Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Ветеранська сторінка
12/01/2014 12:07

Життя – як на долоні

Людина, що під час служби в армії зустріла Гагаріна, брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, розкрила безліч злочинів та передала свій досвід наступним поколінням, – усе це про ветерана органів внутрішніх справ та праці полковника міліції у відставці Анатолія Дмитровича Негребу.

Народився Анатолій Дмитрович 7 червня 1940 року в с. Кохівці Павлоградського району Дніпропетровської області, у робітничій родині. Батько Дмит­ро Якович був теслярем, мати Анна Борисівна працювала в колгоспі. Вони виховували чотирьох дітей: Олексія, Віолету, Анатолія та Віру. Воєнне лихоліття й повоєнний надтяжкий час загартували характер хлопця, не зруйнував­ши дитячих ідеа­лів, віри у справедливість, яку він завжди готовий був захищати. Закінчивши сільську школу, парубок мріяв стати працівником карного розшуку. Але юнака навіть не одразу взяли до армії, а лише за рік.

З 1960-го до 1963 року Анатолій проходив строкову службу в ракетних військах ППО в Саратовській області. «12 квітня 1961 року особовий склад ракетного диві­зіону отримав наказ встановити місце приземлення першого космонавта Землі Юрія Гагаріна. Це була визначна подія. Після неї всіх учасників пошуку, які першими зустріли космонавта, почали називати „гагарінцями”», – усміхаючись, згадує Негреба.

Наступні два роки служби солдат провів на Кубі, де тоді проводили секретну операцію «Анадир». Світ тоді перебував на межі чергової, уже ядерної, війни…

Повернувшись на Батьківщину, з рідного села поїхав до Дніп­ропетровська та пішов працювати на завод – токарем. Водночас познайомився з майбутньою дружиною – вона працювала в аптеці фармацевтом. «1965-го ми побралися, а невдовзі народилася донька Олена», – ділиться спогадами Анатолій Дмитрович.

Якось під час прогулянки випадково впало в очі оголошення про набір курсантів до школи міліції. Саме з цієї миті почалася втілюватись у життя мрія дитинства. Уже 1966-го Анатолій Негреба став курсантом Дніпропетровської середньої спеціальної школи міліції МВС УРСР.

За період навчання було багато яскравих моментів, особливо  пов’язаних зі спортом. Ставши тренером і капітаном збірної з волейболу, Анатолій Дмитрович привів команду до перемоги в обласному кубку. До того ж отримав почесне звання кандидата в майстри спорту з шахів та стрільби з малокаліберної гвинтівки.

Закінчивши навчання, він потрапляє на службу в карний розшук Ленінського райвідділу Дніп­ропетровська. 1973-го старшого лейтенанта міліції Негребу призначають інспектором карного розшуку УВС Бабушкінського райвідділу, того ж року він вступає на заочну форму навчання до Вищої школи МВС УРСР.

Продовжив службу Анатолій Дмитрович уже капітаном міліції на посаді начальника карного розшуку Самарського райвідділу. Пропрацювавши там рік, перспективний офіцер дістає підвищення й переводиться для подальшої служби до Красногвардійського районного відділу міліції заступником начальника.

«Служба в карному розшуку багата на різноманітні ситуації, – говорить ветеран-розшуковець, – а одна запам’яталася на все життя, адже тоді я, ще недосвідчений і молодий, зрозумів справжню його ціну. Якось із колегою виїхали на спецзавдання затримувати трьох осіб. Ті вчинили жорсткий опір, один завдав мені удару кастетом, влучивши в скроню. Майже добу я лежав у лікарні непритомний, балансуючи між життям і смертю. Вижив. Деякі мої колеги не сумнівалися, що назавжди залишу карний розшук. Однак ця подія остаточно переконала у правильності обраного шляху».

Стопами чоловіка-міліціо­нера згодом пішла й дружина – працювала секретарем-друкар­кою в позавідомчій охороні. Потім перейшла у відділ дізнання та вступила до Одеського державного університету ім. Мечнікова. З теплою усмішкою Анатолій Дмит­рович говорить: «У неї посада була вища за мою, адже на пенсію пішла заступником начальника УВС області з дізнання».

1979-го досвідченого розшуковця запрошують викладачем до Дніпропетровської середньої школи міліції МВС УРСР, де він і пропрацював уже до пенсії. Читав предмет «Оперативно-розшу­кова діяльність». З особливим трепетом Анатолій Дмитрович згадує ці роки. Розповідає, що полюбляв курсантам наводити приклади з власного досвіду. І не дарма. Одного разу зустрів свого учня, який тоді був уже підполковником міліції. Той кинувся дякувати: «Анатоліє Дмитровичу, ви ж мені життя врятували! Зав­дяки прикладу, що ви якось навели на занятті, я зорієнтувався в ситуації й залишився живий».

Анатолій Негреба з гордістю розповідає, що часто зустрічає учнів – і найприємнішими для ветерана є їхні слова вдячності.

Однак не все в житті цієї мужньої людини складалося так добре. Справжнім випробуванням на міцність та сміливість виявилась трагедія, що сталася на Чорнобильській АЕС.

«1987-го мене із 237 представниками Дніпропетровської школи міліції для захисту та охорони 30-кілометрової «зони відчуження» відправили до Білорусії, у Гомельську область. Було складно й незвично працювати в таких умовах», – розповідає ветеран.

Служба на території, ураженій радіацією, далася взнаки – Анатолій Дмитрович став інвалідом III групи, діставши статус ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії.

На пенсію Анатолій Негреба вийшов у званні полковника міліції, йому присвоєні почесні звання «Ветеран праці» та «Ветеран органів внутрішніх справ». Анатолію Дмитровичу вручили п’ять урядових нагород, нині він – член ветеранської організації Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Попри життєві труднощі, трагедію, яку чоловік пережив кілька років тому, втративши найріднішу людину – свою дружину, Анатолій Дмитрович продовжує повноцінно жити, спілкуватися з близькими та друзями і займатися улюбленою справою – полюванням та риболовлею.

Тож побажаємо ветерану здо­ров’я та добробуту, наснаги й бадьорості, щоб ще довгі роки він радував нас своєю усмішкою.

Вікторія КОСЯК, Катерина ЛЮДВІК, Дніпропетровська обл. 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті