Київська наступальна операція
Після визволення Києва переможний наступ радянських військ на захід тривав. А столиця України починала оговтуватися від жахіття нацистської окупації…
Київ зазнав страшних руйнувань. Близько 6 000 будівель міста (80% житлового фонду!) були знищені внаслідок бойових дій, тактики випаленої землі, до якої вдавався ворог, що відступав, а також диверсій радянських партизанів та підпільників. Населення Києва до останнього дня ворожої окупації зазнавало масових репресій.
Член Військової ради 1-го Українського фронту та перший секретар ЦК КП(б)У М. Хрущов у телеграмі на ім’я Й. Сталіна від 8 листопада 1943 р. доповідав: «Німці, побоюючись повного оточення їх у місті Києві, в паніці втекли з міста й не встигли спалити та підірвати місто Київ, як це зробили з Полтавою та іншими містами лівобережної частини України. Але кілька значних об’єктів противник усе ж встиг підірвати й підпалити. Згоріли Київський університет, Будинок оборони, міська публічна бібліотека, електростанції, підірвані два цехи заводу «Більшовик», хлібозавод, водопровідне господарство, всі мости, шляхопроводи й ряд великих житлових будівель. Майже всі театри міста вціліли. Раніше згоріли: цирк, театр Червоної Армії, театр «Юного глядача» й усі кінотеатри, які перебували в центральній частині міста. Німці пограбували майже всі будинки в місті, з деяких (будівлі ЦК КП(б) У, Верховної Ради УРСР) вивезені навіть дверні ручки, вирвані підвіконня, двері, віконні рами, паркет. <…> Німці намагалися вивезти все населення міста. Вони розшукували жителів, використовуючи спеціально дресованих для ловлі людей собак. Кияни вишукували всілякі способи, щоб ухилитися від облав: ховались у каналізаційних та водостічних колодязях, замуровували одне одного в підвалах будинків, завалювали себе мотлохом на горищах. <…> Німці здійснювали масові розстріли людей, що ховалися від викрадення. На Підвальній вулиці, у Михайлівському та Фруктовому провулках знайшли багато трупів жителів, які намагалися сховатися від німців. Німці їх розстрілювали і спалювали. <…> Київ справляє враження вимерлого міста. Тепер із навколишніх лісів, боліт, ярів і цвинтарних склепів повертаються великими групами кияни. Вони справляють важке враження від пережитих жахів, знущань і поневірянь. З непередаваним хвилюванням зустрічають жителі міста бійців Червоної Армії. Ми тепер займаємося встановленням порядку в місті, обліком збереженого майна й відновленням найважливіших галузей міського господарства. Частково підірваний німцями водопровід через кілька днів вдасться відновити, і ми дамо місту воду. Вціліле на заводах електрообладнання дасть змогу через кілька днів забезпечити подачу місту близько 1 000 кіловатів електроенергії, чого вистачить для першої черги водогону й освітлення. На хлібозаводах збереглося деяке обладнання й кілька печей. Крім того, буде використано близько п’ятдесяти дрібних хлібопекарень. Усе це дасть нам змогу через кілька днів організувати випічку хліба. Вживаються всі заходи, щоб якомога швидше побудувати залізничний міст через річку Дніпро. 6 і 7 листопада, перебуваючи в Києві, я розмовляв з багатьма жителями міста, які, плачучи, розповідали мені про жахи німецької окупації. Всюди, де я був, мене просили жителі Києва особисто передати Вам їхню найглибшу й сердечну подяку за визволення рідного міста та за порятунок киян від загибелі».
Таку ж картину про становище в Києві описував у своєму листі сину Леоніду генерал-майор С. Т. Васильєв – заступник командувача 38-ї армії 1-го Українського фронту з тилу: «Був у нашому домі. Дім цілий, квартира в порядку, але меблів немає геть зовсім. Усі меблі порозтягували. Вікна побиті, двері побиті, замки зірвані, води немає, немає електроосвітлення, каналізація не працює. Мешканці, що проживали в нашому будинку (єврейські сім’ї), усі знищені фашистами. <…> Місто виглядає тяжко. На вулицях: Хрещатик, Інститутська, Кірова, Прорізна, Пушкіна, Миколаївська, бульвар Шевченка, вул. Карла Маркса, пл. Спартака (там, де Укр. театр) (нині площа Івана Франка і однойменний театр. – Авт.) усі будинки спалені або підірвані. На цих вулицях страшні руїни. Окрім того, маса будинків на вулицях: Тарасівській, будівля Університету, десятки будівель на вул. Леніна, Васильківській, Чкалова, Артема, Немировича, Чехова, Михайлівський провулок, Чернігівська, Золотоворітська, Рейтарська і т. п. Багато кращих будинків спалені або підірвані навічно проклятими фашистами. Вид цих вулиць понівечений. Будинок на Георгіївській № 2 теж спалено. Велика сіра будівля на розі Васильківської і Чкалова – також. Спалені і багато інших будинків…».
Сергій Терентійович Васильєв народився 11 серпня 1897 р. у с. Павлиш (нині смт Онуфріївського району Кіровоградської області) у бідній селянській родині. Коли йому було лише п’ять років, померла мати, і Сергій змалку наймитував, щоб допомогти батькові й мачусі прогодувати багатодітну сім’ю. 1913 р. у пошуках кращої долі Васильєви переїхали до Кустанайської губернії (Північний Казахстан), а за три роки Сергій був призваний у царську армію, здобув звання унтер-офіцера. Після Жовтневої революції він став командиром Червоної Армії, формував військові частини в Сибіру. 1931 р. закінчив Військову академію, служив у 7-й стрілецькій дивізії, згодом очолював військово-будівельне управління Київського військового округу. 1938 р. був заарештований органами НКВС, але за два роки звільнений з-під слідства «за відсутністю складу злочину…». Хоча перенесені моральні й фізичні знущання завдали шкоди здоров’ю, Сергій Терентійович повернувся на військову службу.
