Нарком за сумісництвом

20 лютого 1920 р. в газеті «Известия Всеукрревкома» була опублікована постанова Президії Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦВК) про припинення діяльності тимчасового органу революційної влади – Всеукрревкому – та відновлення роботи українського радянського уряду – Ради Народних Комісарів УСРР. Згідно з Постановою, до ІV з’їзду Рад належало створити сім народних комісаріатів, першим з яких значився Народний комісаріат внутрішніх справ. Його очільником (за сумісництвом) був призначений Голова Ради Народних Комісарів УСРР більшовик Х. Г. Раковський.

Християн Георгійович Раковський (справжнє ім’я та прізвище – Кристя Станчев) народився 13 (1) серпня 1873 р. у болгарському місті Котелі. Його батько був комерсантом, а мати походила з родини відомих болгарських революціонерів Раковських. Під час навчання у Варні юного Кристю двічі виключали з гімназії за революційну діяльність. На 14-му році життя він змінив своє ім’я і став Християном Раковським.

У 1890 р. молодий радикал емігрував до Швейцарії, де вступив на медичний факультет Женевського університету. Восени 1893 р. розпочав навчання в медичній школі Берліна, але невдовзі був відрахований звідти за революційні зв’язки з російськими емігрантами. У 1896 р. закінчив медичний факультет університету в м. Монпельє (Франція), здобувши науковий ступінь доктора медицини. У подальшому брав участь у соціал-демократичному русі Болгарії, Швейцарії, Німеччини, Франції, Румунії, не раз був заарештований і ув’язнений. У травні 1917 р. його звільнили солдати російського гарнізону Ясс, де він утримувався під вартою за вироком румунського суду. Раковський емігрував до Швеції й незабаром отримав запрошення від В. І. Леніна приїхати до революційного Петрограда. Після більшовицького перевороту в листопаді того ж року вступив до лав РСДРП(б). З січня 1918-го вів партійну роботу в Севастополі й Одесі, де очолював Вищу автономну колегію щодо боротьби з контрреволюцією.

12 червня 1918 р. Раковський від імені РСФРР підписав прелімінарний (тимчасовий) договір із делегацією уряду П. П. Скоропадського про обмін громадянами, відновлення роботи пошти й телеграфу, взаємне відкриття дипломатичних представництв. Згідно з цією домовленістю, Радянська Росія відкрила свої генеральні консульства в Києві, Одесі, Харкові, консульства – у Полтаві, Чернігові, Кам’янці-Подільському та Житомирі. Як зазначала гетьманська контррозвідка, фактично ці «консульства» стали центрами підготовки збройних повстань на території України, а Раковський був їхнім координатором.

У вересні 1918 р. Раковського відрядили з дипломатичною місією до Німеччини. Але в Берліні він пробув недовго: за місяць його та інших представників Радянської Росії німецька влада видворила з держави.

У січні 1919-го, коли серед керівників УСРР виникла «криза голови уряду», більшовики звернулися до ЦК РКП(б) з проханням направити Х. Г. Раковського в Україну, де він був обраний головою Ради Народних Комісарів (РНК) УСРР. Бувши очільником радянського українського уряду, також проводив політику масових розстрілів «контрреволюційних» елементів. Наприклад, лише за червень – серпень того року в Одесі були розстріляні 2 200 осіб, а в Києві – близько 10 000.

Після захоплення території України збройними силами Півдня Росії Раковський разом із членами уряду УСРР виїхав до Москви. У лютому 1920 р. у звільненому Харкові РНК відновила свою діяльність, а голова уряду Раковський, за сумісництвом, був призначений ще й народним комісаром внутрішніх справ. Фактично НКВС УСРР був створений лише в березні 1920 р. шляхом об’єднання двох відділів Всеукрревкому – Відділу управління та Головного управління робітничо-селянської міліції. Як зазначалось у «Звіті НКВС УСРР за 1920 рік», до травня «…комісаріат із цілої низки причин не міг широко розгорнути своєї діяльності».

4 березня в газетах опублікували розпорядження голови Раднаркому УСРР і наркома внутрішніх справ Раковського, згідно з яким усі губернські й повітові ревкоми та виконкоми України були зобов’язані «…щодня телеграфувати до Наркомвнусправ про становище на місцях і про найважливіші призначення з додатком у галузі будівництва радянської влади».

Від 21 березня на Раковського покладався також обов’язок керувати новоствореним Народним комісаріатом з іноземних справ. Крім того, в цей час він, за сумісництвом, був ще й наркомом здоров’я та головою Всеукраїнської надзвичайної санітарної комісії. Мабуть, тому в своїй автобіографії Християн Георгійович навіть не згадує своєї посади наркома внутрішніх справ, яку він обіймав понад два місяці.

Х. Г. Раковський підтримував утворення радгоспів та комун і був одним з організаторів придушення бунтів селян, що виступали проти. 14 вересня 1920 р. він як голова РНК УСРР й одночасно член Реввійськради Південно-Західного фронту підписав «Відозву» до населення республіки про необхідність нещадної боротьби з бандитизмом. За його наказом усі ватажки банд, а також їхні активні учасники оголошувалися поза законом, а тому «…кожний впійманий бандит мав бути розстріляним на місці як ворог робітничо-селянської влади». Крім того, наказувалося брати в заручники близьких родичів бандитів і відправляти до концентраційних таборів, а їхнє майно конфісковувати «на користь місцевої селянської бідноти».

У місцевостях, де діяли банди й готувалися куркульські повстання, пропонувалося «негайно взяти з таких сіл заручників із куркулів, із впливових осіб чи підозрюваних в участі або у співчуванні бандитам». У разі їх нападу на установи або представників радянської влади заручників наказувалося розстрілювати.

