Лазарет смерті

Взимку 1944 війна котилася на Захід... Звільняючи один за одним населені пункти України, солдати переможної Червоної Армії стикалися з усе новими свідченнями жахливих злодіянь, вчинених нацистами на українській землі. Коли 15 січня 1944-го підрозділи 226-ї стрілецької дивізії Червоної Армії увійшли в місто Славуту (тоді – Кам’янець-Подільської, а нині – Хмельницької області), до них майже одразу підбігли схвильовані місцеві жителі. Вони й повідомили визволителям, що неподалік річки, у колишніх будьонівських казармах, розміщується концтабір «Грос-лазарет» для хворих і поранених радянських військовополонених. Бійці дивізії, що підійшли туди, виявили безліч трупів, на землі лежало багато небіжчиків, облитих карболкою. У бараках перебувало 525 виснажених військовополонених, яких німці не встигли розстріляти перед втечею зі Славути... Так світу стала відома трагедія Шталагу 301/Z, яка згодом стала одним із пунктів розгляду на Нюрнберзькому процесі. Його матеріали ми й пропонуємо вашій увазі.

Винищення гітлерівцями радянських військовополонених у «Грос-лазареті Славута» Кам’янець-Подільської області

Під час звільнення від німців частинами Червоної Армії міста Славути на території колишнього військового містечка був виявлений «лазарет» радянських військовополонених. У ньому перебувало понад 500 виснажених і важкохворих людей. Вони розповіли, як німецькі лікарі та охорона «лазарету» умертвила десятки тисяч радянських військовополонених.

Під головуванням М. Хрущова, голови Раднаркому УРСР, спеціальна слідча комісія розслідувала обстановку й обставини умертвіння гітлерівцями в Славутському лазареті офіцерів і бійців Червоної Армії, які потрапили в німецький полон. Комісія перевірила матеріали допиту, який провів старший радник юстиції Прокуратури УРСР Л. Мальцев за участю представників Надзвичайної Державної Комісії Б. Готцева та В. Кононова, а також результати аналізу судово-медичних експертів: головного судово-медичного експерта Наркомздоров’я УРСР, професора, доктора медичних наук Ю. Сапожнікова, завідувача патоморфологічного сектору Московського центрального нейрохірургічного інституту професора доктора медичних наук Л. Смирнова й директора Харківського науково-дослідного інституту судової експертизи НКЮ УРСР професора М. Бокаріуса.

Завдяки слідству зібрано чимало свідчень потерпілих і свідків, а також розпоряджень окупаційної влади та інших документів, які викривають гітлерівський уряд і Верховне командування німецької армії в грубому нехтуванні елементарних правил людяності.

На підставі цих матеріалів Надзвичайна Державна Комісія встановила: «Восени 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували місто Славуту й організували там для поранених і хворих офіцерів та бійців Червоної Армії „лазарет”, назвавши його: „Грос-лазарет Славута, цвай табір 301”. Він розташовувався за 1,5-2 км на південний схід від Славути в 10 триповерхових кам’яних будівлях, обнесених густою мережею дротяних огорож. Уздовж них, через кожні 10 метрів, були зведені вишки з кулеметами, прожекторами та охороною.

Адміністрація, німецькі лікарі та охорона „Грос-лазарету” в особі коменданта гауптмана Планка, потім майора Павліска, що змінив його, заступника коменданта гауптмана Кронсдорфера, гауптмана Ное, штабсарцта доктора Борбе, його заступника доктора Штурма, обер-фельдфебеля Ільземана та фельдфебеля Беккера – проводили масове винищування радянських військовополонених, створюючи їм спеціальний режим голоду, скупчення, антисанітарії, застосовуючи тортури та вбивства, не надаючи хворим, пораненим лікування та примушуючи вкрай виснажених людей до каторжної праці».

Німецький «Грос-лазарет Славута» – лазарет смерті

У «Грос-лазареті» німецька влада розміщувала важко й легко поранених радянських військовополонених, а також хворих на інфекційні та неінфекційні недуги. На зміну померлим сюди безперервно прямували нові партії поранених і хворих невільників. Дорогою бідолах катували, морили голодом і вбивали. З кожного ешелону, що прибував у «лазарет», гітлерівці викидали сотні трупів. Машиніст водонапірної башти, розташованої на території колишнього військового містечка, А. Данилюк розповів слідчій комісії, що він бачив, як «із кожного вагона ешелону викидали по 20-25 трупів, тож на залізничній гілці залишалося близько 800-900 небіжчиків».