З перших днів війни полковник Васильєв – начальник управління матеріально-технічного забезпечення військ Південно-Західного фронту, учасник оборони Києва. У вересні 1941 р. встиг вивести підлеглих із Прилук за кілька годин до того, як гітлерівці замкнули кільце оточення. 1942 р. у вигині Дону потрапив в оточення, з якого виходив упродовж 30 діб – «зі зброєю і документами», після чого півтора місяця перебував на лікуванні в госпіталі. У серпні того ж року був направлений у новосформовану 38-му армію Брянського фронту. З грудня 1942 р. обіймав посаду заступника командувача 38-ї армії Воронезького (1-го Українського) фронту, з 29 жовтня 1943 р. – генерал-майор. Героїчними віхами на його бойовому шляху стали битва за Дніпро, визволення Києва, Житомира, Вінниці, Проскурова (нині – Хмельницький), Кам’янця-Подільського. За відвагу, виявлену в боях за Київ, нагороджений орденом Червоного Прапора, а за весняні бої 1944 р. – орденом Вітчизняної війни (посмертно)… Під час Проскурівсько-Чернівецької операції 24 квітня 1944 р., перебуваючи в селі Городенка, штаб армії потрапив під жорстоке бомбування, серед загиблих був і генерал-майор С. Т. Васильєв. Похований воєначальник разом із бойовими товаришами в центрі Кам’янця-Подільського (його матеріали зберігаються у фондозбірні Меморіального комплексу).
З 8 листопада 1943-го розпочалися сильні контратаки німецьких військ на фронті від Фастова до Дніпра. Ворог прагнув знову оволодіти Фастовом і одночасно прорватися вздовж правого берега Дніпра, вийти в район Києва, в тил військам 1-го Українського фронту. Під час запеклих боїв деякі населені пункти кілька разів переходили з рук у руки. Про ці події газета «Красная Звезда» писала: «Упродовж 8 листопада війська 1-го Українського фронту, продовжуючи розвивати успішний наступ, оволоділи районними центрами Київської області Макарів, Бишів, Обухів, а також зайняли понад 60 інших населених пунктів…». У цьому ж номері газети йшлося й про ворожі втрати: «Всього розбито в боях за Київ 9 піхотних, 2 танкові й одна мотодивізія німців. Противник залишив на полі бою до 15 000 трупів своїх солдатів і офіцерів…».
Незважаючи на запеклий опір ворога, 9 і 10 листопада війська 1-го Українського фронту визволили понад 100 населених пунктів Київщини та Житомирщини, зокрема Радомишль (варто зазначити, що вперше це місто визволив 4 серпня 1943 р. партизанський загін І. О. Хитриченка, який розгромив дислокований тут ворожий гарнізон і спалив міст).
12 листопада бійці 1-го гвардійського кавалерійського корпусу зав’язали бої в Житомирі й упродовж двох годин повністю очистили від противника цей обласний центр. Того дня також був визволений районний центр Житомирщини Коростишів. Радянські війська вийшли на рубіж Чорнобиль – Малин – Житомир – Фастів – Трипілля.
13 листопада 1943 р. завершилася Київська наступальна операція, головним результатом якої стало визволення столиці України та утворення стратегічного плацдарму на правому березі Дніпра. Упродовж 11 днів радянські війська просунулися на 150 кілометрів, долаючи по 12-14 км на добу.
Того ж дня розпочалася Київська оборонна операція, яка тривала до 22 грудня 1943 р. Прагнучи за будь-яку ціну знову захопити Київ, німецьке командування зосередило в районі Житомира 15 дивізій (зокрема вісім танкових і моторизованих). 13 листопада це угруповання завдало потужного удару по військах 1-го Українського фронту…
На правому фланзі 2-го Українського фронту 52-а армія генерал-лейтенанта К. А. Коротєєва 13 листопада форсувала Дніпро в районі Черкас і захопила плацдарм на правому березі, створивши загрозу оточення ворожому угрупованню. Німецьке командування почало перекидати сюди додаткові сили з інших ділянок та вжило заходів щодо посилення оборонних позицій. Запеклі бої в цьому районі точилися близько місяця.
14 листопада на кіровоградському та криворізькому напрямах перейшли в наступ війська лівого крила 2-го Українського фронту, які просунулися на захід від річки Інгулець. Однак через складні погодні умови розгорнути наступ не вдалося, подальше просування радянських військ було затримане контратаками танкових дивізій.
У Криму тим часом тривала Керченсько-Ельтигенська десантна операція: 11 листопада 1943-го частини 56-ї армії підійшли до Булганака й північно-східних околиць Керчі, та запеклий опір ворога змусив радянські війська перейти до оборони…
Підготував Златко ЗЛАТАНОВ,
науковий співробітник
Меморіального комплексу
«Національний музей
історії Великої Вітчизняної війни
1941–1945 років».
Документи та знімки з фондів
Меморіального комплексу
Коментарi
-
Winnie
27/09/2014 9:23
Many really have a few watches a variety of occasions, often reasonably priced.his was not the primary logo design that Coco Chanel
