Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
27/02/2014 14:12

Диво на ім’я ленд-ліз

Перемогу наших дідів та прадідів над фашизмом недарма називають всенародним подвигом. Боротьба з агресором об’єднала людей різного походження, віку й національності, віруючих та атеїстів. Величезну жертву заради волі, щастя прий­дешніх поколінь принесли мільйони радянських громадян. Однаково гіркою була пайка воєнного хліба як для солдатів Червоної Армії, так і для трудівників тилу. Проте чи можна сказати, що тягар Другої світової війни СРСР виніс лише на своїх плечах? У жодному разі не збираємося применшувати заслуги радянського народу. Однак варто визнати, що якби не одне диво, то війна тривала б довше, втрати були б страшнішими, а шанси на перемогу – нижчими. Це диво називається ленд-ліз.

Історія питання

Ленд-ліз (від англ. «lend» – позичати і «lease» – здавати в оренду, внайми) – назва державної програми Сполучених Штатів Америки, за якою вони передавали своїм союзникам у Другій світовій війні (здебільшого – Великобританії, СРСР, Руху Опору Франції та Китаю, що боровся з японськими загарбниками) зброю, боєприпаси, техніку, продовольство, обмундирування та стратегічну сировину, зокрема нафтопродукти.

Програма була розпочата в березні 1941-го, за півтора року після того, як в Європі розгорілося по­лум’я Другої світової і за де­в’ять місяців до офіційного вступу у війну Сполучених Штатів. Однак, хоч США й були основ­ною країною-донором, загалом у проекті брали участь 44 держави: ті, хто давав, і ті, хто отримував, – США, Канада, Австралія, СРСР, Великобританія, Польща, Єгипет, Іран…

Ленд-ліз тривав до завершення війни. Загалом у межах програми надали допомоги на суму 50,1 млрд доларів, що в нинішньому еквіваленті становить 650 мільярдів. До того ж уряд США не вимагав від союзників ніяких компенсацій ані під час бойових дій, ані після їх завершення. Щоправда, попередньо зазначалось: техніку та озброєння, що вціліють після війни, слід передати господарям або їх мають викупити на пільгових умовах – для цього США пропонували безвідсот­ковий кредит. Виняток становило перше постачання в СРСР, так зване пре-ленд-ліз, яке тривало з 22 червня до 30 вересня. За нього заплатили золотом. Проте це відбувалося до укладання першого протоколу про ленд-ліз (їх було чотири), який представники СРСР та США підписали 1 жовт­ня 1941-го в Москві. Після цього вся допомога надходила без­оплатно.

Найбільшу допомогу від США, на суму 31,4 млрд доларів, з усіх союзників отримала Великобританія. Щоправда, далеко не всі ці ресурси були використані власне Туманним Альбіоном. Країна активно допомагала іншим державам-союзницям. Тільки до СРСР під час війни були переправлені тисячі новеньких британських танків та літаків (танки «Валентайн» і «Матильда» застосовували вже в битві за Москву в листопаді–грудні 1941 року), а також обладнання та стратегічна сировина. І це тоді, коли самі анг­лійці жили в режимі жорсткої економії! Для довідки: карткова система в СРСР була скасована 1947-го, а у Великобританії – 1954 року. Та й що дивуватися напівголодній «владичиці морів» – у Штатах під час війни нормованому розподілу підлягала значна кількість товарів. Картки на більшість із них скасували 1945-го, але, наприклад, цукор надійшов у вільний продаж тільки за два роки.

Однак із чим був пов’язаний такий прояв небаченої щедрості? Як до цього ставилися рядові американці та британці? Чому саме кредит й оренда, а не продаж?

Річ у тім, що, відповідно до принципів політики невтручання, зображеної в тодішньому законодавстві країни, США не мали права торгувати зброєю на міжнародному ринку. Зняти накладені власноруч обмеження уряд не міг навіть перед лицем воєнної загрози. Проте вихід був знай­дений: 11 березня 1941-го Конгрес США ухвалив Закон про забезпечення захисту Сполучених Штатів. Згідно з цим нормативним актом, президент Франклін Д. Рузвельт отримав повноваження приймати рішення про допомогу будь-якій країні, чия оборона визнавалася життєво важливою для США.

