На підступах до Севастополя
У третій декаді квітня 1944 р. епіцентр визвольних боїв Червоної Армії в Україні перемістився на Кримський півострів. На цей період припало й закінчення грандіозної Дніпровсько-Карпатської стратегічної операції радянських військ.
Після визволення більшості території Криму в руках гітлерівців ще залишався Севастопольський укріплений район – три оборонні рубежі, кожен з яких складався з двох-трьох траншей та інших інженерних споруд із землі та каміння. Окупанти зміцнили та оновили старі укріплення, зведені в 1941–1942 роках, а також використали для оборони природні перешкоди, зокрема ланцюг гірських висот, який на півночі з’єднувався із Сапун-горою.
Перший оборонний рубіж, розміщений за 7–10 км від міста, пролягав висотами 192,0, 256,2, горою Сахарна Головка й далі східними схилами Сапун-гори та висотами західніше від Балаклави. Найміцнішим вузлом опору противника була Сапун-гора, що прикривала підступи до міста з південного сходу: на її схилах були облаштовані шість ярусів траншей з вогневими точками й ходами сполучення, прикритих мінними полями та загородженнями з колючого дроту. Поряд із Сахарною Головкою серйозною природною перешкодою на шляху наступу радянських військ також були Мекензієві гори.
24 квітня 1944 р. командування вермахту заборонило евакуацію військ із Севастополя морем. На севастопольському плацдармі гітлерівці сконцентрували значні сили – вісім німецьких і румунських дивізій 5-го й 49-го армійських корпусів німецької 17-ї армії, понад 72 тис. солдатів і офіцерів, 2 100 гармат і мінометів, 2 400 кулеметів, 50 танків, 80 літаків. Загальна довжина зовнішнього обводу ворожої оборони становила близько 29 км, на 1 км фронту налічувалося до 2 тис. ворожих вояків, 65 гармат і мінометів. Отже, на кожну атакуючу стрілецьку роту в середньому припадало по 32 кулемети й 15 мінометів ворога!
Спроба подолати цю оборону з ходу не вдалася. Радянські війська, що вийшли на підступи до Севастополя, були об’єднані під командуванням 4-го Українського фронту, до складу якого ввійшла й Приморська армія (18 квітня Окрема Приморська армія була перейменована в Приморську армію). Війська фронту налічували 253 тис. осіб, 4 445 гармат і мінометів, 888 протитанкових гармат, 106 танків і САУ.
Розпочалася підготовка до штурму міста, яка тривала до 4 травня. На правому фланзі мали наступати частини 2-ї гвардійської армії, в центрі – 51-ї, а на лівому фланзі – Приморської, війська двох останніх армій повинні були завдати ворогові головного удару. При цьому враховувалися насиченість оборонних рубежів інженерними спорудами, щільність вогню й рельєф гірської місцевості. У стрілецьких батальйонах і полках з найпідготовленіших військовослужбовців створювалися штурмові групи й загони. Кожен із цих підрозділів націлювався на певний об’єкт, ретельно вивчав підступи до нього, систему вогню й загороджень. На спеціальних навчальних полях відпрацьовувалися взаємодія з артилерією, порядок і послідовність бойових дій. На запланованих ділянках прориву зосереджувалася максимальна кількість артилерії: у 2-й гвардійській армії на один кілометр фронту припадало 180 гармат і мінометів, у 51-ї та Приморської арміях – 200–258. Інженерні частини будували командні пункти й мости, розчищали й розширювали гірські дороги. Перед особовим складом виступали учасники оборони Севастополя 1941–1942 років, які роз’яснювали особливості боротьби в специфічних умовах Криму.
Планування й підготовку майбутнього штурму контролював Генеральний штаб Червоної Армії, який 22 квітня надіслав
командувачу військ 4-го Українського фронту директиву щодо вдосконалення бойових порядків військ у наступальних операціях, зажадавши вивчати це питання на прикладі характерних військових операцій і повідомити про результати.
