Вперед, до Дніпра!

У  визволенні Бориспільського району Київщини значну роль відіграла 240-а стрілецька дивізія, якою командував полковник Т. Х. Уманський. В експозиції Меморіального комплексу представлена його грамота Героя Радянського Союзу, чимало інших документів та особистих речей зберігаються у фондах Меморіалу.

Терентій Хомич Уманський народився 23 грудня 1906 р. на Кіровоградщині. 1932-го закінчив Одеську пiхотну школу, служив у Ленінградському військовому окрузі. Брав участь у радянсько-фін­ляндському збройному конфлікті, був тяжко поранений. На фронтах Великої Вiтчизняної війни – з серпня 1941 р. Будучи начальником штабу 842-го стрілецького полку 240-ї стрілецької дивізії 12-ї армії, брав участь у боях під Гомелем. Дістав поранення, після лікування повернувся до рідного полку, а згодом – очолив його. Воював на Брянському фронті, учасник битви за Москву, нагороджений медаллю «За вiдвагу». Бився із загарбниками в районi Воронежа, на Дону, був учасником розгрому гітлерівського угруповання поблизу міста Тiм. Нагороджений орденом Червоного Прапора.

У липні 1943 р. пiдполковник Т. Х. Уманський призначений командиром 240-ї стрілецької дивізії, яка у складі 38-ї армії Воронезького фронту відзначилася в Курськiй битвi та визволенні Лiвобережної України. Успішно з’єднання діяло й під час форсування Дніпра, на Лютізькому плацдармі пiвнiчнiше Києва. Указом Президії Верховної Ради СРСР вiд 29 жовтня 1943 р. полковник Уманський був удостоєний звання Героя Радянського Союзу, у вересні 1944-го йому було присвоєне військове звання генерал-майора. 240-а стрілецька дивiзiя брала участь у боях за визволення України, Мол­давiї, Румунiї, Угорщини, Чехословаччини.

Під час Параду Перемоги 24 червня 1945 р. генерал Уманський тріумфально пройшов Красною площею у складі зведеного полку 2-го Українського фронту… З 1956 р. він обіймав посаду начальника Київського суворовського училища, з 1959-го – перебував у запасi. Помер 1992 року.

Наприкінці вересня 1943 р. почалося визволення Броварського району Київщини, зокрема 21 вересня радянські бійці оволоділи селом Заворичі. Нині в цьому селі живуть лише два фронтовики – Павло Михайлович Гуртовенко, учасник оборони Києва, якому судилося пройти пекло ворожого полону, та Євген Олександрович Дунаєвський – фронтовий фотограф, учасник форсування Дніпра, матеріали якого представлені в експозиції та зберігаються у фондах Меморіального комплексу.

Є. О. Дунаєвський народився 5 травня 1920 р. у Заворичах. Пiсля закінчення фабрично-заводського училища працював столяром у Києві. На перші заробленi грошi Євген купив фотоапарат «Фотокор», адже захоплювався фотографiєю. Це i визначило його фронтове життя, коли у вересні 1940 р. він був призваний до лав Червоної Армії. На початку Великої Вітчизняної вій­ни червоноармієць Дунаєвський – командир вiддiлення 7-го окремого моторизованого пон­тонно-мостового батальйону Південного фронту, учасник оборонних боїв. У липні 1941-го після успішного виконання бойового зав­дання з підриву моста в районі молдавського міста Резини група під командуванням Дунаєвського потрапила в оточення. Блукаючи ворожими тилами, бiйцi таки вийшли до своїх у районі Ананьєва Одеської областi. Пiсля нетривалої перевiрки групу приєднали до частин Одеського оборонного району… До своєї частини Євген Олександрович повернувся лише в жовтні 1941 р. – і в її складі пройшов усю війну.

Завданням Є. О. Дунаєвського було фотографування наведених батальйоном переправ (ці знімки слугували доказом проведеної роботи). Фронтовими дорогами він пройшов теренами Донщини, Харківщини, Дніпропетровщини та Полтавщини, воював на території Угорщини, Румунiї та Югославiї. Нагороджений медалями «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Будапешта» та «За взяття Вiдня». У березні 1946 р. Євген Олександрович був демобiлi­зований, повернувся в Ананьїв, де ще під час боїв 1941-го познайомився з Ольгою Кисельовою. Молода пара одружилася. Пiсля вiйни очолював лiсовi господарства в Одеськiй, Херсон­ськiй, Київськiй областях. Нинi – на пенсiї… В експозиції Меморіалу представлене фотоприладдя Дунаєвського, яким він користувався в роки війни.

22 вересня 1943 р. завершилася Донбаська наступальна операція, під час якої Червона Армія визволила територію Донбасу та значну частину Лівобережної України. Переслідуючи ворога, війська Півден­но-Західного фронту 22 вересня відкинули його за Дніпро на ділянці Дніпропетровськ – Запоріжжя. Війська Південного фронту того ж дня вийшли до річки Молочної…

30 вересня 1943 р. завершилася Чернігівсько-Полтавська наступальна операція. 21 вересня війська лівого крила Центрального фронту з ходу форсували Десну південно-західніше Чернігова й визволили цей обласний центр. 13-а армія вийшла на берег Дніпра і 22 вересня почала його форсувати в межиріччі Дніпра та Прип’яті південніше Чорнобиля, а до кінця наступного дня вже займала на західному березі плацдарм вглиб на 35 км і зав­ширшки 30-35 км. Південніше, у гирлі річок Тетерева й Димера, форсували Дніпро війська 60-ї армії, створивши плацдарм углиб 12-15 і завширшки – 20 кілометрів.

Водночас війська Степового фронту, успішно форсувавши річку Ворсклу, після триденних запеклих боїв 23 вересня визволили Полтаву.

28 вересня на Київщині у ворога були відвойовані залізнична станція Прип’ять і місто Чорнобиль, однак 1 жовтня гітлерівці знову захопили станцію, а 5-го – й місто. Остаточно Чорнобиль буде визволений лише 17 листопада, а станція При­п’ять – 21 листопада 1943 року.

На допомогу 38-й армії, яка вела важкі бої за Лютізький плацдарм, прибув 5-й гвардійський танковий корпус під командуванням гвардії генерал-лейтенанта танкових військ А. Г. Кравченка. Форсувавши 3 жовтня Десну по дну річки, танки корпусу дісталися Дніпра й почали переправлятися поромами. Згодом танкісти спільно з піхотинцями й артилеристами відкинули ворога та розширили плацдарм по фронту до 15, і вглиб – до 10 кілометрів.

Загалом після напружених боїв війська Воронезького фронту захопили на правому березі Дніпра 

9 плацдармів, найбільшими з яких були Букринський та Лютізький. Попереду на радянських бійців очікували кровопролитні бої за утримання й розширення цих плацдармів…

Підготував Златко ЗЛАТАНОВ,

науковий співробітник

Меморіального комплексу «Національний музей

історії Великої Вітчизняної війни 

1941–1945 років».

Документи та знімки з фондів Меморіального комплексу