Життя, віддане флоту
Наша розповідь про легендарного адмірала М. Г. Кузнєцова. Очоливши радянський Військово-Морський флот у 34-річному віці, він провів його крізь страшні випробування Великої Вітчизняної війни. Змалку закоханий у море та флот, він не боявся казати правду у вічі можновладцям, а тому був двічі несправедливо розжалуваний і закінчив свої дні в опалі – проте не зрадив своїм переконанням.
Лише 26 червня 1988 р., за 14 років після його смерті, Герой Радянського Союзу Микола Герасимович Кузнєцов був відновлений у військовому званні «Адмірал Флоту Радянського Союзу»…
Добровольцем став у п’ятнадцять…
Микола Герасимович народився 24 липня 1904 р. на Півночі Росії, у селі Медведках, що біля міста Котласу. З дитинства він пізнав селянську працю, закінчив три класи церковно-парафіяльної школи, а коли помер його батько, підліткові довелося «йти в люди». Спочатку влаштувався посудомийником у чайній, потім його забрав у свою родину, в Архангельськ, дядько – господар річкового буксира. Там юний Микола допомагав по господарству й водночас – відвідував школу, а згодом наймався на рибальські судна, працював розсильним у порту.
Після Жовтневої революції, у липні 1918 р., коли Микола працював у млині вже в рідних Медведках, в Архангельську висадився десант британських, французьких та американських військ. Восени наступного року в Котласі хлопець вступив добровольцем до Північно-Двинської військової флотилії, яка разом із загонами Червоної Армії протистояла білогвардійцям та інтервентам (для цього 15-річний юнак приписав собі зайвих два роки). Спочатку його призначили писарем у штаб, а згодом перевели до складу екіпажу канонерського човна.
Коли бойові дії на Півночі закінчилися перемогою «Влади Рад» і флотилія була розформована, юний червонофлотець продовжив службу в Архангельську та Мурманську, наприкінці 1920 р. вступив до підготовчої школи в Петрограді, а після її закінчення, 1922-го – до Військово-морського училища. «Моя мрія – назавжди пов’язати долю з флотом – набула реальності. Жовта будівля колишнього Морського корпусу стала моєю домівкою…» – згадував Микола Герасимович. Навчання тривало три роки: взимку курсанти займались у класах, влітку – проходили практику на кораблях, зокрема 1924-го Кузнєцов брав участь у закордонному поході навколо Скандинавії на борту крейсера «Аврора». У характеристиці за підсумками практичного плавання на лінійному кораблі «Паризька комуна» у травні–вересні 1926 р. йшлося: «Витриманий. Спокійний. Ініціативний. Здоровий.
Виправка добра. Спеціальна підготовка відмінна. Політична підготовка добра. Буде хорошим артилеристом…».
Командир «Червоної України»
Закінчивши училище з відзнакою в жовтні 1926 р., Кузнєцов обрав місцем подальшої служби Чорноморський флот і був призначений на крейсер «Червона Україна» вахтовим начальником. Менш ніж за рік він став старшим вахтовим начальником, 1928-го брав участь у походах до Стамбула та Батумі.
У червні 1929 р. корабель відвідали керівники партії та держави: Й. Сталін, К. Ворошилов, Г. Орджонікідзе. У вересні того ж року Кузнєцов знову зустрівся на борту «Червоної України» із Маршалом Радянського Союзу Ворошиловим, який особисто подякував Миколі Герасимовичу за успішне виконання завдання з висадки десанту під час навчань Чорноморського флоту в районі Одеси. В атестації молодого моряка з’явився запис: «Заслуговує просування в позачерговому порядку»…
1 жовтня 1929-го він вступив до Військово-морської академії. Навчання, спілкування із провідними фахівцями, участь у дискусіях щодо подальшого розвитку радянського ВМФ значно розширили світогляд Кузнєцова. Крім того, він вивчив одразу три іноземні мови: німецьку, французьку та іспанську. Закінчивши академію з відзнакою, був нагороджений іменним пістолетом і призначений старшим помічником командира щойно побудованого крейсера «Червоний Кавказ». За активної участі Миколи Герасимовича цей корабель 1933 р. увійшов до складу сил Чорноморського флоту та здійснив походи до Туреччини, Греції, Італії.
У листопаді того ж року капітан 2 рангу Кузнєцов повернувся на рідну «Червону Україну» – вже як командир корабля. Микола Герасимович вважав таку посаду найкращою для моряка й буквально насолоджувався своєю роботою. За рік на крейсері була відпрацьована «кузнєцовська» система бойової готовності, згодом запроваджена в усьому ВМФ. Екіпаж «Червоної України» здобув звання найкращого на флоті, а його командир був удостоєний першого ордена – «Знак Пошани».
