Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
24/04/2014 17:22

Чорнобильська трагедія: мовою фактів

1. Навесні 1970 року розпочалося спорудження першої в Україні атомної електростанції – Чорнобильської АЕС. Тоді ж розгорнулось будівництво міста енергетиків – Прип’яті. Досі в Україні енергію виробляли лише теплові та гідроелектростанції. Перший енергоблок АЕС був введений в експлуатацію 1977 року, другий – 1978-го, третій – 1981-го і четвертий – 31 грудня 1983 року. До вибуху на станції працювало чотири енергоблоки. На 26 квітня 1986-го ЧАЕС виробляла 120 млрд кВт/годин електроенергії на рік.

2. 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. 48 сек. у результаті теплового вибуху реактора четвертого енергоблока були пошкоджені й розгерметизовані тепловиділяючі елементи (ТВЕЛи), що містять ядерне паливо (уран-235), і прогриміло два надпотужних вибухи. Через проломи в будівлі на територію АЕС була викинута велика кількість уламків конструкцій, таблеток двоокису урану, ТВЕЛів і шматків графіту. В навколишнє середовище потрапило 500 млн кюрі радіоактивних речовин. Еквівалент потужності вибуху дорівнював потужності 500 атомних бомб, таких, як скинуто на Хіросіму.
3. На момент аварії на чотирьох енергоблоках ЧАЕС працювали 176 осіб. А за півтора кілометра до південного заходу, на будівельному майданчику п’ятого й шостого енергоблоків, у нічну зміну працювали ще й 268 будівельників і монтажників. Першими для ліквідації пожежі на місце аварії прибули пожежники ВПЧ-2 з охорони ЧАЕС i СВПЧ-6 м. Прип’ятi. Два караули на чолі з начальниками лейтенантами В. Правиком і В. Кібенком (померли 11 травня 1986 р.) ціною свого життя ліквідували пожежу. Сумний список жертв смертоносної радіації було відкрито. 26 квітня 1986 р. помер В. Шашенок, 10 травня цього ж року – В. Тішура, 13 травня – В. Ігнатенко, 15 травня – М. Ващук. У перші дні аварії від так званого мирного атома загинуло 30 (!) осіб, з них двоє – від обвалів конструкцій і опіків, решта 28 – від гострої променевої хвороби, 237 учасників із таким діагнозом були госпіталізовані. Після них таких жертв були тисячі.
4. Ми повинні схилити голову перед подвигом цих безстрашних людей, знати й завжди пам’ятати про безприкладну мужність перших ліквідаторів, які, не шкодуючи себе, йшли у вогонь.
5. Повідомлення про аварію на ЧАЕС по лінії чергової служби у МВС і ГУВВ надійшло о 1 год. 55 хв. 26 квітня. О 3 год. 10 хв. був піднятий по тривозі особовий склад ОВС і частин внутрішніх військ. До 10 години ранку в місті Прип’яті й прилеглій до нього зоні зосередилось 2,9 тис. працівників ОВС і військовослужбовців ВВ. Для охорони громадського порядку були сформовані три зведені загони по 200 чоловік у кожному та створено вільний резерв із 500 осіб від внутрішніх військ. В охороні громадського порядку щоденно брали участь до 2 330 осіб.
6. 26 квітня 1986 р. о 10 годині ранку проведено спеціальну розширену нараду в міськкомі КПУ Прип’яті. По її завершенні Міненерго УРСР видало розпорядження № 5-с «Про організацію робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС». Також було ухвалене рішення про зупинку третього, другого й першого енергоблоків. Однак уряд не втрачав надії на те, що енергоблоки не лише вдасться врятувати, а й згодом знову ввести в роботу. Уже 1 жовтня 1986 р. о 16 год. 48 хв. був запущений перший енергоблок, 5 листопада о 12 год. 36 хв. – другий, а 4 грудня о 14 год. 28 хв. після капітального ремонту – третій.
7. Понад півтори доби 50-тисячне місто Прип’ять нічого не знало про реальну небезпеку. Прип’ятці продовжували жити у звичайному режимі.
8. Про евакуацію міста населенню повідомили о 7 годині ранку 27 квітня, розпочалася вона о 14 годині й закінчилась о 17-й того ж дня. Для евакуації населення Прип’яті та жителів 30-кілометрової зони були задіяні 2 283 автобуси, 3 160 вантажівок і три потяги.
9. Перше коротке повідомлення про аварію на ЧАЕС від Ради Міністрів СРСР надійшло в засоби масової інформації (ТАРС, радіо й телебачення) 27 квітня.
10.  Радіус випадання механічних високорадіоактивних уламків (ТВЕЛів, графіту, таблеток палива, металоконструкцій) становив близько 500 метрів. Осідаючі аерозолі поширилися в атмосфері на 50 км, а неосідаючі – на 1 000 км. Тому вже 29 квітня вони сягнули Польщі, Фінляндії, Швеції і Центральної Європи. Проливні дощі 30 квітня та 1 травня зумовили радіоактивне випадання аерозолів у Франції, Австрії, Угорщині та Чехословаччині. Згодом забруднені повітряні маси сягнули Голландії, Великобританії, перетнули територію Югославії, Італії і Греції. Підвищення радіаційного фону відзначалось також в КНР, Японії, Індії, Канаді та США. Наслідки аварії за масштабами не мають аналогів у світовій атомній енергетиці. Радіаційне забруднення поширилося на 54,6 тис. кв. км території України, на яких було розміщено 2 294 населених пункти з населенням у 2,5 млн осіб, зокрема понад 0,5 млн дітей. З користування виведено 131 тис. га сільськогосподарських угідь і 140 тис. га лісових масивів.
11.  До 25 травня 1986 р. був обнесений загорожею периметр 30-кілометрової зони, охорона якого покладалася на внутрішні війська МВС і міліцію. Конфігурація цієї зони була визначена під час обстеження території й оформлення карти радіоактивного зараження місцевості після вибуху на ЧАЕС. Її площа становила 1856 кв. км, зокрема: 768 тис. га лісів, 484 тис. га сільськогосподарських угідь, 524 тис. га водоймищ і боліт, 8 тис. га території населених пунктів.
12.  До 30 липня 1986 р. периметр 10-кілометрової зони, до якої увійшли Прип’ять, два села Поліського району, 25 сіл Чорнобильського, був обладнаний сигнально-обмежувальною системою «Скала». Охорона периметру  була передана внутрішнім військам МВС, а контрольно-пропускні функції забезпечували наряди міліції на чотирьох КПП.
13.  За перші п’ять місяців Чорнобильської трагедії дістали знач­ні дози опромінення 75 тис. осіб, які брали участь у її ліквідації. З них 1 874 одержали дозу понад 25 берів (бер – біологічний еквівалент радіації). Загалом від аварії на ЧАЕС постраждало близько 3,5 млн осіб, зокрема майже 1,5 млн дітей.
14.  Наприкінці листопада 1986 року був споруджений «саркофаг». Державна комісія взяла на технічне обслуговування законсервований четвертий енергоблок. На будівництво об’єкта «Укриття» витрачено 6 млрд доларів.
15.  У зоні відчуження норми зараження цезієм-137, стронцієм-90 і плутонієм-38 перевищували гранично допустимі. За твердженнями спеціалістів, на території, забрудненій такими елементами, жити людям не можна. Для кращого сприйняття наводимо дані періоду напіврозпаду основних радіонуклідів: стронцій-90 – 29,1 року; цезій-137 – 30 років; плутоній-238 – 87,7 року; радій – 1600 років; плутоній-239 – 24 тис. років; уран-235 (бомбовий) – 704 млн років; торій – 14 млрд років. І це лише періоди напіврозпаду.
16.  За подвиг, звершений пожежниками СВПЧ-6 та ВПЧ-2, звання Героя Радянського Союзу були удостоєні троє: начальник пожежної частини генерал-майор Л. Телятников (помер у 2004 р.), лейтенанти внутрішньої служби В. Правик і В. Кібенок; звання Героя України – четверо: сержант внутрішньої служби М. Ващук, старші сержанти внутрішньої служби В. Ігнатенко та В. Тишура, старшина внутрішньої служби М. Титенок; звання Героя Російської Федерації – В. Максимчук. Багато сотень учасників ліквідації наслідків аварії були удостоєні високих урядових нагород.
17.  Радою Міністрів УРСР 28 червня 1986 р. ухвалено рішення «Про відшкодування збитків населенню, евакуйованому із зони відчуження».
18.  2 жовтня 1986 р. прийнято  Постанову ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про будівництво нового міста для постійного проживання працівників ЧАЕС», яке назвали Славутичем.
19.  У місті Чорнобилі 29 липня 1987 року відбулося заключне засідання судової колегії з кримінальних справ Верхов­ного Суду СРСР, яке завершило розгляд кримінальної справи щодо колишніх керівників ЧАЕС. На суді були названі причини катастрофи й винні в ній. Це – колишній директор станції Брюханов, головний інженер Фомін і заступник головного інженера Дятлов. Кожен із них звинувачувався за ст. 220 ч. ІІ КК Української РСР, що передбачала відповідальність за порушення Правил техніки безпеки на потенційних вибухонебезпечних об’єктах, що призвело до людських жертв. Підсудним оголошено вирок: 10 років позбавлення волі. Крім того, судова колегія засудила колишнього начальника зміни станції Рогожкіна до п’яти років ув’язнення, колишнього начальника реакторного цеху Коваленка – до трьох років, колишнього держінспектора Держатоменергонагляду Лаушкіна – до двох років. Нині всі вони вже відбули визначені судом строки позбавлення волі. Але багатостраждальна чорнобильська земля ще довго буде безлюдним острівцем і постійно нагадуватиме людству про жахливу трагедію. Не повинні забувати про це й ми.
20.  Згідно з міжнародними зобов’язаннями 15 грудня 2000 року Україна вивела з експлуатації останній, третій енергоблок Чорнобильської АЕС. Нині біля четвертого енергоблока продовжується будівництво нової захисної споруди – конфайнмента, який складається з аркової конструкції заввишки 105 метрів, дов­жиною 150 метрів і шириною 260 метрів, технологічного корпусу та допоміжних приміщень. Після зведення ним накриють четвертий блок ЧАЕС, над яким нині розміщено саркофаг. Це дозволить перетворити енергоблок на екологічно безпечну систему та захистити персонал, населення й довкілля від впливу джерел іонізуючого випромінювання.

друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті