На житомирському напрямі

20 грудня 1943 р. закінчилася Нижньодніпровська стратегічна наступальна операція, розпочата ще 26 вересня. Війська 2-го, 3-го та 4-го Українських фронтів завершили визволення Лівобережної України в нижній течії Дніпра, блокували із суші кримське угруповання ворожих військ і захопили плацдарм на західному березі Дніпра до 400 км по фронту й до 100 км у глибину, який згодом відіграв значну роль у визволенні Правобережної України.

22 грудня завершилася Київська оборонна операція, що почалася 13 листопада. У результаті 40-денних оборонних боїв війська 1-го Українського фронту відступили на київському напрямі на 35–40 км, але знекровили ударне угруповання німецьких військ, не дали противникові прорватися до Києва з південного заходу й відновити оборону на Дніпрі. Фронт стабілізувався на рубежі східніше Черняхова, Радомишля, Ставища, Юрівки…

24 грудня 1943 р. розпочалася Дніпровсько-Карпатська стратегічна наступальна операція, яка проходила до 17 квітня 1944 р. і являла собою систему вза­є­мо­по­в’я­за­них за часом і напрямом ударів 10 фронтових операцій, у яких брали участь війська 1-го, 2-го, 3-го та 4-го Українських фронтів, а на завершальному етапі – і війська 2-го Білоруського фронту.

5 січня 1944 р. почалася Кіровоградська наступальна операція військ 2-го Українського фронту генерала І. С. Конєва, що тривала до 16 січня. У ніч на 7 січня 29-й танковий корпус вийшов до південно-східної частини Кіровограда, 18-й танковий корпус оволодів Федорівкою і, прикривши свій південний фланг головними силами, рушив до Ново-Павлівки, в обхід міста з південного заходу. Слідом за танками в південну частину Кіровограда ввійшли передові підрозділи 9-ї гвардійської повітряно-де­сант­ної дивізії 5-ї гвардійської армії. Частини 33-го гвардійського стрілецького корпусу відбили всі контратаки противника, вибили його з населених пунктів поблизу міста й теж увір­валися на його околиці. Частини 297-ї стрілецької дивізії 7-ї гвардійської армії за­в’я­зали вуличні бої в південній частині Кіровограда. Слідом за ними в центральну частину міста ввійшли частини 50-ї стрілецької дивізії. До 9-ї години 7 січня 1943 р. танкові частини перехопили всі шляхи відходу ворога, що діяв у районі Кіровограда, але оточення було недостатньо щільним, бо не скрізь стрілецькі з’єд­нання встигали за танковими та механізованими корпусами, і фронт дій до цього часу значно розширився. Незважаючи на це, радянські війська, продов­жуючи просування вперед, зай­няли кілька великих населених пунктів і зав’язали бої за Кіровоград. До ранку 8 січня війська 2-го Українського фронту повністю визволили Кіровоград і просунулися вперед ще на 4–12 км. На честь визволення міста в Москві просалютували із 224 гармат…

24 грудня 1943 р. почалася Жи­то­мир­сько-Бердичівська наступальна операція військ 1-го Українського фронту, яка тривала до 14 січня 1944 року. У повідомленні Радінформбюро за 26 грудня йшлося: «Війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала армії Ватутіна перейшли в наступ проти німецько-фашист­ських військ, розташованих південніше від Радомишля, і прорвали фронт ворога вглиб на 80 км...».

Про остаточне визволення районного центру Житомирщини Попільні згадує в листі до матері навідник гармати артбатареї 659-го стрілецького полку 155-ї стрілецької дивізії 21-го стрілецького корпусу 38-ї армії червоно­армієць В. Д. Березовський: «Пишу цього листа з Попільні, в яку зайшли вранці і з якої німці вранці пішли. У цьому ж листі хочу привітати вас із Різдвом і Новим 1944 роком…». Його фронтові листи зберігаються у фондозбірні Меморіального комплексу.

Валер’ян Донатович Березовський народився 1924 р. у селі Потіївці на Київщині. Коли розпочалася війна, разом з однокласниками брав участь у бу­дівництві оборонних споруд навколо Києва. Проживав в окупованому місті. Після визволення столиці був мобілізо­ваний до Червоної Армії, брав участь у Житомир­сько-Бер­дичів­ській та Проску­рів­сько-Чер­нівець­кій наступальних опера­ціях. Відзна­чився під час форсування Пів­денного Бугу, нагороджений медаллю «За від­ва­гу». Під час Львів­сько-Сан­до­мир­ської опе­рації визволяв терени України та Польщі, 11 вересня 1944-го загинув смертю хоробрих у жорстокому бою поблизу польського міста Санок…

29 грудня 1943-го воїни 13-ї й 60-ї армій визволили Коростень та Черняхів, а 4-й гвардійський танковий корпус генерала Полубоярова – місто Червоноармійськ, перерізавши залізницю та шосе, що вели від Житомира на Ново­град-Во­лин­ський.

 

Павло Павлович Полубояров народився 1901 року в Тулі. Учасник громадянської вій­ни та збройного конфлікту на річці Халхін-Гол. З червня 1941 р. – на фронтах Великої Вітчизняної, з серпня 1942-го – командир 17-го танкового корпусу, який у січні 1943 р. був перетворений у 4-й гвардійський танковий корпус. За роки війни прізвище генерала Полубоярова 15 разів згадувалось у наказах Верховного Головнокомандувача. За успішні бойові дії його корпус нагороджений орденами Леніна й Червоного Прапора, а самому Полубоярову за вміле уп­равління військами під час оволодіння німецьким містом Дрезденом і виявлені героїзм та мужність 29 травня 1945 р. присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Після війни він дослужився до військового звання маршала бронетанкових військ, помер 1984 року.

До 30 грудня війська 1-го Українського фронту прорвали оборону ворога на 300 км по фронту й більш ніж на 100 км углиб. 31 грудня 1943 р. військами 1-ї гвардійської та 18-ї армій був остаточно визволений Житомир. 3 січня 1944 року війська 13-ї армії під командуванням генерала М. П. Пухова визволили Но­воград-Волинський. У ніч на 4 січня 1944 р. визволена Біла Церква.

Ще наприкінці грудня 1943-го зав’язалися запеклі бої за Бердичів. Радянські війська спробували оволодіти містом з ходу, та пробити оборону ворога вдалося лише на п’яту добу, і 5 січня з’єднання 18-ї, 38-ї та 1-ї танкової армій визволили Бердичів.

Рано-вранці 8 січня 44-а гвардійська танкова бригада 11-го гвардійського танкового корпусу підійшла до села Жуківці, захопивши зненацька й розгромивши німецький гарнізон. Потім танкісти з півдня стрімко ввірвалися до Жмеринки, викликавши паніку серед гітлерівців. Але захопити місто не вдалося, через відсутність зв’язку з командуванням корпусу бригада з важкими боями відійшла до Сутисків і зайняла оборону на східному березі Південного Бугу… 45-а гвардійська танкова бригада, що наступала на Жмеринку через Гнівань, також утягнулась у тривалі бої. З’єд­нан­ня захопило залізничний міст через Південний Буг, але переправитися на лівий берег річки йому не вдалося внаслідок протидії підтягнутих ворогом танків й артилерії.

друкувати

Коментарi

• Aimee 28/03/2014 9:01
  I was anxious to apprehend such affectionate of advisory address ups from a actual continued time. breitling replica , coach outlet 18/02/2014 8:52

  coach outlet , coach outlet , coach outlet

Інші статті

• 28/08/2015 10:53 Іван Степанович Конєв – полководець, стратег, герой
• 03/08/2015 10:36 Петро Кошовий: від рядового до маршала
• 13/07/2015 10:31 Герой з Чернігівщини

• 29/05/2015 11:01 Київський карний розшук: погляд у минуле