість і невгамовна жадоба. Класичний приклад – сумнозвісна одеська «мазуриха» Сонька Золота ручка (Софія Блювштейн) та її послідовниці Роза Еппель і Рухля Шейнфельд. Весь природній талант і чари ці хитрунки використовували в кримінальний спосіб задля задоволення непомірних особистих потреб. Цілком логічно з висновків значної кількості вчених генерується теза: стан «жіночої» злочинності віддзеркалює процеси, які відбуваються з моральним здоров’ям суспільства, зокрема українського, буквально замордованого насиллям, байдужістю та споживацьким рефлексом.

Є низка й інших науково доведених фактів щодо виявів і побічних ефектів закононеслухняності дівчат-жіночок. Доведено: ресоціалізація рецидивісток (жінки частіше за чоловіків ідуть на злочин, відбувши покарання) відбувається складніше через стрімку втрату останніми соціальних зв’язків. Чоловіки вдвічі частіше покидають відправлених у неволю дружин, аніж жінки – благовірних, що втрапили за ґрати. Сильна стать створює нові сім’ї досить хутко, іноді одразу після засудження «половинки». Ще одна загальновідома жахлива істина – слабка стать швидше втягується в алкоголізм і наркозалежність, а відтак – скоріше деградує як особистість. З іншого боку, жінки легше піддаються навіюванню, особливо близькими, коханими, заради яких ладні йти на кримінал. Певне, тому пані починають злочинну діяльність у зрілішому віці й здебільшого під впливом негативних сімейно-побутових ситуацій. Приміром, почасти привласненням і розтратою займаються матері-одиначки або жінки – єдині добувачі коштів у родині.

Сучасні кримінологи та психологи дедалі частіше говорять про маскулінізацію – важливий каталізатор зростання жіночої злочинності. Ще століття тому слабка стать здебільшого переймалася організацією домашнього затишку, вихованням численних нащадків. На щось інше просто бракувало часу. Емансипація й прогрес докорінно змінили згадану суспільно-статусну механіку, зокрема спонукаючи процес посилення як соціальної, так і кримінальної активності жінок. Нині в розвинених країнах відбувається інтенсивна фемінізація злочинності. Німецький кримінолог Ганс Шнайдер вважає: що більше рольова поведінка жінок наближається до чоловічої, то помітніше жіноча протиправна активність уподібнюється чоловічій. Це штовхає їх до вчинення «чоловічих» злочинів (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, грабежі тощо). Інший прояв такого «очоловічення» – зростання участі жінок у терактах, зокрема як самогубців (приміром, шахідки), і загалом у збройних протистояннях.

Під впливом гормонів

– 80 відсотків злочинів, вчинених чоловіками, мають агресивно-насильницький характер, а жінки схильні до вчинення корисливо вмотивованих діянь, – говорить очільник відділу психологічних і мистецтвознавчих експертиз ДНДЕКЦ МВС України кандидат психологічних наук, доцент Юрій Ірхін. – Також дослідники виокремлюють специфічні «жіночі» злочини, пов’язані з невмотивованою поведінкою під час пологів і насиллям щодо дітей. Річ у тім, що слабка стать більше підвладна впливу гормонів на поведінку. Приміром, у певні фази менструального циклу, вагітності, клімаксу в них стаються напади неадекватності, сплески настроїв упродовж короткого періоду – від апатії до підвищеної збудливості. Тобто гормональна система жінок утричі лабільніша, рухливіша, ніж у чоловіків, і їхній емоційний стан за лічені хвилини може змінюватися від ейфорії до дисфорії. Сумнозвісне дітовбивство теж почасти є результатом афектоподібного стану чи гормонального сплеску. Постпологова депресія (афект Аффешенбурга), особливо якщо дитя небажане, коли породілля люто ненавидить «винуватця» вагітності чи маля є «наслідком» зґвалтування, поставила крапку в долі багатьох немовлят.

Чоловіки злопам’ятніші. Типовою для них реакцією на щось негативне, події в навколишньому середовищі є заміщення, – переконаний співрозмовник. – Погане ми не «стираємо», а заміщаємо чимось позитивним. Жінки негатив здебільшого викидають із голови. Це пояснює феномен: коли в пані коханець запитує: «Чи був у тебе хтось до мене?» – вона зі сповненим чесності поглядом відповідає: «Ні, ти в мене єдиний», хоча зрозуміло – то неправда. Хоч би як дивно, саме в цей момент жінка не обманює, бо це є реакцією витіснення – усі попередні «кавалери» буквально тонуть у такому забутті. Тому жінка може обдурити детектор брехні, якщо той налаштований на опитування респондента чоловічої статі. Проте кримінальні справи й історія доводять: помста жінки значно жорстокіша й витонченіша, особливо якщо стосується інтимної сфери. Чого лишень варта шекспірівська леді Макбет! Не менш відомою «антигероїнею» є так звана харківська маніячка Марія Павлова, на чиїй совісті – 15 доведених фактів душогубства в кількох регіонах Східної України в середині 2000-х.

Убивця ніколи не зраджувала апробованому почерку, забиваючи жертву ударом сокири ззаду по голові, щоб не зустрічатися з нею поглядом. Вона могла відібрати життя в людини, щоб вкрасти дві банки меду, а потім продати його за копійки. Сищики-профі зазначали: ця вже немолода жінка демонструвала диявольську хитрість й розсудливість. Убивця-крадійка не залишала слідів, працювала доволі акуратно. Місцями знайомства з потерпілими (літніми людьми) ставали автобуси й електрички. Саме там пройдисвітка втиралася в довіру, напрошувалась у гості або ж виказувала готовність допомогти в домашніх справах. Міліції знадобилося кілька років, щоб вирахувати й затримати попутницю-вбивцю в одному з автобусів на Харківщині. Павлова – уродженка Росії, матір трьох синів, яка вже не могла існувати без кровопускання й життя за чужий рахунок. Дияволицю зупинили, але Зло не перемогли.

* * *

Свого часу французький науковець Блез Паскаль писав: «Щоразу ми дивимося на речі не тільки з іншого боку, а й іншими очима – тому й вважаємо, що вони змінилися». Тож висновок щодо проблеми жіночого криміналу в кожного буде свій.

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».

друкувати