Підготовка до штурму Севастополя передбачала не лише навчання особового складу, а й напружені бої для поліпшення займаних позицій. 18 квітня Червона Армія визволила Балаклаву. У другій половині дня 19 квітня війська 51-ї та Приморської армій атакували противника в районі Сахарної Головки й Сапун-гори, але, зустрівши відчайдушний опір ворога, який переходив у контратаки, істотного успіху не досягли. 23 квітня війська 4-го Українського фронту перейшли в наступ, завдавши удару з боку Балаклави на мис Херсонес. У результаті запеклих боїв війська Приморської армії просунулися на 3 км, хоча через суцільні мінні поля того дня не вдалося ввести в бій підрозділи 19-го танкового корпусу. Війська 2-ї гвардійської армії оволоділи залізничною станцією Мекензієві Гори. Військам 51-ї армії вдалося на деяких напрямах увірватися в оборону противника й зайняти дві-три траншеї. Наступ не увінчався успіхом, знадобилися нове перегрупування та підготовка військ, додаткове відпрацювання взаємодії між ними, підвіз боєприпасів і пального…
У середині квітня 1944-го на схилах Сапун-гори кілька разів побувала група розвідників 1376-го стрілецького полку 417-ї стрілецької дивізії 51-ї армії на чолі з уродженцем Донбасу молодшим сержантом С. І. Єлагіним. Щоб виявити розташування ворожих позицій, під час цих рейдів розвідники закидали гранатами кілька ворожих кулеметних точок. За виявлену сміливість і доставлені цінні дані 20 квітня командир полку нагородив Єлагіна медаллю «За відвагу». Вночі 26 квітня група Єлагіна зробила нову вилазку й непомітно підібралася до ворожих позицій крізь мінні та дротяні загородження. Молодший сержант С. І. Єлагін особисто знищив обслуги трьох кулеметів і двох протитанкових рушниць, прорізав прохід у загородженнях до ворожого доту й на зворотному шляху виніс на собі пораненого однополчанина. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 травня 1945 р. за мужність і відвагу, виявлені в боях за визволення Криму, Сергій Іванович Єлагін був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
Група в складі чотирьох розвідників того ж полку під командуванням ще одного донеччанина, червоноармійця Г. М. Івашкевича, непомітно проникла на Сапун-гору, знищила дозор, кулеметну точку й захопила двох «язиків». Виявивши розвідників, гітлерівці відкрили по них вогонь, товариші Івашкевича загинули. Командиру групи вдалося сховатися в одному з ворожих бліндажів, де він оборонявся до прибуття підмоги. Хоробрий воїн був чотири рази поранений, але зміг передати
командуванню важливі відомості про організацію німецької оборони. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24 березня 1945 р. за мужність і відвагу, виявлені в боях за визволення Криму, Григорій Мефодійович Івашкевич удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
З метою дестабілізувати постачання та зв’язок кримського угруповання ворога активізували дії Чорноморський флот й авіація. У період боїв за визволення Криму командир ланки 2-го дивізіону 1-ї бригади торпедних катерів старший лейтенант Г. О. Рогачевський із Сумщини протягом двох днів потопив транспорт і дві баржі противника. Його побратим із 2-ї бригади торпедних катерів, уродженець Вінниччини, старший лейтенант В. С. Пилипенко під час дозору, конвоювання кораблів, висадки десантних груп підбив три ворожі торпедні катери й потопив десантну баржу.
Відчутних ударів по морських та наземних об’єктах противника завдавали авіатори, серед яких було чимало синів України. Наприклад, уродженець Черкащини, штурман 5-го гвардійського авіаційного полку 1-ї мінно-торпедної авіаційної дивізії ВПС Чорноморського флоту гвардії майор С. П. Дуплій до травня 1944-го здійснив 189 бойових вильотів, знищив сім транспортів, два сторожових і шість торпедних катерів, два тральщики та кілька барж з військами й технікою. Указом Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 р. за подвиги в небі над Кримом гвардії майор Сергій Прокопович Дуплій був удостоєний звання Героя Радянського Союзу.
17 квітня 1944 р. завершилася Дніпровсько-Карпатська стратегічна наступальна операція, що тривала 116 діб, починаючи з 24 грудня 1943-го, під час якої були проведені Житомирсько-Бердичівська, Кіровоградська, Корсунь-Шевченківська, Рівненсько-Луцька, Нікопольсько-Криворізька, Проскурівсько-Чернівецька, Умансько-Ботошанська, Березнегувато-Снігурівська, Поліська та Одеська наступальні фронтові та міжфронтові операції. Радянські війська завершили розгром південного крила східного фронту Німеччини, визволили територію Правобережної України, вступили до Румунії, висунулися на підступи до Південної Польщі та Чехословаччини. У битві між Дніпром і Карпатами ширина фронту бойових дій становила 1 300–1 400 км, глибина просування радянських військ – 250–450 км, середньодобові темпи наступу – 2–4 км. Війська 1-го, 2-го, 3-го, 4-го Українських та 2-го Білоруського фронтів до початку операції налічували 2 406 100 осіб, людські втрати в операції були такі: безповоротні – 270 198 осіб (11,2 %), санітарні – 839 330, загалом – 1 109 528 (тобто в середньому за одну добу гинули та діставали поранення 9 565 радянських воїнів)…
Утім, і після офіційного завершення цієї грандіозної операції радянські війська вели локальні визвольні бої на півдні Волині та в районі міста Станіслава (нині – Івано-Франківськ).
Наприкінці квітня 1944 р. суттєвих змін на фронті не відбулося. Проте невдовзі на бійців Червоної Армії чекало непросте випробування – штурм і визволення міста Севастополь, головної військово-морської бази на Чорному морі...