У 1918–1922 роках Раковський листувався й зустрічався з українським письменником В. Г. Короленком, з яким був давно знайомий і сприяв його проханням щодо звільнення окремих заарештованих «контрреволюціонерів». При цьому він наголошував, що «першими терор запровадили наші супротивники». Історик-емігрант С. П. Мельгунов у своїх спогадах писав, що 1920 р. він був звільнений із чекістської в’язниці, завдячуючи поручительству Раковського на прохання В. Г. Короленка.

Християн Георгійович вільно володів англійською, французькою, німецькою, російською, румунською та болгарською мовами. Він був у складі радянської делегації на Генуезькій (1922 р.) та Лозаннській (1923 р.) міжнародних конференціях, а також виконував обов’язки голови Південно-Східного бюро Комінтерну. Керівництво Української Республіки високо цінило європейську славу, енциклопедичну обізнаність й організаторський талант Раковського. Коли на початку 1922 р. постало питання про його можливий перехід на іншу роботу, Пленум ЦК КП(б)У своїм рішенням від 23 березня 1922 р. запропонував «…категорично вимагати не знімати з роботи в Україні т. Раковського».

Християн Георгійович, очолюючи уряд УСРР, був прихильником федеративного союзу України з Радянською Росією, виступаючи проти їх прямого об’єднання. Він також не підтримував сталінського плану автономізації радянських республік у складі РСФРР. На ХІІ з’їзді РКП(б) (1923 р.) голова українського уряду рішуче виступив проти національної політики Сталіна й пропонував «відібрати в союзних комісаріатів дев’ять десятих їхніх прав і передати їх національним республікам». У відповідь Сталін звинуватив його в «конфедералізмі, націонал-ухильництві та сепаратизмі».

У червні 1923 р. за ініціативою Раковського ЦК КП(б) України ухвалив постанову, згідно з якою іноземні компанії мали право відкривати свої філії на території України тільки з дозволу її влади. Усі комерційні угоди, які до цього були укладені в Москві, анульовувалися. За місяць це рішення було скасоване Москвою, а голову Раднаркому УСРР знято з посади й направлено послом до Великобританії.

18 липня Християн Георгійович написав листа Сталіну, копію якого розіслав усім членам ЦК і ЦКК РКП(б), членам Політбюро ЦК КП(б) України: «Моє призначення до Лондона для мене, і не тільки для мене одного, означає лише привід для зняття мене з роботи в Україні». Перед від’їздом до Великобританії він у серпні 1923 р. востаннє взяв участь у роботі пленуму Харківської міськради та, звертаючись до присутніх делегатів, у своїй промові, зокрема, сказав: «Розлучаючись після 5-річної роботи з вами, я заявляю, що вважаю за необхідне як солдат Російської й Української Революції як тут, так і за океаном боротися до кінця за інтереси трудящих мас Радянського Союзу й усього світу». Про від’їзд Раковського за кордон повідомив своїм читачам і тогочасний журнал міліції та розшуку УСРР «Щит революційного порядку» (1923 р., № 2), один із номерів якого вийшов друком із його портретом на обкладинці.

Повноважним представником (послом) СРСР Християн Георгійович працював спочатку в Лондоні, а потім у Парижі. Восени 1927 р. він повернувся до Москви й далі вів безкомпромісну та безнадійну боротьбу зі Сталіним. Невдовзі він був звільнений з усіх займаних ним посад, виведений зі складу ЦК, а на ХV з’їзді РКП(б) (1927 р.) – виключений із партії. Рішенням Особливого зібрання при ОДПУ Раковського в адміністративному порядку вислали спочатку до Астрахані, а потім – до Саратова та Барнаула, де він працював у місцевих планових комісіях.

У лютому 1934 р. Християн Георгійович публічно заявив, що в умовах фашистської загрози для СРСР припиняє боротьбу проти партійного керівництва й заявляє про свій розрив з опозицією. За місяць він повернувся до Москви, працював у Наркомздоров’ї РСФРР, а у жовтні очолював радянську делегацію на міжнародному конгресі Товариства Червоного Хреста в Токіо. Наступного року його поновили в партії.

У ніч на 27 січня 1937 р. Раковського заарештували. Він утримувався у внутрішній в’язниці НКВС, поводився мужньо й протягом восьми місяців відмовлявся визнавати себе винним в інкримінованих йому злочинах. Та врешті-решт слідчі його «зламали» й він «зізнався», що брав участь у різних контрреволюційних змовах, а також був англійським і японським шпигуном.

У березні 1938 р. у Москві відбувся судовий процес у справі так званого Антирадянського правотроцькістського блоку, на якому Раковський підтвердив свої свідчення, які давав на попередньому слідстві. Цим «визнанням» він врятував своє життя й був засуджений не до розстрілу, як більшість його соратників (М. Бухарін, О. Риков та інші), а до 20 років ув’язнення з конфіскацією майна.

Покарання Християн Георгійович відбував в Орловському централі. Коли гітлерівці на початку вересня 1941 р. підійшли до Орла, усі рецидивісти були евакуйовані до віддаленіших таборів. Політичних в’язнів, згідно зі сталінським списком, 11 вересня розстріляли. Серед 157 страчених «контрреволюціонерів» був і Х. Г. Раковський. 4 лютого 1988 р. рішенням Пленуму Верховного Суду СРСР він був реабілітований…

Володимир ЧИСНІКОВ,

м. Київ

друкувати

Коментарi

jenney 01/08/2015 11:53
Hermes Replica bags is the architectonics of the strap
jenney 01/08/2015 11:47
it is accepted to accept Chanel Replica Handbags a wait-list for over six years per bag.