Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
10/04/2014 14:38

«Попереду Одеса!»

У першій декаді квітня 1944 року Червона Армія продовжувала наступ на двох стратегічних ділянках радянсько-німецького фронту – на заході й півдні України. Особливо запеклі бої розгорілися на тернопільському, одеському та кримському стратегічних напрямах.

Тривали Проскурівсько-Чер­ні­вець­ка й Умансько-Бо­то­шан­ська наступальні операції військ 1-го та 2-го Українських фронтів. Попри бездоріжжя, Червона Армія стрімко рухалася на Тернопіль, оточивши ворожий гарнізон у складі близько 12 тис. вояків, що створили навколо міста потужну смугу оборонних споруд. На ботошанському напрямі радянські війська, перенісши бойові дії на територію Румунії, досягли своїм правим крилом Карпат і 7 квітня 1944 р. оволоділи населеним пунктом Ботошани, цент­ром вийшли до Ясс, а лівим крилом – на підступи до Кишинева.

5 квітня 1944 р. закінчилася Поліська наступальна операція. Згідно з директивою Ставки ВГК, 2-й Білоруський фронт був розформований, його війська передали до складу 1-го Білоруського фронту, а польове управління – вивели в резерв. Наступ на цьому напрямі відкладався до літа 1944-го. Варто зазначити, що дії 2-го Білоруського фронту на ковельському напрямі були загалом невдалими. Стислі терміни підготовки не дали змоги сконцентрувати значні сили, з’єднання вводились у бій у міру їхнього надходження в смугу фронту після 120–150-кі­ло­мет­рового маршу. Наявність лише однієї залізничної магістралі гальмувала процес накопичення сил. Штаби фронту й армій як слід не налагодили оперативного управління військами, несвоєчасно реагували на зміну обстановки. Разом із тим наступ у Поліссі сприяв 1-му Українському фронту в розгромі лівого крила угруповання ворожих армій «Південь».

Успішно тривала й Одеська наступальна операція військ 3-го Українського фронту. 4 квітня 1944 р. радянські війська визволили місто й великий залізничний вузол Роздільну – важливий опорний пункт оборони гітлерівців на підступах до Одеси, перерізавши угрупованню ворога основні шляхи відходу до Румунії. Воїни 4-го гвардійського кавалерійського корпусу, підтримані танками 4-го гвардійського механізованого корпусу, атакували Роздільну в кінному строю. 5 квітня, о 20-й годині, Москва салютувала радянським військам, які визволили Роздільну, дванадцятьма артилерійськими залпами із 124 гармат.

 

9  квітня 1944 р. війська 3-го Ук­ра­їнського фронту розпочали штурм Одеси. Майже 60 військових з’єднань і частин визволяли чорноморську «перлину». Заклик «Попереду Одеса!» творив дива – воїни, охоплені єдиним поривом, швидко просувалися вперед інколи по пояс у крижаній воді. Гітлерівське командування й не сподівалося, що радянські війська зуміють у стислий час подолати такі серйозні природні перешкоди. Від лобового удару Одесу обороняли кілька піхотних дивізій і 25 есесівських частин, що займали добре укріплені рубежі на околицях міста. Тому 8-а гвардійська армія й кінно-ме­ха­нізована група обходили місто із заходу й південного заходу. 5-а ударна та 6-а армії – з півночі та північного заходу.

Увечері 9 квітня перед радянськими військами, що наступали з півдня, півночі й заходу, відкрились околиці міста. Як повідомили розвідники, портові споруди й майже всі будівлі, зокрема й знаменитий Оперний театр, гітлерівці, готуючись до відступу, замінували. Зважаючи на це, радянське командування заборонило артобстріли та бомбування міста. Війська 5-ї ударної армії о 18 годині 9 квітня після напружених боїв захопили північну частину Одеси. Серед перших за­в’я­зали бої в місті 86-а гвардійська, 248-а, 320-а і 416-а стрілецькі дивізії. 

Під час нічного наступу стрілецькі підрозділи 8-ї гвардійської армії ввірвались у західну частину міста, а з’єднання 6-ї армії тіснили ворога з північного заходу. У ніч на 10 квітня частини 4-го й 28-го гвардійських корпусів разом із танкістами кінно-механізованої групи наблизилися до Дерибасівської вулиці й вийшли на берег Чорного моря біля Малого, Середнього та Великого фонтанів. 29-й гвардійський корпус завдав ворогові удару на Затоку. Значну підтримку наземним військам у визволенні Одеси надавали льотчики 17-ї повітряної армії. До 10 години ранку Одеса була повністю визволена радянськими військами.

У наказі Верховного Головнокомандувача з приводу визволення Одеси йшлося: «Війська 3-го Українського фронту 10 квітня 1944 р., в результаті вмілого обхідного маневру піхоти та кінно-ме­ха­ні­зованих з’єд­нань, оволоділи важливим госпо­дарсько-по­лі­тич­ним центром, обласним містом України й першокласним портом на Чорному морі – Одесою – потужним опорним пунктом оборони гітлерівців, що прикривав шляхи до центральних районів Румунії».

 

Безстрашно діяв у боях за Одесу услав­лений сталінградський снайпер, командир стрілецької роти 79-ї гвардійської дивізії 8-ї гвардійської армії гвардії старший лейтенант В. Зайцев. У взаємодії з ротою гвардії лейтенанта В. Бурди він захопив військовий аеродром із 18 винищувачами, які не встигли злетіти.

Василь Григорович Зайцев народився 1937 р. у Челябінській області. На фронті – з вересня 1942 року. Уже в перших сутичках з ворогом виявив себе відмінним стрільцем: із звичайної «трилінійки» знищив 32 гітлерівці, за що був нагороджений медаллю «За відвагу» та іменною снайперською гвин­тівкою. Невдовзі слава про нього розлетілася по всьому полку, дивізії, армії. У період із 10 листопада до 17 грудня 1942 р. у боях за Сталінград Зайцев знищив 225 ворожих солдатів і офіцерів, зокрема 11 снайперів. У січні 1943 р. вибухом міни Зайцев був тяжко поранений і осліп. Лише 10 лютого 1943 р. після декількох опе­ра­цій, зроблених у Москві, зір повернувся. 22 лютого 1943 р. за муж­ність і військову доблесть В. Зайцеву було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Під час війни він очолював школу снайперів, командував мінометним взводом, ротою. Громив ворога на Донбасі, брав участь у битві за Дніпро, воював під Одесою й на Дністрі.

Травень 1945 р. зустрів у Києві – знову в шпиталі. Був комендантом Печерського району. Заочно навчався у Всесоюзному інституті текстильної та легкої промисловості, працював директором ма­ши­но­бу­дів­ного заводу, директором швейної фабрики «Україна», очолював технікум легкої про­мис­ловості. По­мер 15 грудня 1991 р. і був похований у Києві на Лу­к’я­нів­сь­ко­му кла­до­ви­щі. Та 31 січня 2006 р. згід­но з його останнім бажанням, прах був перенесений до міста-ге­роя Волгограда й урочисто перепохований на Мамаєвому кургані.

 

4 квітня 1944 р. штурмовик Іл-2, який пілотував уродженець Донеччини, командир ланки 237-го авіаційного штурмового полку 305-ї штурмової авіаційної дивізії старший лейтенант Г. П. Жученко, на Дністровському лимані потопив самохідну баржу. У кожному бою Жученко намагався досягти максимального результату. Наприклад, в одному з вильотів він знищив 11 ворожих автомашин, шість возів із боєприпасами та армійським вантажем, три зенітні гармати й майже два десятки гітлерівців. Загалом під час Одеської наступальної операції здійснив 29 бойових вильотів. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 лютого 1945 року за зразкове виконання бойових завдань Григорію Прокоповичу Жученку присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Під час визволення Одеси знач­ну допомогу радянським військам надавали партизанські загони під командуванням С. І. Дроздова, О. П. Баркалова, К. А. Тимофєєва, Л. Ф. Горбеля та М. А. Крилевського. Загалом на початок операції у прифронтовому тилу противника активно діяло 10 партизанських загонів загальною чисельністю понад чотири тисячі бійців, які відбивали в нацистів награбоване майно, підривали залізниці, пускали під укіс ешелони.

З підходом частин Червоної Армії на околиці міста партизанський загін Дроздова 9 квітня о 21-й годині розпочав бій з ворогом, що тривав до ранку. У цьому бою брала участь і група чехословацьких партизанів під керівництвом М. П. Канчетті. Вона була сформована із солдатів словацького полку, розквартированого в Одесі, які перейшли на сторону партизанів 1943 року.

Ще наприкінці 1943 р. партизани Куяльницького загону під командуванням Горбеля знищили підривну групу гітлерівців, що готувала вибух на дамбі Хаджибеївського лиману. Цією бойовою акцією партизани запобігли затопленню Пересипу й відкрили радянським військам шлях на Одесу через передмістя. Партизани Усатівського загону на чолі з Крилевським 8 і 9 квітня 1944 року вели бої з колонами ворога, що відступали.

 

10  квітня 1944 р. над Оперним театром Одеси замайорів червоний прапор – символ визволення міста від окупації, яка тривала аж 907 днів. Того ж дня, о 20-й годині, Москва салютувала Червоній Армії. Двадцяти семи з’єднанням і частинам, що найбільше відзначилися під час визволення міста, присвоїли почесне найменування «Одеських». За героїзм і відвагу, виявлені в боях за Одесу, 14 осіб були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, понад дві тисячі – нагороджені орденами та медалями СРСР. 1 травня 1945 р. наказом Верховного Головнокомандувача Одеса була оголошена міс­том-ге­ро­єм, а 8 травня 1965 р. місто-герой Одесу нагородили орденом Леніна й медаллю «Золота Зірка».

8 квітня 1944 р. війська 4-го Українського фронту (командувач – генерал армії Ф. І. Толбухін) та Окремої Приморської армії (командувач – генерал армії А. І. Єременко) у взаємодії з Чорноморським флотом і Азовською військовою флотилією розпочали Кримську наступальну операцію та протягом двох днів відкинули гітлерівців на Ішунські позиції.

 

Підготував Володимир СІМПЕРОВИЧ, кандидат історичних наук, завідувач наукового відділу з питань музейної інформації та комунікації Меморіального комплексу 

«Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років».

Документи та знімки з фондозбірні Меморіального комплексу

друкувати
Додати коментар

Інші статті