З вогню та в полум’я
Підполковник міліції у відставці Володимир Олександрович Ільїн – славетний представник старшого покоління вартових порядку. На службу в органи внутрішніх справ він прийшов із фронту, змінивши солдатську шинель на міліцейський однострій.
У 1943 році в Москві згідно з наказом НКВС СРСР із колишніх працівників НКВС і досвідчених фронтовиків була організована спеціальна група. Група мала створити територіальні підрозділи міліції у визволених від фашистських загарбників областях України. До її складу був зарахований і рядовий Володимир Ільїн. У червні 43-го підрозділ вирушив із Москви. Просуваючись територією визволеної України, він виловлював диверсантів, карателів та інших фашистських посіпак.
У листопаді 1944 року частина цієї спеціальної групи була розподілена для укомплектування райвідділів міліції Миколаївської області. Володимира Ільїна призначили дільничним уповноваженим Єланецького райвідділу міліції. Службу довелося розпочинати в доволі складних умовах. Зі зброї були лише пістолет ТТ і автомат – ПКШ, з транспорту – двоколісний візок, запряжений конем. Та для новоспеченого дільничного Ільїна, який пройшов горнило кровопролитних боїв Великої Вітчизняної, ті труднощі видалися цілком посильними. За невеликий проміжок часу він навів лад на дорученій території.
1948 року керівництво УВС області перевело Ільїна до Миколаєва, в обласний відділ карного розшуку. У голодні роки післявоєнної розрухи людям потрібно було елементарно виживати. Дехто прагнув будь-що вирватися зі злиднів: хотілося вдосталь наїстися, пристойно одягтися. Особливо цінувалися закордонні речі. Офіцери, які служили в Німеччині, Угорщині та Польщі, висилали своїм рідним посилки із заморським крамом. Про це добре знали тогочасні бандити. Тож у місті та на його околицях зухвалі злочинці раз по раз вчиняли розбійні напади на щасливчиків, які отримували посилки з-за кордону.
Тодішній начальник ВКР УВС області – легендарний майор
Петро Односумов – доручив розкрити ті злочини особисто Володимиру Ільїну. Опитуючи свідків, молодий детектив дізнався, що напередодні тих зухвалих нападів вони бачили чоловіка в дорогому шкіряному пальті. Згодом його помітили біля морського порту. Незабаром сищики отримали інформацію про те, що якась жінка здала в камеру схову морського порту дві валізи з речами, схожими за описом на викрадені під час недавніх розбійних нападів. Рано чи пізно за ними мали прийти. Розшуковці на чолі з Ільїним влаштували засідку. Чекати довелося недовго. Забрати валізи прийшла та сама жіночка, та вже разом із чоловіком у шкіряному пальті, про якого згадували свідки. Під час розслідування з’ясувалося, що за цією парочкою тягнувся довгий кримінальний слід, аж із далекого міста Пермі. Саме там був застрелений майор ВПС, якому й належало шкіряне пальто, за яким вдалося встановити злочинця.
Правопорушники люто ненавиділи працівників міліції, особливо сищиків, які не давали їм спокою. Запеклим кримінальникам не хотілося знову вирушати у табори. Тому, коли рецидивісти відчували небезпеку, вони не зупинялися ні перед чим: наважувалися навіть на вбивство працівника карного розшуку. Хоча й знали, що за це «світить» якщо не розстріл, то вже напевно – 25 років таборів.
Минуло вже не одне десятиліття, однак чіпка пам’ять Ільїна й досі зберігає всі подробиці ще одного зухвалого вбивства сищика. Березневої ночі 1949 року в одному із сіл Баштанського району невідомі вбили охоронця магазину. На затримання вбивць виїхали тодішній начальник Баштанського РВС Кручинін і старший оперуповноважений карного розшуку Стрига. Дорогою вони помітили двох чоловіків, що зігнулися під вагою величезних мішків. Міліціонери наказали їм зупинитися. Незнайомці натомість, кинувши свою ношу, дременули в різні боки. Правоохоронці помчали за ними. Стрига швидко наздогнав одного з утікачів і крикнув: «Стояти, карний розшук! Руки вгору!». Та чолов’яга вихопив пістолет і вистрілив йому в голову. Відібравши ТТ, що випав із рук мертвого опера, вбивця зник у невідомому напрямі. На жаль, Кручиніну не вдалося затримати другого бандита. Про ту НП майор був змушений доповісти в Миколаїв. Начальник ВКР УВС Петро Односумов направив Ільїна в супроводі старшини Єршова з пошуковим собакою в Баштанку.