«Уявімо, що в мого сусіда горить будинок, а я маю шланг. Якщо сусід візьме мій шланг і загасить полум’я, значить він приборкав вогонь із моєю допомогою. Хіба я скажу йому: „Слухай, я заплатив за шланг 15 доларів, тож заплати мені за користування ним”? Ні, мені просто треба, щоб сусід повернув шланг, коли пожежу буде ліквідовано», – так на прес-конференції 17 грудня 1940 року Рузвельт дохідливо пояснював репортерам суть нового закону.

 

Три шляхи до адресата

Щодо обсягів допомоги СРСР по ленд-лізу, то конкретні дані навести важко. Різні джерела вказують різні цифри, почасти діаметрально протилежні. Наприклад, у повоєнній радянській військово-історичній літературі можна натрапити на твердження, що доля ленд-лізівської продукції в загальному обсязі вироблених і поставлених у СРСР матеріалів, обладнання, продовольства, техніки, сировини та іншого не перевищувала 4 відсотки. Деякі сучасні джерела наводять кардинально протилежні дані. Приміром, у «Вікіпедії» подається порівняльний аналіз деяких видів матеріалів та продовольства, вироблених у роки Великої Вітчизняної війни в СРСР та переданих по ленд-лізу. За цими відомостями, наприклад, алюмінію до Радянського Союзу з-за кордону поставили 301 тис. тонн, тобто на 106% більше ніж виплавили в СРСР (283 тис. тонн), олова – на 223% більше, кобальту – на 138%, шерсті – на 102%, цукру – на 66%, тваринних жирів – на 107%, а м’ясних консервів на – 480%, тобто 2 077 млн банок проти 432,5 млн!

Істина, як і завжди, десь посередині. Не можна стверджувати, що допомога за ленд-лізом була символічною чи що чотири роки годували та озброювали Червону Армію лише США та Англія.

Проте ніхто не може заперечити, що допомога була значною й обчислювалася цифрами з багатьма нулями. Неодноразово доводилося чути від ветеранів про легендарну американську тушкованку – солдати прозвали її «другий фронт», – галети, яєчний порошок. Якщо закордонне продовольство діставалося чи не до кожного радянського окопу, то, напевно, його й справді було чимало! До речі, за рахунок постачань по ленд-лізу щороку протягом війни з народного господарства вдавалося вивільняти близько 600 тис. людей і таким способом скорочувати армію тилу, збільшуючи чисельність фронтовиків.

Як же такі обсяги допомоги діставалися до СРСР? Було три маршрути – тихоокеанський, трансіранський і через Норвезьке та Баренцове моря. Найкоротшим – і водночас найнебезпечнішим – був шлях полярних конвоїв, від Ісландії чи Шотландії до радянських портів Мурманськ та Архангельськ. Перший конвой «Дервіш» (згодом їх позначатимуть літерно-числовими шифрами) вирушив у дорогу 21 серпня 1941 року й уже 31 серпня прибув в Архангельськ. Для порівняння – під час перевезення вантажів трансіранським маршрутом тільки морська частина шляху від східного узбережжя США до берегів Ірану тривала 75 днів! У ситуації, що складалася на радянських фронтах, навіть одноденне зволікання з постачанням означало смерть тисяч воїнів, які вчасно не отримали техніку, боєприпаси, їжу. У перші дні вій­ни СРСР невпинно просив союзників поквапитися, і ці прохання почули.

Але погодні умови в тих широтах несприятливі навіть улітку, до того ж на конвої постійно нападали німецький флот та авіація. Протягом усіх воєнних років до полярних конвоїв залучили близько 1 400 транспортних суден, охорону яких здійснювали кораб­лі Королівських ВМС Великобританії та Канади, а також ВМС США. З них 85 транспортних суден та 16 військових кораблів потопили. Найбільше не пощастило конвою PQ-17 – через фатальні прорахунки британського Адміралтейства арктичні води «поглинули» 22 транспорти з 35, рятівне судно й танкер із групи супроводження. На дно пішли 210 літаків, 430 танків, 3 350 автомобілів та 100 тис. тонн інших вантажів…

Від танка до ґудзика

«Восени 1941 року ми все втратили, і якби не ленд-ліз, не зброя, продовольство, теплі речі для армії та інше постачання, то ще невідомо, як обернулася б справа…». Ці слова належать А. І. Мікояну, який під час війни обіймав пост наркома зовнішньої торгівлі СРСР.