А в серпні 1936-го Кузнєцова призначено військово-морським аташе в Іспанії, де точилася кровопролитна громадянська війна між військами республіканського уряду та заколотниками-фашистами на чолі з генералом Франко. Під псевдонімом «дон Ніколас Лепанто» молодий капітан 1 рангу виконував функції головного радника іспанського ВМФ, керував діями радянських моряків-добровольців та організовував постачання морем із СРСР до Іспанії військових вантажів. Серед багатьох відповідальних завдань, які він успішно виконав, була операція з вивезення до Радянського Союзу значної частини золотого запасу. Участь у тій війні, яка закінчилася поразкою республіканців, збагатила Кузнєцова величезним практичним досвідом і розвинула його талант флотоводця.
Через рік Микола Герасимович був призначений заступником командувача Тихоокеанського флоту, а за півроку – командувачем, 2 лютого 1938-го він отримав звання флагмана 2 рангу (що відповідало армійському званню «комдив»).
18 березня 1939 р. його перевели на посаду заступника народного комісара ВМФ, 3 квітня 34-річний Кузнєцов був підвищений у званні «через ступінь», ставши флагманом флоту 2 рангу (у червні 1940-го – отримав нововведене звання «адмірал»), а 29 квітня він посів найвищий пост у радянському військовому флоті, ставши наймолодшим керівником утвореного 30 грудня 1937-го Народного комісаріату ВМФ…
Нарком ВМФ
Незважаючи на стрімке кар’єрне просування, Кузнєцов ніколи не виявляв пихатості та самовдоволення. Для нього були характерні високий професіоналізм, принциповість, здатність приймати відповідальні рішення.
Важко навіть перелічити всі важливі справи, які встиг започаткувати в передвоєнний період цей молодий нарком. Він провів низку навчань, особисто побував на багатьох кораблях. Значну роль відіграв й у зміцненні кадрів ВМФ: ужив заходів для закріплення на флоті молодших командирів надстрокової служби, реорганізував систему навчальних закладів – від академії до семи військово-морських спецшкіл, відкритих у вересні 1940-го. До речі, незадовго до початку війни Кузнєцов ініціював створення на острові Валаам школи боцманів, у травні 1942-го – школи юнг ВМФ на Соловецьких островах, а у червні 1944-го – Нахімовського військово-морського училища в Ленінграді…
За активної участі Миколи Герасимовича був затверджений новий Корабельний статут ВМФ, відроджено флотські кают-компанії і встановлено День Військово-Морського флоту. Повагу підлеглих адмірал Кузнєцов заслужив і тим, що врятував багатьох колег від несправедливих обвинувачень у шкідництві та шпіонажі…
Саме Кузнєцову належить заслуга введення у 1940–1941 рр. системи оперативних готовностей сил флоту. За даний ним 1941 р. наказ, відповідно до якого над базами в Либаві й Полярним були обстріляні німецькі літаки-розвідники, нарком одержав догану від самого Сталіна… Незважаючи на це, у страшну ніч на 22 червня 1941-го о 1 годині 20 хвилин усі флоти та флотилії облетіла коротка телеграма: «Оперативна готовність №1 негайно. Кузнєцов».
Завдяки особистій мужності адмірала в перший день війни радянський ВМФ не втратив жодного корабля, літака чи батареї – усі нальоти гітлерівської авіації були відбиті зенітним вогнем. А о третій ночі, доповівши в Кремль про наліт на Севастополь, Кузнєцов, не очікуючи вказівок «згори», наказав негайно розставляти мінні загородження, що стало цілком неочікуваним для ворога…
30 червня 1941-го М. Кузнєцов увійшов до складу Ставки Верховного Головнокомандування, а 10 липня відповідно до доповіді наркома ВМФ Державний комітет оборони затвердив перший воєнний план будівництва кораблів. Завдяки праці суднобудівників під час війни флот поповнили
2 крейсери, 18 ескадрених міноносців, 54 підводних човни, 2 монітори, 3 тральники та інші кораблі й катери.
За ініціативою Миколи Кузнєцова 8 серпня 1941 р. 15 важких бомбардувальників ДБ-3 авіації Балтійського флоту, вилетівши з бази на острові Ефель, завдали бомбових ударів по Берліну. Згодом нальоти на столицю «Третього рейху» повторювалися… У роки війни морська авіація звершила 384 тис. бойових вильотів, потопила 407 кораблів і знищила 5,5 тис. літаків противника.
