У боях за умань
Середина березня 1944 р. на радянсько-німецькому фронті в межах Правобережної України видалася доволі напруженою. Свого апогею досягли три наступальні операції Червоної Армії: Проскурівсько-Чернівецька, Умансько-Ботошанська та Березнегувато-Снігурівська. Радянські військові частини нестримно просувались уперед Правобережжям, одне за одним визволяючи українські міста, містечка й села…
7–10 березня 1944 р. ударні частини 3-ї гвардійської, 4-ї танкової і 60-ї армій 1-го Українського фронту на проскурівсько-чернівецькому стратегічному напрямі досягли рубежу Тернопіль – Проскурів і перерізали важливу залізничну магістраль Львів – Одеса. Війська 1-ї гвардійської та 3-ї гвардійської танкової армій 9 березня визволили Старокостянтинів і підійшли до Проскурова (нині – Хмельницький). 18-а армія просунулась уперед на 30 км і 10 березня зав’язала бої за місто Хмільник.
10–11 березня 1944 р. гітлерівці потужними атаками спробували відкинути Червону Армію від залізниці Тернопіль – Проскурів. У цих умовах Ставка Верховного Головнокомандування схвалила рішення командувача військ 1-го Українського фронту Маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова тимчасово припинити наступ, підтягнути артилерію, перегрупувати сили, підвезти пальне й боєприпаси для підготовки нового удару на південному напрямі. Війська 1-го Українського фронту, відбиваючи сильні контрудари противника в районі Тернополя та Проскурова, готувалися до продовження наступальних дій…
2-й Український фронт продовжував наступальні бої на умансько-ботошанському напрямі. 7 березня 1944 р. радянські війська з ходу форсували Гірський Тікич. У цих боях самовіддано діяли воїни інженерних частин: працюючи в крижаній воді, під постійним обстрілом, вони протягом доби спорудили 11 мостів, що дало змогу забезпечити переправу військ.
8 березня в наступ на уманському напрямі перейшли танкові й механізовані з’єднання. Впродовж двох днів радянські війська просунулись уперед на 25-30 км і таким чином розширили фронт наступу до 170 км. Наступного дня війська 6-ї танкової армії захопили важливий залізничний вузол Христинівку, частини 40-ї армії наблизилися до міста Сарни. З’єднання 52-ї і 2-ї танкової армій невпинно просувалися до Умані, яку гітлерівці перетворили на «місто-фортецю». Надвечір 9 березня війська 2-ї та 5-ї гвардійських танкових і 52-ї армій підійшли до міста. Штурм вівся з трьох боків: 16-й та 3-й танковий корпуси завдавали ударів з боку північно-західної околиці та зі сходу й південного сходу, а 11-а танкова бригада – з півночі.
Вранці 9 березня 881-й самохідно-артилерійський полк, яким командував капітан М. П. Борисенко, ввірвався в передмістя Умані – Софіївську Слобідку. Впродовж дня й ночі бійці відбивали контратаки ворога. У машину командира полку влучив ворожий снаряд. Капітан М. П. Борисенко дістав поранення, але не залишив поля бою до остаточного визволення міста – саме за цей бій йому було присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Успішним діям 2-ї танкової армії сприяло й те, що начальник штабу армії генерал-майор О. І. Радзієвський, уродженець Умані, добре знав місцевість і вміло координував дії підлеглих. Бойовий генерал, груди якого прикрашали шість орденів Червоного Прапора, ордени Суворова І і ІІ ступеня, Кутузова І ступеня, Червоної Зірки та інші нагороди, лише 1978 р. був відзначений медаллю «Золота Зірка» (у фондозбірні Меморіального комплексу зберігається фронтова світлина генерала Радзієвського).
У ніч на 10 березня до центру міста пробився командир роти 8-го гвардійського важкого танкового полку гвардії старший лейтенант В. І. Мельников. 11 березня гітлерівці підпалили його танк, тяжкопоранений командир підбив ворожу бронемашину, але й сам загинув. Посмертно його удостоєно звання Героя Радянського Союзу.
Героїчною смертю загинув і командир танкової роти старший лейтенант Є. К. Тищик, який одним із перших увірвався в місто й півтори години вів нерівний бій з гітлерівцями. Він також посмертно став кавалером «Золотої Зірки». Загалом за визволення Умані звання Героя Радянського Союзу були удостоєні 26 осіб…
Уранці 10 березня радянські війська повністю оволоділи містом. Наступного дня війська 2-го Українського фронту, долаючи весняне бездоріжжя, вийшли до Південного Бугу й форсували його на ділянці протяжністю 100 км. Піхота переправлялася на протилежний берег на підручних засобах, танки йшли через річку по дну. Для ворога це стало цілковитою несподіванкою…
Війська 3-го Українського фронту продовжували Березнегувато-Снігурівську наступальну операцію, під час якої кінно-механізована група генерала І. О. Плієва (низка його реліквій зберігається у фондовому зібранні Меморіалу) пробивалася до станції Новий Буг. На світанку 8 березня з’ясувалося, що там гітлерівці розвантажують ешелон – по ньому відкрили вогонь танки, а кавалерійські полки зі сходу й півдня ввірвалися на станцію і в 15-хвилинному бою очистили її від ворога. Це дало змогу танкістам і кіннотникам атакувати й визволити місто Новий Буг…
10 березня війська 3-го Українського фронту, форсувавши Дніпро в районі Зміївка – Качкарівка – Червоний Маяк, захопили плацдарми та розгорнули подальший наступ. Уже наступного дня радянські війська визволили Берислав, а 13 березня – Херсон…
