Курсько-Орловська дуга
На початку липня 1943 р. увага радянських газет, радіо й громадськості була прикута до подій на Курсько-Орловській дузі: 5 липня розпочалася найграндіозніша танкова битва в історії людства.
У цій баталії відзначилися чимало синів України. Серед них і уродженець Сумщини, льотчик Іван Микитович Кожедуб. Свою першу повітряну перемогу він здобув саме на Курській дузі – 6 липня 1943 р. збив ворожого бомбардувальника «Юнкерс-87». Незважаючи на порівняно пізній «старт» бойової кар’єри (після закінчення 1941 року Чугуївської військової авіаційної школи льотчиків він до листопада 1942-го служив у ній інструктором), кількість німецьких літаків, знищених І. М. Кожедубом, швидко зростала, і до кінця війни він здобув титул найрезультативнішого аса-винищувача антигітлерівської коаліції. Під час Великої Вітчизняної війни Іван Кожедуб збив 62 ворожих літаки й став єдиним українцем, тричі удостоєним звання Героя Радянського Союзу (чимало матеріалів про І. М. Кожедуба представлені в експозиції та зберігаються у фондах Меморіального комплексу).
Воював на Курській дузі й одесит старший сержант Михайло Іванович Желєзний. У фондах Меморіалу зберігаються його листи до нареченої, Надії Співак. Ось один із них, датований 7 липня 1943 р.: «Добрий день, хороша, ніжно люба Надя! Я живий, здоровий, чого і тобі від усього серця бажаю! Будь-що думати або передбачати я вже не беруся. Просто в мене немає слів, щоб виразити те хвилювання, яким я зараз охоплений через твоє мовчання. Не знаходжу слів, щоб пояснити оте твоє мовчання. І не виправдовуйся, адже декілька хвилин для того, щоб черкнути пару слів, можна знайти. У цьому листі хочу відповісти на один з твоїх листів. Перш за все ти питаєш, як моє здоров’я? Здоров’я хороше, і хвилюватися за нього вже не слід, усі небезпеки минули. Ти пишеш, що мені не варто було ходити в кіно, це правда. Я і сам знав, що ходити ще рано, але набридло лежати. Та й лікар мене, побачивши в кіно, вилаяв. Однак, що пройшло, того вже не повернеш. Мені дуже сподобалися слова, які ти пишеш: «Ах, нема мене біля тебе, у жодному разі не дозволила б тобі йти». О, якби ти була біля мене, звичайно, я б один не пішов, а пішли б разом. Ти пишеш, щоб я дивився за собою, і тут же пишеш: «Я почуваю себе добре, тільки трошки кашляю». Якщо я застуджуся, захворію, то мені це пробачити можна, але коли ти пишеш, що в тебе кашель, горло болить, це недопустимо. Ось тобі варто піклуватися про своє здоров’я. Про моє здоров’я хвилюватися не треба, усе пройшло, почуваю себе добре. Про себе писати нема чого, усе по старому <…> Ти просиш надіслати довідку. Надішлю. Я вже давно про це думав, але все так відкладав, то забуду, то часу немає тощо. Ось і все, що хотів написати. Пиши, адже так сумно і тривожно на серці, коли від тебе немає листів. На цьому буду завершувати. Ще раз прошу, пиши частіше. Цілую тебе міцно-міцно багато-багато разів. Залишаюся закоханим у тебе. Твій Міша». Долі Михайла та Надії, ненадовго поєднавшись, стали історією справжнього кохання.
Михайло Іванович Желєзний народився 1919 р., протягом 1938–1941 рр. навчався в Київському топографічному училищі Головного управління геодезії і картографії при РНК СРСР. Після випуску поїхав до батьків в Одесу. З початком Великої Вітчизняної війни не раз просився на фронт і, зрештою, наприкінці серпня 1941-го його направили в розпорядження Московського військового округу.