Тисячі радянських військовополонених, яких конвоювали пішки до «лазарету» гинули від голоду, спраги, відсутності медичної допомоги, небаченого свавілля фашистів. Медсестра Славутської лікарні А. Іванова засвідчила, що в лікарню місцеві жителі часто доправляли радянських військовополонених, яких кинув конвой, із важкими пораненнями, завданими в дорозі. З-поміж доставлених і померлих вона назвала техніка-інтенданта першого рангу Соломая, штабного писаря Пошехонова та рядового бійця Капілеса.

Гітлерівці ударами прикладів і гумових кийків зустрічали партії військовополонених біля воріт «лазарету», потім відбирали в новоприбулих шкіряне взуття, теплий одяг та особисті речі.

У «Грос-лазареті» німецькі лікарі штучно створювали неймовірну скупченість. Військовополонені змушені були стояти, тісно притулившись одне до одного, вони знемагали від втоми й виснаження, падали та вмирали.

Фашисти застосовували різні способи «ущільнення» «лазарету». Колишній військовополонений І. Хуажев повідомив, що німці «пострілами з автоматів ущільнювали приміщення й люди мимоволі тісно притискалися одне до одного; тоді гітлерівці заштовхували ще хворих і поранених, а двері зачиняли».

У «лазареті» німецькі лікарі навмисно поширювали інфекційні захворювання. Хворих на висипний тиф, туберкульоз, дизентерію, поранених із важкими й легкими ушкодженнями вони розміщували в одному блоці і в одній камері. Колишній військовополонений радянський лікар А. Криштоп повідав, що «в одному блоці перебували хворі на висипний тиф і туберкульоз, кількість хворих сягала 1 800 осіб, хоча в нормальних умовах там можна було розмістити не більш як 400». У камерах не прибирали. Хворі кілька місяців залишались у тій білизні, в якій потрапили в полон. Спали без жодної підстилки. Багато були напівроздягнені або зовсім голі. Приміщення не опалювали, а примітивні печі, зроблені в’язнями, знищували. Навіть елементарну санітарну обробку прибулих у «лазарет» також не здійснювали. Усе це сприяло поширенню інфекційних захворювань. У «лазареті» не було води для вмивання й пиття. Унаслідок антисанітарії вошивість сягнула жахливих масштабів.

Лікарі та охорона голодом винищували радянських військовополонених

У добовому раціоні радянських військовополонених було лише 250 грамів ерзац-хліба та 2 літри так званої баланди. Ерзац-хліб випікали зі спеціального, надісланого з Німеччини борошна. На одному зі складів «лазарету» виявили близько 15 тонн цього борошна в 40-кілограмових паперових мішках із фабричними етикетками «Шпельцмель». Судово-медична та хімічна експертиза, а також аналіз, проведений Інститутом харчування Наркомздоров’я СРСР від 21 червня 1944-го, встановили, що згадане борошно – полова з незначним вмістом крохмалю (1,7%). Наявність останнього свідчить про вміст у досліджуваному матеріалі мізерної кількості борошна, що з’явилося там, найпевніше, від випадкового потрапляння в солому зерен під час обмолочування. Вживання «хліба» з цього борошна спричиняло голодування, дистрофію в кахектичній і набряковій (голодний набряк) формах та сприяло поширенню серед радянських військовополонених важких кишково-шлункових захворювань зі смертельними наслідками.

Так само згубно діяла на організм і баланда, яку готували з лушпиння гречки та проса, неочищеної й напівзогнилої картоплі, різних відходів, осколків скла. Нерідко їжу готували з мертвеччини, що підбирали за розпорядженням коменданта в околицях «лазарету».

За заявою колишніх військовополонених І. Іноземцева, Є. Чигрина та П. Жданова, у «Грос-лазареті» періодично спалахували невідомі захворювання, які німецькі лікарі іменували «парахолерою». Ця хвороба була плодом варварських експериментів німецьких ескулапів. Як виникали, так і припинялися ці епідемії раптово. «Парахолера» в 60-80% закінчувалася смертю хворого. Трупи деяких померлих від цих недуг розтинали німецькі лікарі, російських військовополонених лікарів до розтину не допускали.

Попри те, що славутський табір мав офіційну назву «Грос-лазарет» і в його штаті перебувало чимало медперсоналу, хворим і пораненим офіцерам та бійцям Червоної Армії не надавали елементарної допомоги. Медикаменти їм не видавали. Рани не обробляли та не перев’язували. Поранені кінцівки з ушкодженнями кісток не ампутували. Навіть за важко хворими не був організований догляд. Колишня військовополонена санітарка П. Молчанова повідомила, що «багатьом хворим і пораненим, розміщеним у сусідньому з нами приміщенні, за дерев’яною перегородкою, не надавали медичної допомоги. Вдень і вночі з їхньої палати долинали безперервні благання про допомогу, прохання про те, щоб їм дали хоча б краплю води. Крізь щілини між дошками проникав сморід від гнійних і запущених ран».

Катування та розстріли радянських військовополонених

Радянських військовополонених у «Грос-лазареті» катували, били, коли роздавали їжу, виводили на роботу. Не шкодували фашистські кати навіть тих, хто помирав. Судово-медична експертиза під час ексгумації трупів з-поміж них виявила тіло військовополоненого, якому в агонії було завдане колоте поранення ножем у пах. Ще живого, з ножем у рані, його кинули в могилу й засипали землею.

Одним із видів масових тортур у «лазареті» було ув’язнення хворих і поранених у карцері – холодному приміщенні з цементною підлогою. Полонених там на кілька днів позбавляли їжі, чимало з них помирали. Хворих і слабких людей гітлерівці для ще більшого виснаження примушували бігати навколо будівель «лазарету», а тих, хто не міг рухатися, шмагали до напівсмерті.

Непоодинокими були випадки вбивства ув’язнених німецькою охороною задля втіхи. Колишній військовополонений Д. Бухтійчук розповів, як німці кидали на дротяні огорожі нутрощі полеглих коней і, коли збожеволілі від голоду військовополонені підбігали до них, охорона стріляла по людях з автоматів. Свідок Л. Кірсанов бачив, як закололи багнетом військовополоненого за те, що він підняв із землі картоплину. Колишній військовополонений А. Шаталов був очевидцем, як конвоїр застрелив військовополоненого, який намагався отримати другу порцію баланди. У лютому 1942 року він бачив, як вартовий поранив одного з полонених, який шукав у сміттєвій ямі недоїдки, що залишились у німецькій кухні обслуговчого персоналу. Пораненого одразу ж повели до ями, роздягли й застрелили.

Комендатура й охорона табору не раз застосовували витончені катування. Серед ексгумованих трупів судово-медична експертиза виявила чотири тіла військовополонених, убитих холодною зброєю, з колотими ранами голови, що проникали в порожнину черепа.

Поранених і хворих військовополонених, попри неймовірні виснаження та слабкість, гітлерівці примушували до непосильної фізичної праці. На них перевозили вантажі, вивозили трупи вбитих радянських людей. Тих, хто знемагав і падав, конвоїри вбивали на місці. Шлях на роботу й з роботи, за заявою ксьондза міста Славути Мілевського, намічений, як віхами, маленькими надмогильними горбками.

Найяскравішим свідченням нелюдського ставлення німецько-фашистських катів до радянських військовополонених є той факт, що багатьох хворих і поранених вони закопували в могили заживо. Колишній військовополонений А. Панкін повідомив, як у лютому 1943-го в трупарню винесли хворого, який перебував у забутті. Там він опритомнів, про що повідомили фашиста – шефа блока. Але він наказав залишити хворого в трупарні і того поховали заживо.

На підставі виявлення в глибоких дихальних шляхах чотирьох трупів військовополонених, аж до найдрібніших бронхів, «великої кількості піщинок, які могли потрапити так глибоко лише під час дихання засипаних піском», судово-медична експертиза встановила: у «Грос-лазареті» охорона комендатури з відома німецьких лікарів ховала радянських людей живими.

Німецькі кати розстрілювали мирних громадян за надання допомоги радянським військовополоненим

Попри найсуворішу охорону й нестримні репресії, радянські військовополонені здійснювали індивідуальні та групові втечі з «лазарету», знаходячи притулок у місцевих жителів Славути та навколишніх населених пунктів. У зв’язку з цим 15 січня 1942-го Шепетівський гебітскомісар, урядовий радник доктор Ворбс, в окрузі якого перебувала Славута, спеціальним розпорядженням попередив населення, що «за надання „стороннім особам”, тобто втікачам-військовополоненим, будь-якої допомоги, винні будуть розстріляні. Якщо ж безпосередніх винуватців не знайдуть, то в кожному випадку буде розстріляно 10 заручників». Районна управа Славути натомість оголосила, що «всі військовополонені, які самовільно покинули лазарет, оголошуються поза законом і підлягають розстрілу в будь-якому місці їх виявлення».

