Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
29/12/2013 11:12

«Нехай цей рік буде роком Перемоги і слави!..»

Одна з маловивчених тем історії Великої Вітчизняної війни – те, як у складних фронтових умовах відзначався Новий рік: свято, що було своєрідним символом мирного життя і до якого мріяли якомога швидше повернутися, свято, яке вселяло надію на те, що війна незабаром закінчиться…

31 грудня 1941 р. уперше в історії Радянського Союзу з новорічним радіо­зверненням до всього народу виступив Голова Президії Верховної Ради СРСР М. І. Калінін. Привітавши всіх громадян Країни Рад зі святом, що настає, глава уряду оголосив їм у своєму виступі «короткий підсумок війни…». Текст цього радіо­звернення був опублікований у періодичній пресі, його розповсюджували й у вигляді листівок. Упродовж наступних воєнних років новорічне звернення Калініна стало традиційним. 

Радянська преса в новорічних номерах широко пропагувала перемоги Червоної Армії. Зокрема, 1 січня 1943 р. усі видання опублікували «Підсумки 6-тижневого наступу на підступах до Сталінграда». Перемога під Сталінградом (залишки оточеного угруповання фельдмаршала Паулюса капітулювали 2 лютого. – Ред.), стала основною темою новорічної промови Калініна. Він відзначив, що Червона Армія набула військового досвіду проведення не лише оборонних операцій, а й нав­чилася бити ворога. 

Напередодні Нового 1944 року «всесоюзний староста», підсумовуючи в новорічному зверненні події 1943 р., відзначив успіхи під час наступальних боїв на території України: «Втретє зустрічаємо Новий рік в умовах жорстокої боротьби з ворогом. 1943 рік – рік корінного перелому в ході війни. <…> Одним із серйозних успіхів Червоної Армії у 1943 р. стало форсування Дніпра та визволення Києва, створення й розширення плацдарму на Правобережній Україні…». Свій виступ Голова Президії Верховної Ради СРСР завершив вітанням із нагоди визволення міста Житомира.

Варто зазначити, що саме в перших номерах 1944 р. головні шпальти військових газет були відведені матеріалам під рубрикою «Що ми зробили торік»: у зверненнях військових рад фронтів, статтях журналістів, замітках позаштатних дописувачів перелічувалися здобутки та перемоги минулого 1943-го. Зокрема, газета 2-го Українського фронту «Суворовский натиск» за 1 січня 1944 р. ще раз назвала міста, за визволення яких війська фронту отримали подяки Верховного Головнокомандування: «1943 р. нашому фронту від імені Батьківщини Москва салютувала залпами із 344 гармат за визволення міст: Бєлгорода, Харкова, Полтави, Кременчука, Знам’янки, Черкас…».

Фронтова, армійська, дивізійна періодика, на відміну від центральної, публікувала сатиричні матеріали: новорічні анекдоти, гуморески, телеграми в Берлін від червоноармійців та різні іронічні побажання ворогу. Наприклад, газета 69-ї армії «Вперед к Победе» опублікувала сатиричну «Програму Новорічного концерту», серед заходів якого значився запланований на 1 січня 1944 р. «новорічний відступ джаз-банди під керівництвом А. Гітлера».

До слова, саме 1 січня 1944 року в радіоефірі вперше пролунав Державний гімн СРСР (музика О. В. Александрова, слова Г. А. Ель-Регістана та С. В. Михалкова), а вранці текст нового Гімну Країни Рад був опублікований на перших шпальтах центральних газет.

 

У  роки війни відродилася традиція вітати рідних та друзів новорічними листівками – над їх створенням працювали відомі художники. Наприклад, у Ленінграді в роки Великої Вітчизняної виготовили понад 50 новорічних поштових карток із малюнками В. Сєрова, М. Гордона, Ю. Непринцева, В. Кочергіна та інших. Серед зразків таких листівок – художнє видання з новорічним сюжетом В. Сєрова, на якому зображена жінка з дитиною, що пишуть листа своєму чоловікові й батькові, портрет якого перед ними на столі. На другому плані – ялинка зі свічками. Унікальність цієї листівки полягає в тому, що її створено у страшних умовах блокади Ленінграда…

Новорічні поштові картки були призначені для відправлення на фронт, про що свідчать друковані тексти на звороті: «З Новим роком, наш рідний, любий захиснику! У Новому році міцніше бий проклятого ворога! Наближай час перемоги над німецькими загарбниками!». На листівці художника В. Айвазяна зображені діти, що опускають листа в поштову скриньку, а на звороті напис: «Новорічний привіт доблесним воїнам Червоної Армії, які захищають свободу та життя народів СРСР від німецьких загарбників».

Окреме місце у фондовій колекції Меморіалу відведено саморобним поштовим відправленням. Серед них – листівка інструктора політвідділу 124-ї стрілецької бригади 62-ї армії Сталінградського фронту молодшого політ­рука С. Плотникова, датована 31 грудня 1942 р.: зображення Діда Мороза з ялинкою в руках та текст вітання з Новим 1943 роком.

Збереглись і примірники найоперативнішого різновиду політичних плакатів патріотичного та сатиричного спрямування – «Вікон ТАРС», які в роки Великої Вітчизняної війни широко розповсюджувались і мали велику популярність. Зокрема, у сатиричному «Вікні ТАРС» «Сон фрица в новорічну ніч», виданому в Ленінграді 1943 р., художник В. Селіванов зобразив справжнє марення для ворогів: сцени поразок німецьких військ у вирішальних битвах року.