Дорогою до Москви, під час зупинки в Харкові, Михайло випадково зустрів на вокзалі киянку Надію Співак – вони разом навчалися в училищі й зустрічалися до війни, з початком якої закохані втратили зв’язок. Ця раптова зустріч стала для них доленосною, хоча через вокзальну метушню молоді люди не встигли обмінятися адресами й знову втратили одне одного. За півроку Михайлові вдалося через знайомих відшукати Надію та надіслати звістку про себе. Листи, сповнені любові, тривоги, турботи, мрій про майбутнє щасливе подружнє життя Михайло писав нареченій майже щодня…
З вересня 1941 р. червоноармієць М. І. Желєзний обіймав посаду кресляра-картографа 1281-го стрілецького полку 60-ї стрілецької дивізії 33-ї армії Резервного фронту. Бойове хрещення прийняв на річці Десні, поблизу Спас-Деменська, що в Калузькій області. Підрозділи 60-ї дивізії відбили кілька атак противника, але змушені були відступати, потрапили в оточення, та завдяки вмілим діям командира з’єднання зуміли вирватися з ворожого кільця.
Улітку – восени 1942 р. Михайло у складі полку брав участь у запеклих оборонних боях на Брянському фронті. Після навчання на прискорених курсах у вересні 1942-го сержант Желєзний був призначений помічником командира взводу топографічної служби 60-ї стрілецької дивізії, яка в березні 1943 р. у складі 2-ї танкової армії Центрального фронту брала участь у наступальній операції на севському напрямку, під час якої радянські війська просунулися на
30-60 км і визволили місто Севськ, що на Брянщині (проте утримати його не вдалося – 27 березня місто було знову окуповане).
Під час Курської битви 60-а дивізія діяла у складі 65-ї армії Центрального фронту. Михайло Іванович брав участь в оборонній фазі цієї битви, що тривала з 5 по 10 липня. Тоді радянським військам вдалося відбити наступ ворога, завдати йому значних втрат і створити умови для переходу в контрнаступ. Згодом старшина М. І. Желєзний став перекладачем 2-го відділення штабу 60-ї стрілецької дивізії 27-го стрілецького корпусу 65-ї армії. Під час Орловської стратегічної наступальної операції ця дивізія визволила багато населених пунктів, просунувшись на 300 км і вийшла до Дніпра, Прип’яті, Десни, а 27 серпня – вдруге визволила Севськ, здобувши почесне найменування «Севська».
М. І. Желєзний був нагороджений орденом Червоної Зірки. Про цю нагороду та визволення населених пунктів України Михайло Іванович пише у своїх останніх листах до Надії Павлівни.
21 вересня 1943 р. старшина М. І. Желєзний загинув. Похований у селі Наумівці Щорсівського (нині – Корюківського) району Чернігівської області.
Надія Павлівна Співак у червні 1941 р. перебувала в Києві – вона на власному досвіді відчула жахи перших бомбувань міста ворожою авіацією, разом із родиною брала участь у спорудженні оборонних рубежів на підступах до української столиці. Згодом також добровольцем вступила до військових лав. З вересня 1941-го Н. П. Співак – технік-картограф Ростовської військово-картографічної частини Військово-топографічного управління Генерального штабу Червоної Армії. У березні 1942 р. частину було евакуйовано до П’ятигорська (нині – Ставропольський край), потім – до Кіровабада (нині – місто Гянджа, Азербайджанська Республіка), а в березні 1943-го вона повернулася до Ростова-на-Дону. Тут Надія Павлівна дізналася про загибель нареченого – про це їй повідомили працівники поштової станції дивізії, в якій він служив, а згодом і командування надіслало листа зі словами співчуття…
У повоєнний час Н. П. Співак навіть отримала «похоронку» – хоч офіційно одруженими вони не були, Михайло в усіх документах вказував її як дружину. Надія Павлівна розшукала могилу Михайла Івановича, неодноразово їздила в село, де він був похований. Вірність своєму коханню вона зберегла на все життя…
У травні 1944 р. Надія Співак вступила до Ростовського державного університету, а 1945-го повернулася до Києва, закінчила історичний факультет Київського державного університету імені
Т. Г. Шевченка, згодом здобула ступінь кандидата історичних наук. Померла Надія Павлівна 1978 р., похована в Києві. Її родичі передали до фондозбірні Меморіального комплексу листи М. І. Желєзного – зворушливу пам’ятку воєнних часів…
На території України з 5 по 11 липня 1943 р. точилися бої місцевого значення. Надзвичайно активно діяли радянські партизани. Головним завданням у той період були удари по залізницях, знищення ешелонів із ворожою технікою, що прямували в район Курської дуги.
У ранковому повідомленні Радінформбюро за 5 липня йшлося: «Північніше Чугуєва дві самохідні гармати противника обстрілювали наші позиції. Артилеристи однієї з частин відкрили у відповідь вогонь і знищили ворожі гармати. На іншій ділянці радянські мінометники знищили два станкових кулемети та розсіяли роту німецької піхоти…».
Про боротьбу народних месників газета «Красная Звезда» 9 липня 1943 р. писала: «Партизанський загін, що діє в одному з районів Кам’янець-Подільської області, у червні пустив під укіс 7 німецьких залізничних ешелонів з військами й технікою! Під уламками вагонів загинуло кілька сотень гітлерівців. Розвідники загону встановили, що німці збираються відправити на фронт продовольство, відібране ними в місцевих жителів. Радянські патріоти здійснили наліт на ворожі бази й розгромили 6 складів. Багато продуктів повернуто населенню…».
Пізніше Радінформбюро повідомляло: «Кілька партизанських загонів, що діють у Тарнопільській (нині Тернопільській. – Авт.) області, 9 липня напали на ворожий гарнізон, розташований у районному центрі. Радянські патріоти розгромили вузол зв’язку, німецьку комендатуру й винищили 80 гітлерівців. Знищено 16 автомашин і склад із пальним. Партизани загону імені 25-річчя Радянської України розгромили німців, що охороняли залізничну станцію й склади із зерном, заготовленим для відправлення до Німеччини. Вбито кілька десятків гітлерівців. У зв’язку з тим, що до станції були надіслані численні сили противника, партизани підпалили склади…».
Вагомий внесок у розгром ворога зробили й робітники тилу. Працюючи по кілька змін підряд на заводах і фабриках, вони давали необхідну для фронту військову продукцію. Чимало з них на початку війни були евакуйовані з України вглиб території Радянського Союзу і там продовжували таку важливу для фронту роботу. У фондозбірні Меморіалу зберігається плакат художника Л. Голованова, створений у 1943 р., який закликав робітників тилу давати більше снарядів для розгрому ворога.
Перемогу наближали всі народи Радянського Союзу, представники всіх спеціальностей і професій. Однак попереду ще були нелегкі, виснажливі бої, які забрали життя багатьох із них…
Підготував
Златко ЗЛАТАНОВ,
науковий співробітник
Меморіального комплексу
«Національний музей історії Великої
Вітчизняної війни 1941–1945 років».
Документи та знімки з фондів Меморіального комплексу
Коментарi
-
sana
15/09/2015 8:57
Похований у селі Наумівці mobile phones wholesale uk Щорсівського (нині – Корюківського) району Чернігівської області.
-
csnk
28/08/2015 15:56
Thank you for posting such a great article! I found your website perfect for my needs. It contains wonderful and helpful posts. Keep up the good work!
-
monu
07/08/2015 12:44
Працюючи по кілька змін підряд на заводах і фабриках, вони давали необхідну для фронту військову продукцію.
-
generic_viagra
23/06/2015 10:18
Hello!
-
cheap_viagra
23/06/2015 10:17
Hello!
-
Honey
28/03/2014 1:41
-
Jennabel
15/03/2014 15:23
third party motor vehicle insurance