Втікачів-військовополонених, яких затримували, а також громадян, що надавали їм допомогу, гітлерівці заарештовували, били й розстрілювали. Священикові Журковскому відомий факт про арешт і розстріл 26 мирних громадян, що надали допомогу військовополоненим. Свідок Я. Фрігауф повідомив, що за допомогу військовополоненим заарештували лікаря місцевої лікарні Махнілова, доньку лікаря Вайцещука, медсестру Неонілу.

Особливу активність у розправах із затриманими військовополоненими й мирними громадянами виявляли шеф славутської жандармерії обервахмейстер Роберт Готовіц та його заступник вахмейстер Лор. Вони розстрілювали радянських людей на ділянці, що прилягала з півдня до водонапірної вежі колишнього військового містечка, біля «Грос-лазарету». Це місце обрали для залякування військовополонених, які були мимовільними свідками жахливих злодіянь.

Наслідки варварського режиму, встановленого в «Грос-лазареті»

Під час медичного огляду 525 звільнених із «Грос-лазарету» Славути радянських військовополонених встановили: у 435 – крайній ступінь виснаження, у 59 – ускладнений перебіг ран, у 31 – нервово-психічний розлад. Судово-медична експертиза на підставі внутрішнього дослідження 112 і зовнішнього огляду 500 ексгумованих трупів дійшла висновку, що адміністрація та німецькі лікарі «лазарету» створили такий режим, унаслідок якого була майже поголовна смертність хворих і поранених. Основною причиною загибелі радянських військовополонених судово-медичні експерти вважають надзвичайне виснаження, інфекційні захворювання, завдання ран вогнепальною та холодною зброєю. Такої смертності, яка була в «лазареті», не знає жодна лікувальна установа. Цілодобово військовополонені, запряжені у вози, вивозили трупи до заздалегідь підготовлених ям, проте не встигали. Тоді для прискорення «транспортування» трупи викидали з «лазарету» прямо з вікон, і там у дворі їх складали штабелями.

Колишній військовополонений О. Севрюгин повідомив: «Люди навколо мене вмирали сотнями. Щодня поруч помирало 9-10 людей. Мертвих відвозили, їхні місця займали нові хворі, а вранці повторювалася та ж картина. Колосальна смертність сягала 300 осіб на день». За два роки окупації Славути, за участю німецьких лікарів Борбе, Штурма та інших медичних працівників, у «Грос-лазареті» гітлерівці винищили до 150 тисяч офіцерів і бійців Червоної Армії.

Німецькі кати намагалися приховати сліди своїх злочинів

Німецько-фашистські кати всіляко намагалися замести сліди своїх злочинів. Вони ретельно маскували місця захоронення радянських військовополонених. Це підтверджують розслідування та судово-медична експертиза. Тільки на території колишнього військового містечка виявлено до тисячі місць масового поховання. На хресті могили № 623 були написані вісім прізвищ. Коли ж її розкопали, виявили 32 трупи. Те ж саме констатували й після розкопування могили № 624. В інших могилах виявили прошарок ґрунту між похованими в них трупами. З могили № 625 підняли 10 трупів, а під шаром ґрунту завтовшки 30 см – ще два ряди трупів. Те ж саме і з могилами № 627, № 8. З останньої витягнули 30 тіл, а під шаром ґрунту виявили ще безліч трупів, похованих значно раніше.

Гітлерівці маскували місця поховання, саджаючи там дерева, прокладаючи доріжки, розбиваючи клумби. У казармі № 6 під однією з доріжок, викладеною камінням, виявили могилу розміром 4,5 метра на 3 метри. На північний захід від цієї казарми, неподалік шосе, що простягається до Шепетівки, виявлено три замасковані могили розміром до 18 кв. метрів.

Гітлерівських катів – до відповіді

На підставі свідчень, результатів судово-медичної експертизи та розслідування, проведеного спеціальною комісією, Надзвичайна Державна Комісія встановила факт навмисного винищення охороною та німецькими лікарями «Грос-лазарету» близько 150 тисяч радянських військовополонених.

Надзвичайна Державна Комісія вважає відповідальними за ці злочини уряд і військове командування фашистської Німеччини, а також безпосередніх винуватців: штабсарцта доктора Борбе, його заступника доктора Штурма, Шепетівського гебітскомісара, урядового радника доктора Ворбса, майора Павліска, гауптмана Планка, гауптмана Ное, гауптмана Кронсдорфера, обер-фельдфебеля Ільземана, фельдфебеля Беккера, шефа Славутської жандармерії обер-вахмайстера Готовіца та його заступника вахмайстера Лора.

Усі вони повинні понести суворе покарання за свої жахливі криваві злочини – навмисне знищення радянських військовополонених бійців і офіцерів Червоної Армії.

друкувати