Чим саме допомагав «закордон» Червоній Армії? У СРСР були поставлені тисячі британських літаків «Хоукер харрікейн» і «Супермарін спітфайр», танків «Черчилль», «Матильда», «Валентайн», «Тетрарх» і «Кромвель». США передавали танки М3А1 «Стюарт», М5, М24, М3 «Грант», М4А2 «Шерман», М4А2, М26, літаки Р-40 «Томагавк», Р-40 «Кітіхавк», Р-39 «Аерокобра», Р-63 «Кінгкобра», Р-47 «Тандерболт», А-20 «Бостон», В-25 «Мітчелл» та інші. Крім того, уперше радянське військо опанувало такий вид техніки, як бронетранспортери – американські М2, М3, М5, М9, Т16, М3А1 «Скаут», LVT та британські «Юніверсал керрієр» – власних БТР у СРСР тоді не випускали.

Кількість кораблів і суден, поставлених по ленд-лізу, – від торпедних катерів і буксирів до криголамів – обчислювалася тисячами. Проте наймасштабнішими виявилися постачання автомобілів. Загалом СРСР отримав 430 тис. вантажівок і 50 тис. легковиків, зокрема легендарних «Віллісів». Маловідомий, але цікавий факт: з 1942-го славетні реактивні установки «Катюші» встановлювали лише на повноприводні шасі іноземного виробництва (найчастіше на «Студебекер» US6). Також із США були поставлені 35 тис. мотоциклів, наприклад, культових нині марок «Харлей-Де­від­сон» та «Індіан». А в Музеї ленд-лізу в Москві зберігається складаний унікальний десантний мотоцикл «Велбайк». Цей транспортний засіб спускався парашутом із десантником, розкладався за хвилину й швидко доставляв бійця в місце зосередження десанту.

До речі, з технікою до СРСР вирушав й іноземний техперсонал, адже все це належало зібрати, налагодити, та ще й навчити радянських техніків обслуговувати заокеанські механізми, а військовослужбовців – застосовувати їх у бою. Першим полярним конвоєм у Мурманськ прибули льотчики 151-го авіакрила Королівських ВПС Великобританії, які супроводжували партію винищувачів «Харрікейн». Техніку зібрали – і впродовж двох місяців англійці билися з німецькими асами, доки їхні радянські колеги оволодівали новими літаками. Чотирьох британських льотчиків за збитих німців та мужність, виявлену під час повітряних боїв у небі Заполяр’я, згодом нагородили орденами Леніна…

Радянські бійці з ентузіазмом освоювали іноземну техніку та озброєння. І не просто освоювали – прославляли! Наприклад, легендарний повітряний ас тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін 48 із 59 збитих ним німецьких літаків записав на свій рахунок, літаючи на «Аерокобрі». Стриманіші, та все ж позитивні оцінки радянські льотчики давали «Томагавкам» та «Кіттіхаукам», зате моряки були в захваті від постачань «летючих човнів» – морських патрульних бомбардувальників «Каталіна».

Більше критики лунало щодо іноземних танків. Американські M3 «Лі» радянські танкісти не любили через недосить потужний двигун (лише 340 к/с, коли аналогічний за масою Т-34 мав 500 к/с), вибагливість до якості пального та змазки, ненадійну ходову частину. «Братська могила на шістьох» – таке незавидне прізвисько дістала ця машина. Проте у вправних руках вона була грізною зброєю. Про це красномовно свідчить цитата з нагород­ного листа: «19 вересня 1942 року, проводячи розвідку в районі міста Малгобека, танковий взвод лейтенанта Павкіна виявив колону з 16 німецьких танків. Організувавши зі своїм взводом (три танки М3) засаду, лейтенант Павкін атакував противника і, діючи сміливо й рішуче, знищив 11 машин. Втрат в особовому складі й матеріальній частині <…> не мав».

Краще зарекомендували себе танки М4 «Шерман» (на фронтовому жаргоні – «Ем-Ча») – машини, які разом із вітчизняними «тридцятьчетвірками» дійшли до Берліна. Хоча інколи радянські танкісти скаржилися на слабкість їхнього бронювання, якість цих машин увійшла в легенди. Як і бездоганно зшиті, зручні, комфортні комбінезони (комплект для всього екіпажу надходив із кожним танком) та черевики. До слова, по ленд-лізу Червона Армія отримувала навіть… ґудзики для форменого одягу! У тому ж таки Музеї ленд-лізу зберігається унікальний експонат – солдатський ґудзик із зірочкою, на тильному боці якого відштамповано місце розташування фірми-ви­роб­ника: «Чикаго»…

Валерія АГІБАЛОВА, м. Київ

друкувати
Додати коментар

Інші статті