На місце трагедії міліціонери прибули на розбитій полуторці. Тренований пес відразу ж узяв слід одного з утікачів. Пробігши розмоклими від снігу полями із десяток кілометрів, вартові порядку вийшли до залізниці біля станції Горожене. Там, у кущах, собака винюхав згорток, у якому були два пістолети: «Вальтер» і ТТ, який належав загиблому Стризі. Очевидно, у такий спосіб убивця намагався позбутися речових доказів. А сам злочинець, як згодом з’ясувалось, чекав їх у приміщенні залізничної станції…
Виявилося, що працівники станції були сповіщені про подвійне вбивство, яке сталося в околицях міста. Тож коли шляхові обхідники побачили кремезного чоловіка в закривавленій фуфайці, то швидко здогадалися, хто він. Втекти злочинцеві не вдалося… Міліціонери помістили затриманого в кузов полуторки й доставили в Баштанський райвідділ, де швидко встановили його особу. Бандитом виявився уродженець одного із сіл району. Жив він у Миколаєві, працював вантажником у морському порту. Покривати свого поплічника чолов’яга не став і виказав місце, де він міг переховуватися. Суд засудив тих убивць до тривалих строків позбавлення волі.
1954 року досвідченого оперативника Ільїна перевели в м. Первомайськ, на посаду заступника начальника міського відділу міліції, де він прослужив 11 років. По тому Володимир Олександрович обійняв посаду начальника Миколаївського РВВС УВС області. У ті роки в Миколаєві будувався Варварівський міст. До його спорудження залучили понад дві тисячі будівельників практично з усіх куточків Союзу. Водночас неподалік, у смт Ольшанському, швидкими темпами зводився цементний завод, а в с. Сливиному – обласний протитуберкульозний диспансер. Часи були скрутні. Та й контингент будівельників підібрався відповідний. Тому в навколишніх селах із магазинів почали цупити харчові продукти, алкогольні напої, одяг та взуття. Володимиру Ільїну доручили в найкоротший час розкрити ці крадіжки.
Майор Ільїн разом із колегами швидко зметикували, де шукати злодіїв. За кілька діб на території району були затримані п’ять груп злочинців. Згодом опери розкрили ще з десяток крадіжок із магазинів, вчинених крадіями-одинаками. Тодішній начальник відділу карного розшуку УВС полковник Кирлан, узагальнивши досвід роботи миколаївських сищиків, надіслав ці матеріали у МВС УРСР. 1966 року наказом міністра внутрішніх справ УРСР Івана Головченка цей досвід був рекомендований для впровадження на всій території України. За рік, 1967-го, він поширився вже по всій території СРСР. Того ж року наказом очільника МВС СРСР Миколи Щолокова начальник Миколаївського РВВС уже підполковник міліції Володимир Ільїн був нагороджений нагрудним знаком «Заслужений працівник МВС СРСР».
Фронтові роки та труднощі служби в післявоєнний час негативно позначилися на здоров’ї Володимира Олександровича. 1975 року він був змушений піти на заслужений відпочинок. Здалося б, тепер йому саме час посидіти на березі річки з вудкою або полежати на дивані з книжкою. Та де там… І нині, у свої поважні роки, ветеран не може всидіти на місці. Він частий гість в Управлінні карного розшуку області, де для легендарного розшуковця завжди відкриті двері. Йому є про що розповісти й чому навчити молоде покоління оперативників.
17 травня підполковнику міліції у відставці Ільїну виповнюється 90 років. Зичимо Вам, шановний Володимире Олександровичу, ще многая, многая літа!
Володимир ЗАЦЕРКЛЯНИЙ, Миколаївська обл.
