Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Історія
01/09/2013 18:39

Увічнені в горельєфі

В експозиції 10-го залу Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років» розміщено бронзовий горельєф, присвячений бійцям Червоної Армії – учасникам знаменитої Курської битви. Його автори – скульптори Євген Карпов та Валерій Федичев, випускники Київського державного художнього інституту.

На лівій частині горельєфа зображено в металі радянських бійців, які за підтримки танків та авіації наступають на ворожі позиції. На башті танка Т-34 – напис «За Батьківщину!». Перед могутньою лавиною воїнів Червоної Армії постали дві розбиті німецькі самохідні гармати StuG.III. Праворуч – відтворено тріумф і радість радянських бійців, що салютують на честь визволення міст Орла й Бєлгорода.

У верхній частині горельєфа по центру, над входом у 11-й зал Меморіалу, зазначено дати початку й завершення Курської битви – 5 липня і 23 серпня 1943 року. А поряд – обличчя п’яти воїнів, подвиги яких у цій битві були відзначені званням Героя Радянського Союзу. Це льотчик – білорус О. К. Горовець, артилерист – українець А. А. Гриб, піхотинець – татарин Х. М. Мухамадієв та двоє росіян: піхотинець О. Г. Серебрянніков і танкіст В. С. Шаландін.

 

Герой Радянського Союзу Олександр Горовець

О. К. Горовець народився 12 березня 1915-го в селі Мошкани (нині – Сенненського району Вітебської області) у селянській родині. Закінчив 7 класів середньої школи, працював слюсарем, одночасно навчався в аероклубі. З 1932 р. служив у Червоній Армії, згодом закінчив Ульяновську авіаційну школу інструкторів Тсоавіахіму й був направлений льотчиком-інструк­тором до аеро­клубу в місто Шахти Ростовської області. 1939-го Олександр закінчив курси командирів ланок у Кіровограді, після повернення до Шахт став командиром ланки, загону, згодом – начальником льотної частини аероклубу.

25 червня 1941-го був мобілізований і призначений командиром ланки 20-ї військової авіаційної школи льотчиків початкового навчання Північно-Кав­казького фронту.

З літа 1942 р. воював у складі 166-го винищувального авіаційного полку 217-ї винищувальної авіаційної дивізії 4-ї повітряної армії Північно-Кав­казького фронту. Літав на винищувачі ЛаГГ-3, потім освоїв Ла-5. Був відзначений орденом Червоного Прапора – у нагород­ному листі зазначалося, що станом на 5 лютого 1943 р. на рахунку Олександра було 34 бойових вильоти, з них 17 – на штурмування з бомбометанням, 10 – на розвідку. У документі йшлося: «Розвіддані про противника, які повідомляв Горовець, характеризувалися точністю й завжди надходили своєчасно. Обачливість у повітрі відмінна. Дуже уважний під час польотів. Зав­жди точно виводив групи літаків на ціль. Супровід штурмовиків і бомбардувальників у своїй ланці відпрацьовував відмінно. Втрат супроводжуваних літаків не мав. У повітряних боях показав себе хоробрим, мужнім, стійким бійцем. Надає товариську взаємодопомогу в бою. Безперервно навчається тактиці ведення повітряного бою. Брав участь у перегонці літаків із заводу на фронт. Попри складні метеоумови на маршруті, свою групу літаків передав фронту в повній справності. Втрати орієнтування й пошкодженої матеріальної частини не мав». Під час штурмування ворожих позицій він знищив 36 автомашин із військами й вантажем, 22 вози з боє­припасами та іншим вантажем, до двох взводів піхоти, вивів із ладу один потяг…

6 липня 1943 р. о 19.40 у складі ескадрильї з 15 літаків Ла-5 заступник командира 1-ї ескадрильї 88-го гвардійського винищувального авіаційного полку 8-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 5-го винищувального авіаційного корпусу 2-ї повітряної армії Воронезького фронту гвардії старший лейтенант О. К. Горовець вилетів на патрулювання в район Володимирівки – Кочетовки – Зоринських Дворів – Вільхуватки.

Коли ескадрилья, виконавши завдання, поверталася назад, Горовець зі своїм відомим В. Рекуновим летіли останніми. Несподівано їхню пару атакували «мес­­сершмітти». Прикриваючи ведучого, Рекунов кинувся їм назустріч. Цієї миті з’явилася група з 20 ворожих бомбардувальників Ju-87. Рація на літаку Горовця, вочевидь, вийшла з ладу, і він не зміг повідомити товаришам про появу противника. Доки Рекунов бився з «мес­сер­шмiт­тами», Олександр один кинувся на бомбардувальників. Першою ж чергою збивши флагмана, Горовець стрімко атакував наступного ворога. Він бив із короткої дистанції, підводячи винищувач майже впритул до противника. Спалахнув і розвалився на шматки другий «Юнкерс», потім третій. Стрій німців розпався, а Горовець знову й знову зухвало йшов в атаку. Так він збив 8 літаків противника. Витративши боєзапас, Олександр збив дев’ятий бомбардувальник, завдавши гвинтом удару по хвостовому оперенню.

Повертаючись на пошкодженому літаку на свій аеродром, Горовець потрапив під удар чотирьох ворожих винищувачів FW-190. Сили були нерівними – підбитий радянський літак упав у вирву від великої авіабомби...

О. К. Горовець, за офіційною радянською версією, – єдиний у світі льотчик, який спромігся збити таку кількість літаків в одному бою. Загалом він здійснив 74 бойових вильоти, в 11 повітряних боях збив особисто 11 і в групі – 6 літаків ворога.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 28 вересня 1943 р. Олександру Костянтиновичу Горовцю посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

 

Горовця вважали зниклим безвісти, доки в жовтні 1957-го жителі села Зоринські Двори Івнянского району Бєлгородської області не натрапили на уламки літака з останками льотчика.

 Знайдені тут авіаційна гармата, пістолет ТТ, планшет із картою, посвідчення особи та листи зберігаються в Центральному музеї Збройних Сил Росії в Москві.
О. К. Горовця з військовими почестями поховано в Зоринських Дворах. На місці загибелі, на 597-му кілометрі шосе Москва – Сімферополь, встановлено бронзовий бюст, у Шахтах на площі Свободи і у Вітебську – пам’ятники. Також пам’ятник-літак височіє на місці аеродрому в Бєлгородській області. Ім’ям героя названо вулиці в Москві, Бєлгороді, Вітебську, Богушевську та Шахтах, а також Вітебський навчально-авіаційний центр, радгосп у Сенненському районі Вітебщини, школи в селі Мошканах та в місті Шахти.
Герой Радянського Союзу Андрій Гриб
А. А. Гриб народився 15 серпня 1921 р. у селі Шельпахівка Христинівського району Черкаської області в селянській родині. Закінчив середню школу. 1939 р. його призвали до лав Червоної Армії, 1941-го закінчив Харківське артилерійське училище, з перших днів війни – на фронті.
5 липня 1943 р. командир батареї 124-го гвардійського артилерійського полку 52-ї гвардійської стрілецької дивізії 6-ї гвардійської армії Воронезького фронту гвардії капітан А. А. Гриб відзначився під час відбиття атаки танків і піхоти ворога в районі хутора Яхонтов Яковлевського району Бєлгородської області. Його батарея знищила 6 важких і 4 середніх танки, 7 автомашин та близько 300 ворожих вояків. Коли противнику вдалося прорватися до спостережного пункту батареї й оточити його, в рукопашній сутичці гвардії капітан А. А. Гриб особисто знищив кілька гітлерівців, вийшов з оточення й продов­жив керувати батареєю.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 21 вересня 1943 р. за зразкове виконання бойових зав­дань командування й виявлені при цьому мужність та героїзм гвардії капітану Андрію Андрійовичу Грибу присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
У наступальних боях у період із 2 по 8 січня 1944 р. гвардії капітан А. Гриб вогнем свого дивізіону знищив 5 ворожих гармат, 13 станкових кулеметів, 5 ручних кулеметів, 6 дзотів та 145 гітлерівських солдатів і офіцерів. Окрім того, був придушений вогонь однієї гармати, трьох станкових кулеметів противника, п’яти ручних кулеметів, що забезпечило успішне просування піхоти. 
Зокрема, у ніч із 2 на 3 січня 1944 р. Андрій Гриб, перебуваючи в бойових порядках піхоти, під час форсування річки в районі села Зайваньє Невельського району Калінінської області (нині – у складі Невельського району Псковської області) влучним вогнем свого дивізіону знищив і придушив вогневі точки ворога на його передньому краї, унаслідок чого радянські бійці успішно подолали водну перешкоду й захопили першу траншею противника. На підході до другої траншеї гітлерівців радянська піхота зустріла сильний опір і залягла. Гвардії капітан А. Гриб відкрив шалений вогонь по ворожих вогневих точках і особисто підняв піхотинців в атаку. Радянські бійці оволоділи другою тран­шеєю, внаслідок чого опір ворога на цій ділянці був остаточно придушений. Згодом, попри непрохідні дороги, капітан А. Гриб зі своїм дивізіоном просувався безпосередньо в бойових порядках піхоти, постійно переслідуючи ворога, який відступав.
Під час прориву оборони противника й наступальних дій у районі Коробцово – Рижище Калінінської області за період із 18 по 19 січня 1944 р. дивізіон знищив 4 станкових та 6 ручних кулеметів, 3 протитанкові гармати й близько 150 гітлерівців, а також придушив артилерію в глибині ворожої оборони, створивши умови для прориву. Однією батареєю Андрій Гриб особисто супроводжував наступ танків, знищуючи впритул ворожі протитанкові гармати. Попереду піхоти разом із танками  увірвався в Коробцово й зайняв його. У рукопашній сутичці знищив двох солдатів противника. Був важко поранений і вивезений із поля бою.
У повоєнний період Андрій Гриб продовжував службу в Радянській Армії, 1952 р. він закінчив Вищі академічні курси Генерального штабу. З 1965 р. полковник А. А. Гриб – у запасі. Жив у Києві. За участь у бойових діях був нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Вітчизняної війни І та ІІ ступенів, Червоної Зірки, багатьма медалями.
Помер Андрій Гриб 19 липня 2000 року. Похований у Києві на міському кладовищі «Берківці».
Герой Радянського Союзу Хамза Мухамадієв
Хамза Мурсалійович Мухамадієв народився 20 грудня 1906 р. (за новим стилем – 2 січня 1907 р.) у селі Таргин, нині – Уланського району Східно-Казахстанської області Казахстану (за іншою інформацією – в Омську) у родині службовця (у документах трапляється й інше написання прізвища та по-батькові – Хамза Мурсалімович Мухамадєєв). Здобув початкову освіту, працював у Кемеровській області, у 1928–1929 рр. проходив строкову службу в лавах Червоної Армії. Він знов одягнув військову форму 1941-го, з травня 1943 р. – на фронтах Великої Вітчизняної вій­ни.
У нагородному листі на присвоєння звання Героя Радянського Союзу Хамзу Мухамадієва характеризували як хороброго, безстрашного, мужнього сина татарського народу. 6 липня 1943-го, коли загинув командир взводу, на його могилі гвардії старший сержант Мухамадієв з іншими бійцями заприсягнувся помститися ворогу – і взяв командування на себе. Того ж дня в районі села Самодуровки Курської області близько 60 німецьких танків рушили на позиції радянських військ. Підпустивши ворога на 50 м, Хамза Мухамадієв дав команду: «Вогонь!». Нерівний бій тривав більш як годину, за цей час він вогнем із протитанкової рушниці підпалив 3 середні німецькі танки. Атака німців була зірвана. За два дні в районі висоти 238,1 ворог із чималою кількістю танків удався до психічної атаки. Танки пройшли через бойові порядки, руйнуючи радянські окопи. Але Мухамадієв зі своїми бійцями не здригнувся. Вискочивши з укриття, Хамза підповзав до німецьких танків і кидав у них гранати й пляшки із запалювальною сумішшю, знищив три ворожих «Тигри». У цьому бою Мухамадієв дістав поранення, але продовжував нищити ворога. Згодом, 15 липня 1943 р. він знищив ще два німецькі середні танки з протитанкової рушниці. А загалом за час боїв із 6 по 15 липня 1943 р. взвод 205-го гвардійського стрілецького полку 70-ї гвардійської стрілецької дивізії 13-ї армії Центрального фронту знищив 397 гітлерівців, спалив та підбив 27 танків противника.
11 серпня гвардії старший сержант Хамза Мухамадієв із групою бійців під час розвідки в районі села Столбище (нині – Волоконовського району Бєлгородської області Росії) захопив «язика». Після цього Мухамадієв знов проник у тил ворога, виявив вогневі точки й сили гітлерівців, а під час підходу радянських частин – відкрив із тилу вогонь по загарбниках. Німці, кинувши одну гармату й два станкові кулемети, у паніці втекли. У цьому бою розвідники знищили ще 13 солдатів. За це 1 листопада 1943 р. Мухамадієв був нагороджений медаллю «За відвагу». Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 серпня 1943 р. за зразкове виконання бойових завдань командування й виявлені при цьому мужність та героїзм гвардії старшому сержанту Хамзі Мурсалійовичу Мухамадієву присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
1945 р. Х. М. Мухамадієв демобілізувався в званні гвардії старшини і в повоєнний час працював забійником шахти в місті Проко­п’єв­ську Кемеровської області. Нагороджений орденами Леніна, Віт­чизняної війни І ступеня, медалями. Серце героя зупинилося 8 вересня 1997 р., він був похований у Новосибірську, де жив з 1965-го...
Герой Радянського Союзу Олександр Серебрянніков
О. Г. Серебрянніков народився в червні 1904 р. в селі Малоказаккулово нині Учалинского району Башкортостану (за іншою інформацією – на станції Юрюзань нині Бєлорєцького району) у сім’ї робітника. Отримав початкову освіту. Працював пимокатом (валяльником взуття) у місті Верхньоуральськ Челябінської області та у взуттєвій артілі башкирського міста Бєлорєцька.
До Червоної Армії О. Серебряннікова призвано в лютому 1942 р., у травні він уже воював у лавах 25-го гвардійського стрілецького полку 6-ї гвардійської стрілецької дивізії 13-ї армії Центрального фронту.
Помічник командира взводу гвардії старший сержант О. Г. Серебрянніков відзначився в боях на орловсько-курському напрямі.
8 липня 1943 р., коли командир взводу дістав поранення, склалася критична ситуація. Над позиціями 8-ї стрілецької роти вирував вихор з вогню й металу. Се­ре­б­рянніков взяв командування підрозділом на себе й керував відбиттям восьми запеклих атак ворога. Коли групі ворожих автоматників вдалось увірватись у траншеї, Сереб­рянніков підняв взвод у контратаку, знищив противника й знову зайняв втрачені позиції. Двічі поранений, стікаючи кров’ю, він не пішов із поля бою і до останньої хвилини свого життя керував взводом, доки ворожа куля не обір­вала його життя. Відважного сержанта поховали в селі Ольховатка Понировського району Курської області, його навічно зарахували до списків військової частини.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 27 серпня 1943 р. за зразкове виконання завдань командування й виявлені стійкість, мужність та героїзм у боях із гітлерівськими загарбниками гвардії старшому сержанту Олександру Георгійовичу Серебряннікову посмертно присвоїли звання Героя Радянського Союзу.
Ім’ям Героя названі вулиці в Бєлорєцьку та Ольховатці. У грудні 1965 р. біля будівлі Бєлорєцької середньої школи № 17 відкрито пам’ятник О. Г. Серебряннікову.
Герой Радянського Союзу Вальдемар Шаландін
В. С. Шаландін народився 12 грудня 1924 р. в Москві в родині військовослужбовця. Закінчив середню школу. У Червоній Армії з 1942 р., того ж року закінчив танкове училище в Ташкенті.
У діючій армії – з лютого 1943 року. Командир взводу 1-ї гвардійської танкової бригади 1-ї танкової армії Воронезького фронту гвардії лейтенант Шаландін відзначився 6 липня 1943 р. в оборонних боях на Курській дузі поблизу села Яковлево (нині – селище міського типу Бєлгородської області).
Танкову роту, в якій діяв екіпаж 18-річного гвардії лейтенанта Шаландіна (до його складу входили старші сержанти В. Кустов, В. Лєкомцев та сержант П. Зелєнін), почала обходити з флангу група ворожих танків, яку з повіт­ря підтримувала авіація. Діючи із засідок, радянські воїни підпускали противника на дистанцію прямого пострілу й били по його найуразливіших місцях. Екіпаж Шаландіна знищив два «Тигри» і «Пантеру», однак у розпал бою танк Вальдемара був підбитий, він загорівся, лейтенант дістав поранення, однак продовжував вести бій.
Коли ворожий снаряд пошкодив гармату «тридцятьчетвірки» Шаландіна, вона пішла на таран – радянський танк, що палав, врізавсь у найближчого «Тигра». Ціною свого життя чотири воїни знищили ще одну бойову машину противника... Героїчний екіпаж був похований у Яковлевому...
Звання Героя Радянського Союзу гвардії лейтенанту Вальдемару Сергійовичу Шаландіну присвоєно посмертно Указом Президії Верховної ради СРСР від 10 січня 1944 р. В. С. Шаландіна навічно зараховано до списків Харківського гвардійського танкового училища (нині – Гвардійський ордена Червоної Зірки факультет військової підготовки ім. Верховної Ради України Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»). На будівлі московської школи № 454 на честь Героя встановлено меморіальну дошку.
Підготував Златко ЗЛАТАНОВ,
науковий співробітник Меморіального комплексу
«Національний музей історії 
Великої Вітчизняної
війни 1941–1945 років».
Документи та знімки з фондів
Меморіального комплексу
друкувати

Коментарi

Додати коментар

Інші статті