Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
25/02/2014 11:02

Знищення «Черкаського котла»

У другій декаді лютого 1944 р. на землях України точилися запеклі бої на корсунь-шевченківському та нікопольсько-криворізькому стратегічних напрямах.

Під час Корсунь-Шевчен­ків­ської операції війська 2-го Українського фронту, просуваючись уперед, стискали кільце навколо оточених 11-го та 42-го армійських корпусів вермахту й 14 лютого визволили місто Корсунь. Трофеями воїнів 294-ї стрілецької дивізії 52-ї армії та 206-ї стрілецької дивізії 27-ї армії стали 18 транс­портних літаків, п’ять танків, шість складів з боєприпасами та продовольством. Численні атаки, які гітлерівці вели впродовж 14 і 15 лютого з метою прориву на південний захід, були відбиті радянськими військами.
До 15 лютого сили деблокуючих німецьких військ виснажилися, й оточене угруповання отримало наказ: пробиватися своїми силами в південно-західному напрямі, знищивши всі автомашини й вози, не завантажені боєприпасами. Також були знищені всі штабні документи й особисті речі офіцерів. Офіцерський склад штабу 11-го корпусу був зібраний в одну бойову групу чисельністю близько роти – цей підрозділ особисто очолив командир корпусу генерал В. Штеммерманн, який оголосив, що «…з огляду на обстановку, яка склалася, залишатися в оточенні більше не можна, ми повинні самі пробиватися на захід».
Наприкінці дня 16 лютого під натиском військ 2-го Українського фронту оточене угруповання скупчилося на невеликому просторі, що простягався на 45 км із півночі на південь, а із заходу на схід – на 15-20 кілометрів. Перегрупувавшись і зосередивши сили у районі Шендерівки, у ніч на 17 лютого гітлерівці намагалися прорватися з оточення на фронті завширшки 4,5 км у напрямку на Лисянку, використовуючи погану видимість, снігопад і завірюху. У першому ешелоні наступали 5-а танкова дивізія СС «Вікінг», 72-а та 112-а піхотні дивізії. Безпосередньо за танковими частинами під прикриттям штурмових гармат і автоматників рухалися штаби з’єднань, а за ними – обози з пораненими. Інші частини та підрозділи становили другий ешелон, 88-а та 57-а піхотні дивізії утворювали ар’єргард, що прикривав прорив з тилу та флангів.
Генерал-фельдмаршал Е. фон Манштейн у своїх спогадах зазначав: «У ніч з 16 на 17 лютого о 1 год. 25 хв. надійшла радісна звістка про те, що перший зв’язок між оточеними корпусами й передовими частинами 3-го танкового корпусу встановлено. Противник, що перебував між ними, був буквально зім’ятий. Двадцять восьмого лютого ми дізналися, що з котла вийшло 30 000 – 32 000 осіб. Оскільки в ньому перебували шість дивізій і одна бригада, враховуючи низьку чисельність військ, це становило велику частину активних багнетів. Величезного болю нам завдало те, що більшість тяжкопоранених не могли взяти з собою бійці, які виходили з оточення. Генерал Штеммерманн загинув під час бою. <…> Звичайно, під час виходу з оточення більша частина важкої зброї і гармат застрягли в багнюці. Лише кілька з них ціною неймовірних зусиль військам вдалося взяти із собою. Дивізії, що вирвалися з котла, довелося тимчасово відвести в тил. Унаслідок цього шість з половиною дивізій групи армій не брали участі в боях, що ще більше ускладнювало обстановку. Однак це не могло затьмарити радості, яку приніс нам вдалий порятунок, принаймні, особового складу обох корпусів…».
Натомість радянський полководець І. С. Конєв згадував: «О 3-й годині ночі гітлерівці щільними колонами рушили з району Шендерівки, Хильків на наші позиції. Натиск ворога взяли на себе частини 27-ї та 4-ї гвардійської армій. Негайно була дана команда 18-му та 29-му танковим корпусам і 5-му гвардійському кавалерійському корпусу наступати назустріч один одному, полонити або знищити супротивника... По гітлерівцях, що виходили з котла, завдавали ударів не лише війська оборони, а, головним чином, резерви, маневрені ударні групи, танкові корпуси армії Ротмістрова й кавалерійський корпус Селіванова. Вони перебували в гирлі коридору, на флангах очікуваного прориву й отримали команду наступати між 2-ю й 3-ю годинами ранку, тобто до моменту, коли гітлерівці почали підходити до наших передових позицій оборони. Танки діяли з увімкненими фарами, вогнем і маневром вони тіснили противника, не давали йому можливість вийти з котла. Козаки з ранку з оголеними шашками носилися по полю бою, брали в полон гітлерівців, що тікали. Бійці билися врукопаш, багнетами, автоматами, карабінами. Коли настав світанок, німці, побачивши всю безнадійність свого становища, великими групами почали здаватись у полон. Протягом усієї цієї сутички я кілька разів розмовляв з командирами 69-ї, 7-ї і 41-ї дивізій, які займали позиції по берегу річки Гірський Тікич на зовнішньому фронті оточення. Вони доповідали, що жоден німецький солдат не пройшов через їхні позиції. Розмовляв і з команд­армами Смирновим, Трофименком, Ротмістровим, Галаніним, уважно стежив за їхніми діями, донесеннями й доповідями, і в жодній доповіді та донесенні не йшлося, що німці пройшли через якийсь пункт або рубіж наших військ, які тримають оборону як на зовнішньому, так і на внутрішньому фронтах…».
Так закінчилася Корсунь-Шев­ченківська операція, яка тривала з 24 січня до 17 лютого 1944 року. Згідно з радянськими донесеннями, ворог, який намагався вирватися з «Черкаського котла», був знищений, і лише невелика група ворожих танків та бронетранспортерів з генералами та старшими офіцерами прорвалася під прикриттям заметілі з району Почапинців у напрямку Лисянки. За німецькими даними, з оточення вийшли близько 30 тис. осіб. За офіційними радянськими даними, під час боїв противник втратив 55 тис. солдатів та офіцерів убитими й пораненими, понад 18 тис. полоненими, а також велику кількість бойової техніки й озброєння. Намагаючись прорвати кільце оточення ззовні, німці втратили лише вбитими 20 тис. солдатів і офіцерів і велику кількість бойової техніки, зокрема 329 літаків, понад 600 танків, близько 500 гармат.
18 лютого на честь цієї перемоги Червоної Армії Москва салютувала 20 артилерійськими залпами з 224 гармат. Тисячі солдатів і офіцерів були нагороджені орденами та медалями, 86 – удостоєні звання Героя Радянського Союзу. За вміле керівництво військами генералу армії І. С. Конєву було присвоєне військове звання Маршала Радянського Союзу, а генерал-пол­ковнику П. О. Ротмістрову – маршала бронетанкових військ (окремі документи, речі та світлини воєначальників зберігаються у фондозбірні Меморіального комплексу). 23 частини та з’єд­нан­ня, які найбільше відзначились у боях, отримали почесні найменування «Корсунські», 6 – «Звенигородські».
Ворог був остаточно відкинутий від Дніпра. Склалися сприятливі умови для нових наступальних операцій радянських військ на Правобережній Україні та визволення півдня країни від гітлерівських окупантів…
17  лютого 1944 р. під час Ніко­польсько-Криворізької наступальної операції війська 3-го Українського фронту відновили наступ із метою розгрому криворізького угруповання ворога. З північного сходу удару на Кривий Ріг завдавали війська 37-ї армії, з південного сходу – 46-ї армії. Поп­ри сильні снігопади й хуртовини, на підступах до міста тривали запеклі наступальні бої…
Враховуючи наміри противника скористатися перервою в бойових діях для упорядковування військ, незважаючи на несприятливу погоду й бездоріжжя, радянське командування вирішило з початку березня приступити до остаточного розгрому ворога на українських теренах. Саме в середині лютого 1944-го Ставка ВГК уточнила плани щодо цілковитого визволення Правобережної України, Півдня та Криму й окреслила послідовність проведення операцій…
16 лютого 1944 року Посол США у СРСР А. Гарріман надіслав О. Корнійчуку листа, в якому висловив привітання з приводу його призначення на посаду народного комісара закордонних справ Української РСР. Корнійчук відповів, що має намір співпрацювати «в інтересах розширення дружніх зв’язків між США й Радянською Україною»… Відновлення прав на зовнішньополітичну діяльність, яких Україна була позбавлена після утворення Радянського Союзу, відбулося на підставі ухваленого 1 лютого X сесією Верховної Ради СРСР Закону «Про надання союзним республікам повноважень у сфері зовнішніх відносин та про перетворення у зв’язку з цим Народного комісаріату закордонних справ із загальносоюзного в союз­но-республіканський Народний комісаріат». 5 лютого 1944 р. питання про утворення Народного комісаріату закордонних справ УРСР було розглянуте на Політбюро ЦК КП(б)У. Наркомом закордонних справ УРСР був призначений О. Корнійчук – письменник, який із 1943 р. працював заступником наркома закордонних справ СРСР В. Молотова.
Олександр Корнійчук активно взявся за справу. Насамперед вирішили встановити дипломатичні відносини України з Великою Британією і США та з іншими країнами антигітлерівської коаліції. У структурі НКЗС УРСР, штат якого мав складатися з 75 осіб, передбачалося створити більш як десять відділів. Один з них опікувався стосунками із сусідніми державами (Польщею, Румунією, Чехословаччиною), другий – із США та Великобританією, третій – з Болгарією, Югославією, Угорщиною, Грецією та Туреччиною, четвертий – з іншими країнами. Намічалося створити також протокольний, правничий, консульський та інші відділи. Уже до липня 1944 р. апарат складався з 40 працівників, які виконували окремі доручення союзного НКЗС та Уряду УРСР. Були підготовлені історичні довідки та етнографічні карти українських земель, аналітичні матеріали про становище української еміграції у США, інші документи…
Підготував Златко ЗЛАТАНОВ, науковий співробітник Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років».
Документи та знімки з фондів Меморіального комплексу

друкувати
Додати коментар

Інші статті