Кузнєцов як представник Ставки часто виїжджав на флоти, беручи особисту участь у плануванні найвідповідальніших операцій (таких, як Керченсько-Феодосійська, Керченсько-Ельтингентська, Сталінградська, Виборзька, Петсамо-Кіркінеська). Загалом за період війни радянський ВМФ потопив 1 600 ворожих кораблів та суден, перевіз 10 млн осіб і понад 94 млн тонн вантажів…
У лютому 1945 р. Микола Герасимович брав участь у Кримській конференції глав держав-союзниць, а в липні того ж переможного року – у Потсдамській конференції в Берліні. 8 серпня Радянський Союз вступив у війну з Японією, у якій відіграли значну роль моряки-тихоокеанці. 14 вересня Миколі Кузнєцову було присвоєне звання Героя Радянського Союзу…
«Коли треба, приберемо…»
Позиція Кузнєцова, який із 25 лютого 1946 р. обіймав посаду Головнокомандувача ВМФ – заступника міністра Збройних сил, щодо розвитку «збалансованого флоту» неодноразово призводила до конфліктів із можновладцями. Зокрема, у вересні 1945-го під час обговорення планів будівництва кораблів ВМФ він насмілився сперечатися з М. Хрущовим. Згодом відбулася й розмова із Й. Сталіним, який у відповідь на фразу адмірала, мовляв, якщо я вам не підхожий, «…то прошу мене прибрати», відповів: «Коли треба, приберемо…». Не минулося в подальшому й відхилення Кузнєцовим кандидатури на посаду начальника політуправління ВМФ генерал-майора Л. Брежнєва…
19 лютого 1947 р. Кузнєцова звільняють із посади й менш ніж за рік він разом із адміралами Л. Галлером, В. Алфузовим і Г. Степановим опинився під судом за звинуваченням у передачі колишнім союзникам секретної документації та зразків озброєння. Хоча провина не була доведена, звинувачених засудили до 10 років позбавлення волі, крім Кузнєцова, якого… понизили в званні до контр-адмірала.
Та вже 12 лютого 1948 р. Сталін призначив Миколу Герасимовича заступником командувача військ ВМС на Далекому Сході, а 1950 р. – командувачем Південно-Тихоокеанського флоту, і в січні 1951 р. підвищив до віце-адмірала.
20 червня відновлений у званні адмірала флоту Кузнєцов став військово-морським міністром СРСР і 23 липня 1952-го був нагороджений орденом Леніна за заслуги перед Батьківщиною та ВМФ, «у зв’язку з 50-річчям із дня народження». Саме відтоді й було започатковане перетворення радянського ВМФ на ракетний і атомний (1954-го споруджено першу радянську атомну субмарину К-3), хоча нереалізованими залишилися ідеї щодо будівництва авіаносців…
У березні 1955-го він отримав звання Адмірала Флоту Радянського Союзу… Та невдовзі, у лютому 1956 р. під приводом винуватості у вибуху на лінійному кораблі «Новоросійськ» (попри перебування у відпустці через хворобу) Кузнєцов був знову понижений у званні – до віце-адмірала й відправлений у відставку з принизливим формулюванням «без права працювати на флоті»…
Саме в ось таких випробуваннях виразно виявився характер цього мужнього чоловіка: попри те, що державна влада чинила з ним так несправедливо й жорстоко, ніщо не могло зламати бойового легендарного адмірала, який вважав, що «Від служби на флоті мене відсторонили, але відсторонити мене від служби флоту неможливо…». Опанувавши англійську, він переклав кілька книг із військово-морської тематики, написав п’ять книжок мемуарів («Напередодні», «На далекому меридіані», «На флотах бойова тривога», «Круті повороти», «Курсом до перемоги») та близько сотні статей про діяльність ВМФ у Великій Вітчизняній війні, з питань організації і будівництва радянського військового флоту, а також про бойових побратимів. До останніх днів працював позаштатним лектором Академії педагогічних наук СРСР.
Помер М. Г. Кузнєцов 6 грудня 1974-го. Його ім’я нині носять важкий авіаносний крейсер Північного флоту Росії, російська Військово-морська академія, а також вулиці в Санкт-Петербурзі, Архангельську й Котласі. У Севастополі йому встановлено пам’ятник.
Лев КУДРЯВЦЕВ, м. Київ
