Творець криміналістики

Ганс Гросс (1847–1915 рр.) – видатний австрійський науковець-правознавець, один з основоположників європейської криміналістики й кримінальної психології, засновник перших у світі криміналістичних інститутів, музею та журналу «Архів кримінальної антропології і криміналістики». Ім’я доктора права, професора Г. Гросса тісно пов’язане з Україною: науковець понад три роки викладав у Чернівецькому університеті (1899–1902 рр.) і був деканом юридичного факультету. Саме йому ми зобов’язані тим, що юристи вивчають науку криміналістику.

Гросс Ганс Густав Адольф народився 26 грудня 1847 р. у невеличкому австрійському містечку Граці у сім’ї імперського військового комісара. Після закінчення гімназії юнак, за сімейною традицією, вступив на юридичний факультет місцевого університету.

Ганс наполегливо вивчав право й виявляв неабиякі здібності до юридичних наук. У 1869 р. він успішно захистив диплом юриста, а за рік отримав науковий ступінь доктора права. У 1873 р. вийшла друком його перша наукова праця «Розвиток права». На той час молодий науковець уже працював судовим слідчим у м. Леобен. Пізніше він продовжував кар’єру слідчого в місті Фельдбасі, а за деякий час перевівся до рідного Граца, де став радником місцевого земельного суду. Сучасники характеризували його як «високого, кремезного й сильного чоловіка з доброзичливим поглядом».

Протягом 1878–1881 рр. Гросс служив військовим слідчим на території Боснії, окупованої Австро-Угорщиною. За виявлену відвагу був нагороджений Лицарським Хрестом Ордена Франца Йозефа й у званні старшого лейтенанта повернувся до Граца. Діставши призначення на посаду окружного прокурора, він розпочав бурхливу діяльність щодо боротьби зі злочинністю, опублікував низку статей, присвячених аналізу різноманітних питань слідчої практики. У 1888 р. доктор Гросс вперше довідався про нову систему ідентифікації особи – антропометрію, запроваджену французом Альфонсом Бертільйоном. Невдовзі за ініціативою окружного прокурора в усіх поліційних установах округу було запроваджене обмірювання злочинців. Він рішуче виступав за введення антропометрії по всій Австрії.

У 1890 р. колишнього «боснійця» переводять до столиці – Відня, де на нього очікувала посада помічника прокурора. Ще на початку своєї слідчої кар’єри Ганс Гросс звернув увагу на те, що австрійська кримінальна поліція в розслідуванні злочинів киристувалася методами, які були притаманними середньовічній інквізиції. І він доходить висновку, що для успішної практичної слідчої діяльності необхідно створити новий моральний і науково-технічний фундамент. Для його розбудови самих лише знань кримінального і кримінально-процесуального права недостатньо. Тому Гросс, систематизуючи успішні прийоми розслідування злочинів, починає наполегливо вивчати наукові досягнення у сфері хімії й фізики, ботаніки й зоології, психології й фізіології, фотографії й мікроскопії.

У 1892 р. помічник віденського прокурора доктор права Ганс Гросс видає свою головну працю «Порадник для судових слідчих, чинів загальної і жандармської поліції». Автор не тільки узагальнив тогочасний досвід слідчої роботи, а й запропонував застосовувати в слідчій практиці розроблені ним і деякими його попередниками тактичні й технічні прийоми, які ввібрали в себе дані різних (переважно природничих) наук, спеціально пристосованих для розслідування злочинів.

У «Пораднику...» автор систематизував усі відомі на той час засоби й прийоми роботи з доказами, розробив низку нових рекомендацій щодо дослідження слідів, заклав основи методики розкриття та розслідування окремих видів злочинів. Ця фундаментальна праця (понад 1 000 сторінок) стала першим підручником із криміналістики, своєрідною «біблією слідчого». Вона була перекладена майже всіма європейськими мовами, принісши авторові світову славу.

У Російській імперії першим популяризатором творів Г. Гросса став член Харківської судової палати А. А. Левенстім (1857–1915 рр.), який після виходу 2-го видання «Порадника…» (1894 р.) опублікував у «Журналі міністерства юстиції» (1895 р., №5) статтю «Попереднє слідство за порадником доктора Ганса Гросса». Ця публікація надихнула судових слідчих Смоленського окружного суду Л. Дудкіна та Б. Зіллера за один рік перекласти й видати російською мовою загальну й особливу частини «Порадника…».

У третьому виданні книги, що мала назву «Порадник для судових слідчих як система криміналістики» (1898 р.), науковець вперше ввів у науковий лексикон термін «криміналістика» для позначення нової самостійної науки, що тільки-но зароджувалася. Під криміналістикою автор розумів науку про факти в кримінальному праві, чий зміст становили вчення про виявлення, вивчення й використання речових доказів, а також вивчення окремих видів злочинів, побуту злочинців. Злочинна діяльність, на думку науковця, повинна бути об’єктом криміналістичного вивчення.

Ганса Гросса вважають не лише одним з основоположників науки криміналістики, а й піонером кримінальної психології. 1898 р. він видав нову фундаментальну працю «Кримінальна психологія», яку відомий психолог Вільям Штерн назвав «історично значущою».

Науковець добре розумів, що для підготовки майбутніх професіоналів-слідчих необхідно вводити в університетську програму вивчення криміналістики як навчальної дисципліни. Але австрійське міністерство культури й освіти мало іншу думку й на лист науковця зреагувало так: «Викладання криміналістики не відповідає гуманній меті університетів. Криміналістика – окрема, одинична матерія, щоб вивчати її як цілісну науку».

На відміну від своїх колег міністерство юстиції пішло назустріч помічникові столичного прокурора, і 12 березня 1894 р. Ганс Гросс почав викладати у Відні 19-денний курс про суміжні кримінально-правові науки для офіцерів жандармерії. У травні 1896 р. він намагався дістати в Грацькому університеті посаду приват-доцента для читання допоміжних лекцій із кримінального права, тобто криміналістики. Міністерство знову відмовило автору «Порадника…» і заявило, що вважає його педагогічний рівень недостатнім, а «допоміжні лекції з кримінального права корисніші для практиків, ніж для студентів»...

За рік в австрійському місті Лінці відбувся Конгрес Міжнародної спілки криміналістів, на якому Ганс Гросс виступив з яскравою й змістовною доповіддю. Учасники конгресу визнали його «батьком криміналістики» та ухвалили рішення щодо викладання цієї науки на юридичних факультетах.

1 серпня 1898 р. міністерство культури й освіти постановило відрядити доктора права Ганса Гросса на роботу до Чернівецького університету. 16 грудня того ж року вийшов наказ про зарахування його професором кримінального права юридичного факультету цього вишу. Новопризначений професор читав лекції з кримінального процесу, матеріального кримінального права, вів спецкурс із пенітенціарного права тощо. У наступному 1899–1900 навчальному році науковця обирають деканом юридичного факультету. Працював Ганс Гросс у Чернівецькому університеті до 31 липня 1902 року, де утвердився як досвідчений і авторитетний педагог, науковець.

Цей період життя знаменитого криміналіста був досить плідний. 1898 р. він заснував журнал «Архів кримінальної антропології і криміналістики» з метою удосконалення свого «Порадника...» і збору інформації про злочинний і слідчий досвід, а також про новітні досягнення науки в боротьбі зі злочинністю. За роки перебування Гросса в Чернівцях вийшло дев’ять випусків «Архіву», які він сам і редагував. У той період він також підтримував творчі зв’язки з російськими колегами. У 1899 р. надіслав до редакції тижневика «Право» (СПб.) рукопис своєї статті «Нові дані в галузі криміналістики», яка російською мовою публікувалася в декількох його номерах.

Після Чернівців Ганс Гросс переїхав до Праги, де три роки викладав кримінальне право в місцевому університеті. На своїх заняттях він проводив психологічні експерименти, широко використовуючи різноманітні рольові ігри. Науковця цікавили й проблеми діагностики брехні у свідченнях учасників кримінального процесу, особливості сприйняття свідками обставин злочину тощо. У Празі вийшли друком його «Вибрані статті з криміналістики» (1902 р.).

У 1905 році 57-літнього доктора Ганса Гросса нарешті запросили на посаду ординарного професора кримінального й кримінально-процесуального права до його альма-матер – Грацького університету. У цьому навчальному закладі він відпрацював останні 10 років свого життя. 1908 р. австрійський уряд, зважаючи на активну участь науковця в реформі кримінального законодавства та судочинства й науково-педагогічні заслуги, нагородив його орденом Залізної корони. За два роки він був обраний деканом юридичного факультету.

Ще займаючись викладацькою діяльністю, професор Гросс намагався створити спеціально обладнані лабораторії для вивчення криміналістики і мріяв про заснування інституту цього профілю. Після переїзду до рідного міста 1905 р. він передав університету власний музей криміналістики, експонати для якого почав збирати, ще коли працював судовим слідчим. Ідею створення інституту підтримувало міністерство юстиції, а от міністерство культури й освіти не бачило в цьому необхідності й усіляко заперечувало. Гансу Гроссу знадобилися багато років клопотань і оббивання порогів чиновницьких кабінетів, щоб нарешті його мрія збулася.

13 лютого 1913 р. при Грацькому університеті таки відкрився Інститут криміналістики, керівником якого призначили професора Гросса. Слухачам інституту читались курси лекцій із криміналістики, кримінальних психології, антропології та статистики. Тут була своя спеціалізована бібліотека, навчальний криміналістичний музей, декілька лабораторій та видавався журнал «Архів кримінальної антропології і криміналістики», головним редактором якого й далі залишався Ганс Гросс. До інституту, де формувалася так звана Грацька школа криміналістики, приїздили запозичувати досвід не тільки окремі фахівці, а й цілі делегації з країн Європи й Америки.

Останні роки життя Гросс присвятив написанню мемуарів, але смерть його єдиного сина Отто підкосила сили вже немолодого професора. 9 грудня 1915 р. він помер, не доживши двох тижнів до свого 68-річчя. Похований основоположник криміналістики в родинному склепі м. Граца на цвинтарі Св. Петра.

Володимир Чисніков,

м. Київ

друкувати