Однією із форм друкованої агітації в роки Великої Вітчизняної війни були «бойові листки». У них воїни розповідали про героїчні подвиги своїх побратимів, висловлювали патріотичні почуття, закликали до розгрому нацистських загарбників. «Бойові листки» випускали навіть у період напружених боїв і зазвичай передавали від підрозділу до підрозділу. Один із них, створений політуправлінням Балтійського флоту наприкінці 1944 р., розділений на дві частини. На першій – щасливі мо­ря­ки-бал­тій­ці святкують Новий 1945 рік. Годинник показує, що до дванадцятої години залишилося п’ять хвилин. Старий, що символізує 1944-й, іде геть, тримаючи в руках дві великі книги з написами «Перелік знищених літаків, потоплених кораблів ворога», а у дверях – юний 1945-й, що тримає червоний прапор із написом «Перемога». На нижньому малюнку зображений головнокомандувач війсь­ково-мор­ських сил Німеччини грос-ад­мі­рал Карл Деніц. Годинник також показує за п’яти хвилин дванадцяту. Помітно, що святкового настрою у штабі німецьких ВМС немає, грос-адмі­рал з острахом озирається на відчинені двері, в які вже заходить символічний 1945-й – з шибеницею в руках…

У фондозбірні музею зберігаються роботи багатьох художників на новорічну тематику. Серед них – малюнок М. Жукова «Новорічний подарунок», який висвітлює катастрофу гітлерівських військ у період 1942–1943 рр.

З метою підтримання морального духу воїнів командуванням військових частин та з’єднань готувалися друковані новорічні вітання для бійців та їхніх родин. Існували як колективні, так й індивідуальні поздоровлення. Наприклад, командування 130-ї стрілецької дивізії 28-ї армії 3-го Білоруського фронту привітало з Новим 1945 роком Наталію Яківну Желєзну – матір майора М. Я. Желєзного, командира батальйону 986-го стрілецького полку. У вітанні висловлювалася подяка за сина та повідомлялося, що за зразкове виконання бойових зав­дань він нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Старшого сержанта М. І. Голубицького, як найкращого воїна з’єднання, з Новим 1945 роком вітало командування 4-ї окремої гвардійської винищувально-протитанкової артилерійської бригади 8-ї армії Ленінградського фронту. Командування 5-го гвардійського артилерійського полку 10-ї гвардійської повітряно-десантної дивізії 37-ї армії 2-го Українського фронту вітало з Новим 1944 роком навідника 1-ї батареї, Героя Радянського Союзу старшого сержанта О. В. Повєренного, який відзначився під час форсування Дніпра на дніпропетровському напрямі…

 

Теплом, домашнім затишком, якого так не вистачало у фрон­тових умовах, сповнені листи, написані напередодні та одразу після новорічних свят. Ці листи надходили з різних фронтів, у різні періоди війни, але всі вони об’єднані спільною вірою в Перемогу, бажанням жити в мирній країні, надією на швидку зустріч із рідними. Кореспонденція першого воєнного Нового року здебільшого лаконічна: «Мої вітання з Новим роком і найкращі побажання. Снігу в нас багато, морози невеликі. Хвилююсь за вас… 26.12.1941 р.». Автор цього листа підполковник О. М. Ткачов, командир 19-ї окремої залізничної бригади Південно-Західного фронту досить стримано звертається до рідних, проте за цією стриманістю відчувається хвилювання та турбота про долю рідних. Сержант Б. І. Плюснін, старший писар-кресляр штабу 245-ї стрілецької дивізії 34-ї армії Пів­нічно-Західного фронту, у листі до нареченої не стримує своїх почуттів: «Люба моя крихітко! Міцно обій­маю й цілую тебе в день Нового року, бажаю здоров’я і добробуту. Наступає рік, який повинен принести нам щасливу зустріч, радісне життя, натхненну працю… Січень 1942 р.». Лише через багато років після закінчення війни Борис Іванович розповів дружині Єлизаветі про те, що лише за кілька днів до написання цього листа на дем’ян­ському напрямі він на чолі групи бійців дивізії проривався з ворожого оточення…

Віра в те, що новий рік принесе жадану Перемогу, проходить лейтмотивом у фронтових листах, датованих 1944–1945 рр. Зокрема, медична сестра старший сержант Н. І. Губенко в листі до рідних висловлює сподівання на швидку зустріч: «З Новим роком, дорогі мої! Я хочу привітати вас і побажати в 1944 році багато щастя, веселощів і радості, і найго­лов­ніше – Перемоги над ворогом. Нехай цей рік буде роком Перемоги і слави нашої Батьківщини й кінцем німецьким розбійникам! У цьому році обов’язково чекайте нас усіх додому, безумовно, з Перемогою… 31.12.1943 р.». Сподівання на зустріч у новому році висловлено й у листі капітана медичної служби Л. Г. Зісмана, військового лікаря 173-ї танкової бригади 52-ї армії 2-го Українського фронту до майбутньої дружини: «Вітаю тебе, дорогу мою, дорогих моїх батьків, дорогих усіх родичів із Новим роком. 1944 рік повинен бути й буде роком нашої Перемоги, роком нашої зустрічі, роком нашого щастя… 31.12.1943 р.»…

Для всіх тих, хто зустрічав Новий рік в окопах Великої Вітчизняної, і тих, хто працював у тилу, незважаючи на розлуку, це було насамперед сімейне свято, лейт­мотив якого – прагнення здолати лютого ворога та якнайшвидше повернутися додому, до своїх родин…

Світлана ДАЦЕНКО,

старший науковий співробітник Меморіального комплексу

«Національний музей історії 

Великої Вітчизняної війни 

1941–1945 років».

 

Документи та знімки з фондів Меморіального комплексу

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті