Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Епіцентр
11/07/2013 19:37

Там, де навчають професії та гартують характер

Львівський державний університет внутрішніх справ – знаний виш у системі відомчої освіти МВС, історія якого почалася в 1939-му із заснуванням школи міліції. Після війни тут запрацювала спеціальна середня школа, яку згодом реформували в училище, що, відповідно, з часом перетворилося на інститут. У грудні 2005-го заклад набув статусу держуніверситету. Його інфраструктура нині розмістилася на шести територіях Львівщини та Івано-Франківської області. Це два навчально-тренувальні центри й інститути – післядипломної освіти та заочного навчання, а також навчально-науковий інститут права, психології та економіки, – 7 факультетів, ад’юнктура, аспірантура. Тут здобувають освіту майбутні слідчі, фахівці кримінальної міліції та громадської безпеки, а випускники отримують дипломи бакалавра, спеціаліста та магістра. Процес навчання відбувається на 31 кафедрі. Серед науково-педагогічного складу – 8 академіків, понад 40 докторів, 260 кандидатів наук. Університет співпрацює з Фондом Ганса Зайделя, Місією ЄС з прикордонної допомоги Молдові й Україні, Вищою школою поліції Польщі, Люблінським католицьким університетом, Академією криміналістики і поліцейської освіти Сербії, Мічиганським університетом (США) та іншими структурами.

Життя як урок

Ознайомлення з університетом ми розпочали з візиту до його ректора – генерал-лейтенанта міліції Михайла Цимбалюка, доктора юридичних наук, професора, заслуженого юриста України.

Наш співрозмовник сприймає життя як урок, бо простих періодів у його долі не було. Пережив усього багато, але в його біографії немає жодного факту, за який йому було б соромно: завжди працював завзято, викладаючись до останку. На початку зустрічі ректор сформулював цікаву сентенцію власного авторства. Її суть у тім, що в жодному разі не варто вважати, буцімто певна робота є «занизькою» для тебе, що ти гідний кращої. Якщо так думатимеш, втрачатимеш професійний рівень. Та й колег такою оцінкою легко образити. Одному Господу відомо, скільки нам перебувати в тій чи іншій іпостасі. Роздуми про те відволікають. А щоб усе було гаразд, треба сповна віддаватися праці й не брати дурного в голову…

– Коли захистив кандидатську дисертацію, а потім і докторську, ніяко­вів через те, що дехто з поважних науковців «не повністю» мене визнавав, – розповідає Михайло Михайлович. – Мовляв, маю чимало здобутків як міліцейський генерал, губернатор, а тут ще й науковцем хочу стати. Правду кажучи, що глибше занурювався в науку, то принциповішим ставало поєднання практики з теорією. Нині випав унікальний шанс, коли можу реалізувати згадане прагнення, змінивши навіть власні погляди на окремі речі. Приміром, свого часу, як керівник великих підрозділів, казав: до нас приходять молоді офіцери з браком кваліфікації і досвіду. Визнаю: почасти критикував якість підготовки кадрів у вишах. Тепер, перебуваючи в цім кріслі, я не тільки відстоюю інтереси відомчої освіти. Нині, реально оцінюючи ситуацію, маю право стверджувати, що практики не створюють достатньо умов, щоб випускники вишів одразу приносили користь. Адже їм доводиться працювати далеко не в ідеальних умовах – на «землі» не вистачає сучасної комп’ютерної техніки, обладнання, технологій, озброєння. Проте ми зобов’язані навчити фахівців, як організовувати роботу згідно з чіткими стандартами, нормами, законами.

Чому деякі вихованці наших навчальних закладів розчаровуються, приходячи в практичні підрозділи? – розмірковує співрозмовник. – А тому, що вони знають, як усе має бути! От прибуває у відділ молодий лейтенант, а йому хтось старший і каже: «Охолонь, забудь, що розповідали на лекціях, і роби так, як покажуть». Я мав не одну супе­реч­ку з керівниками в генеральських погонах, які додержувалися схожої думки – мовляв, життя навчить. Вихід тут єдиний – піднімати на вищий рівень якість стажування, щоб «пірнання» в робочу рутину для теоретично підкованого початківця не викликало стрес. На зустрічах із колегами, очільниками УМВС прошу: «Почнімо ставитися до наставництва неформально!». Приховувати немає чого – виші до того інколи формально підходили, видавали накази про відрядження курсантів й забували за молодь. Нині цю проблему зрушено з мертвої точки, принаймні в нас куратори практики виїздять у підрозділи, спілкуються з наставниками, бо не кожен, навіть досвідчений, спеціаліст має хист педагога.

Слід вітати в згаданому контексті й те, що останнім часом тут «пересіяли» викладацький склад. Критерій відповідності вимогам такий: щонайменше п’ятирічний стаж праці в практичному підрозділі та здатність до науково-педагогічної діяльності. Декому запропонували піти трудитися «на землю». Такого висновку дійшли завдяки зворотному зв’язку з випускниками, які по-різному оцінюють тих фахівців.

 

Казарма виховує лідерів особливої формації

Повернувшись до теми важливості адаптаційного періоду, ми з’ясували: не всі випускники витримують, коли доводиться починати самостійну роботу. Помічено, що діти з міліцейських родин легше призвичаюються. Проте «загартуватись» у ЛьвДУВС насправді може будь-хто.

– У серпні хлопці-дівчата, що вступили в університет, проходять курс молодого бійця в НТЦ у Верещиці, – розповідає ректор. – Третина з них у цей період вирішує повернутися додому, настільки радикально змінюється їхнє життя. Торік одне дівча тричі телефонувало батькам, щоб її забрали відсіля, бо вона «так натерла ноги»… Але психологам вдалося її переконати лишитися. Ця дитина тепер дякує за те. А от хлопчина з Буковини не витримав, бо скучив за маминими відбивними. Та так, що неня була змушена привезти синові наїдки. Уже на місці зрозуміла: не для її хлопця те ремесло. І його відрахували. Розумієте, це потрібний для виживання й роботи в суворих умовах природній відбір. Проживання в казармі сприяє згуртуванню колективу, до того ж там формуються лідери особливої формації. Іще одне: декого служба в міліції піднімає в соціальному сенсі. Працюючи із соціально вразливими дітьми, ми намагаємося дати їм проявити себе, розгледіти їхні здібності. Приміром, торік університет закінчила дівчина – сирота з Вінниччини, яка тут стала майстром спорту з кульової стрільби. Тепер, після року служби, вона повертається до нас на навчання в магістратурі. Плануємо запропонувати їй посаду на кафедрі тактико-спеціальної підготовки.

Примітно, що серед курсантів ВНЗ МВС, яким призначили іменну стипендію Верховної Ради України на поточний навчальний рік – а їх 12, – є вихованець ЛьвДУВС – третьокурсник факультету підготовки слідчих Назар Когут. Христина Гричишин – курсантка факультету підготовки фахівців кримінальної міліції, Ірина Спільник – другокурсниця зі слідчого факультету одержують нині академічні стипендії Президента України. Курсанти можуть водночас здобувати тут другу вищу освіту й чимало з них не проти попрацювати на диплом психолога або ж спеціаліста з економічної безпеки. Слідчому, який здобуває багаж знань за фахом «Облік та аудит», ціни немає, і це нова якість відомчої освіти. Заняття в численних наукових гуртках, спортивних секціях, художній самодіяльності дозволяють студентській молоді виходити зі стін альма-матер не зашореними «зубрилами», а всебічно розвиненими особистостями.

 

Є земля – буде й інвестор

Будь-які махінації під час вступної кампанії ректор ЛьвДУВС виключає. Стосовно проблемного в цьому сенсі випробування з визначення рівня фізпідготовки зауважив: за необхідності застосовують відеозйомку, а на засідання прийма­льної комісії можуть прийти представники акредитованих ЗМІ та громадських організацій. Почасти коріння інцидентів такого характеру приховується за межами навчального закладу. Приміром, як розповів Михайло Михайлович, прокуратура Тернопільщини розпочала кримінальне провадження стосовно інспектора відділу кадрів одного з РВ. Спритник, оформлюючи особові справи на навчання у виші МВС, збирав у батьків гроші, «гарантуючи» при цьому, що дитина вступить, бо в нього є «кінці». Звісно, певна частина вступала, й фігурант привласнював кошти як плату за свою роботу, в разі неуспіху він просто повертав «гонорар». Доведи потім, що то якесь шахрайство!

Звісно, вишу треба вирішувати безліч різних проблем. Приміром, доволі болючим є житлове забезпечення. У черзі за дахом над головою роками перебувають навіть пенсіонери ОВС. Ректор, маючи величезний управлінський досвід, пропонує конкретні й дієві рецепти розв’я­зання квартирного питання. До того ж не вкладаючи ні копійки коштів вишу. Мерія вже надала університету земельну ділянку на околиці Львова, нині шукають інвестора, за чий рахунок і зводитимуть житло, частину якого – до 1 тис. кв. м – одержать черговики. Нагадаймо: найбільше Цимбалюк звів будинків, коли очолював УМВС Рівненщини: понад 300 родин правоохоронців одержали ключі від квартир. Це були недобуди, доведені до кондиції за сприяння місцевого бюджету. А от на Полтавщині, де він очолював главк міліції, зняти напругу в черзі на житло допомогли тамтешні підприємства й громади міст.

– Ми прагнутимемо, щоб саме пенсіонерам, тим, хто вже давно заробив на прихисток, це житло надали в постійне користування. Інші ж отримають службові квартири, – зауважує керівник ЛьвДУВС. – Як­що вони прослужать тут до виходу на заслужений відпочинок, ми клопотатимемо перед МВС, щоб дозволили перевести ті помешкання в приватну категорію. У разі звільнення чи переведення в інший орган особа має залишити цю житлоплощу. Кілька відомчих квартир «застовпимо» за науковцями, яких запросили працювати до університету на контрактній основі.

 

Спектакль на службову тему

...Подальша подорож університетом відбулася в режимі екскурсії – ми заходили в аудиторії, мультимедійні навчальні класи, спілкувалися з тамтешнім людом і навіть виїздили у Верещицю, де молодь проходить перші й найважчі випробування на гарт. Начальник факультету підготовки слідчих ЛьвДУВС кандидат юридичних наук Олексій Авраменко зауважує: тільки системна співпраця з практичними підрозділами допоможе виховати фахівця вищого ґатунку. Тому в нав­чально-виховний процес, науково-дослідну роботу, до проведення науково-практичних конференцій залучають працівників слідства, а курсантам постійно організовують виїзні заняття в НДЕКЦ, ІТТ, СІЗО, судах. Нині реконструюють криміналістичний полігон і розбудовують новий, де встановлюють макети житлового будинку, банку, банкомату, згодом – відкриття літньої аудиторії. На згаданих макетах можна інсценувати різні злочини та відпрацювати слідчі дії. Запроваджено практику виїзду обладнаної на базі УАЗ-452 пересувної навчальної криміналістичної лабораторії із відповідальним офіцером університету на місця резонансних злочинів у Львові.

Керівник кафедри кримінального процесу та криміналістики вже згаданого факультету Роман Благута розповів про інші цікавинки: захищену внутрішню ком­п’ютер­ну мережу з виходом на відомчу локальну мережу ГСУ МВС із доступом до нормативної бази, наказів, методичок, зразків документів, макетів кримінальних проваджень, якою можна користатися лише на заняттях. Курсантів на­очно ознайомлюють з методиками розслідування злочинів, зокрема у сфері обігу наркоречовин, прекурсорів, тому тут багато всіляких посібників і навіть створено кілька міні-лабораторій з продукування «дурману». Приміром, з-під Києва за сприяння ДБНОН МВС привезли установку, за допомогою якої виробляли «кайф» із речовини, що використовують для обробки морських суден.

Підполковник Благута каже, що деколи курсанти ставлять практикам «незручні» питання. На кшталт, які є способи уникнення відповідальності, як наркомани «домовляються» з міліціонерами, про випадки невдач під час протидії наркозлочинності тощо.

Та найбільше зацікавила спец­аудиторія, розділена на дві зони товстим склом. В одній половині розмістився макет стандартної квартири з необхідним начинням, у іншій – місця для студентів, розташовані амфітеатром. Тут відточують навички проведення окремих слідчих дій та методику розслідування злочинів: убивств, крадіжок, хуліганств тощо. Частина групи працює «на місці події», кожен має свою роль – слідчого, оперативника, понятого, експерта, пі­доз­рюваного, решта – спостерігає за ними, згодом аналізуючи побачене. Інколи думкою щодо дійства у квартирі-полігоні діляться працівники прокуратури, криміналісти, сищики.

– Ситуації «за склом» не надто далекі від реальності, – каже Благута. – От, наприклад, моделювали обшук за місцем проживання фігуранта. Звісно, слідчий і оперативник не знають, що й де лежить у господаря. Заводять понятих, хазяїн проситься в туалет, сищик стає попід дверми, повертається спиною до підопічного, немов не хоче принизити його гідність. Господар тим часом дістає схований за унітазом пістолет і повертається в кімнату. Детектив захопився складанням протоколу, тож нічого не помічає навколо. Лиходій «поклав» сищика й утік. Слідчому навіть з «амфітеатру» кричали: «У тебе опера вбили!», а той ніяк не міг відірватися від папірців. То була справжня драма! І таке може статися з кожним, хто виходить від нас працювати в цей складний та безжальний світ недостатньо підготовленим. Це ще раз доводить, що до будь-якої слідчої дії треба готуватися. Досвід свідчить: неякісно підготовлені операції призводять до тяжких наслідків. Переконаний, що молоді, аби не втрапити в халепу, варто вчитись у досвідчених колег. Розкажу про ситуацію, яка сталася, коли я тільки починав працювати слідчим. Виїжджаю на пригоду – колишній військовий убив двох людей у машині, вважаючи, що його хочуть «кинути» на гроші, втік, а потім покінчив із собою. Тоді прибула серйозна прокурорська бригада. Я трішки розгубився, але зі мною був досвідчений знавець експертної справи. Досі пам’я­таю: починаю огляд, а він тактовно повчає, підказує – от дивіться, як поширюються трупні плями, як відбувається процес заклякання, набрякає обличчя. Жоден підручник не навчить тому, чому можна навчитись у процесі такого спілкування з фахівцем.

Побували ми й на заняттях, зокрема у створеній за підтримки ОБСЄ інтерактивній навчальній кімнаті, де майбутні фахівці на практиці опановують науку протидії насильству в сім’ї. Чимало вражень залишилось і від візиту в книгозбірню. Завбібліотекою Ірина Кравець продемонструвала нам усі переваги електронного каталогу наявних видань і онлайн-бібліо­теки – маючи код доступу, її фондами можна користатися з будь-якого місця, де є доступ до сайту ЛьвДУВС.

 

Коли хочеш залишити слід, а не наслідити…

Відомо: міліцейське відомство має доволі обмежене бюджетне фінансування. Це ж стосується і ВНЗ МВС. Щоб забезпечити свої потреби й мати перспективи для розвитку, згадані освітянські заклади змушені надавати освітні послуги на платній основі. Дізнатися про цей напрямок діяльності ми вирішили в доктора юридичних наук, професора, заслуженого юриста України, директора Навчально-наукового інституту права, психології та економіки ЛьвДУВС Віктора Грищука. Випускники вишу, якому трохи більше як два роки, працюють прокурорами, суддями, адвокатами, фахівцями з економічної безпеки. На трьох його факультетах за рахунок коштів фізичних та юридичних осіб навчається майже 5 тисяч студентів.

– Питання про діяльність відомчих ВНЗ у сенсі надання платних послуг неоднозначне, – зауважує Віктор Климович (Грищук брав участь у розробці й доопрацюванні понад 70 законопроектів, є членом Вченої ради Люблінського католицького університету ім. Яна Павла ІІ, активним учасником розвитку українсько-польського правничого діалогу. – Авт.). – Деякі дослідники вважають: відомчі виші не повинні надавати такі послуги. На мою думку, це завузький підхід, він не враховує реалій сьогодення. Головне досягнення – ми не віддаємо вулиці щороку тих 5 тисяч дітей, а виховуємо з них правосвідомих громадян. У нас панує дисципліна, практично немає корупційних явищ, притаманних цивільним вишам, тут не вештаються наркоторговці й різні шулери. Натепер варто вирішувати проблему фінансування міліцейського відомства та його освітньої галузі, де жоден виш не може похвалитися, що живе винятково за бюджетний кошт. Зазвичай, цей показник покриття потреб коливається від 40 до 60%. Решту треба заробляти.

І ще одне, – продовжує Грищук. – Коли хочеш залишити на цій землі слід, а не наслідити, треба вкладати всю душу у велику справу. У моєму випадку це розбудова університету до рівня найкращих стандартів. Але, якщо не привнести в навчальний процес слово практиків, а лише залучати до нього теоретиків, ми цих високих стандартів не досягнемо. Судіть самі: хто дасть студентові більше – вчорашній магістр без практичного досвіду чи лектор, що тридцять літ був слідчим у прокуратурі?

– Я тут працюю уже 32-й рік. За радянських часів ми мали ідеальне матеріальне забезпечення. Тоді навіть уявити було важко, що доведеться думати над тим, як забезпечити виживання закладу, – долучається до розмови декан економічного факультету інституту Михайло Штангрет. – На початку 1990-х була складна ситуація з фінансуванням ОВС, а закон про вищу освіту дозволяв надавати платні послуги. Дякувати Богові, ми зорієнтувалися одними з перших у системі МВС, адже вирішувалася доля  вишу. Нині ми розвиваємося, вдосконалюємося, придбаваємо нову техніку, створюємо робочі місця – лише на нашому факультеті відкрито понад 90 ваканцій.

– Ратую за те, щоб наші офіцерські кадри готували таким чином: спочатку навчали до рівня бакалавра як цивільних юристів, економістів тощо, а потім за рік-другий забезпечували специфічними міліцейськими знаннями, – зазначає доктор юридичних наук, професор, член-кореспон­дент Академії правових наук України, декан юрфаку інституту В’ячеслав Навроцький. – Так раціональніше. Допоки ж без надання платних послуг гідно конкурувати за всіма показниками з іншими вишами університету практично неможливо. Ми робимо в цю справу потужний вклад, і це приклад кооперації бюджетної та комерційної форм навчання.

 

Медкомісію обдурити можна, організм – ні

Насамкінець нашого знайомства з університетом ми навідались у тамтешній НТЦ у селі Верещиця неподалік Львова. Керує тим господарством, що розмістилося на залісеній території площею 24 га, полковник міліції Дмитро Сидор. Начальник факультету з підготовки фахівців для підрозділів кримінальної міліції ЛьвДУВС Іван Красницький у деталях розповів про тамтешнє курсантське життя-буття, яке починається з літнього табірного збору й триває тут перші два роки. Окрім того, на цій же території розмістилося й училище профпідготовки.

– Краще, аніж у таких умовах, основи тактико-спеціальної підготовки не закладеш, – вважає Красницький. – Тут нічого не заважає, можна облаштовувати безліч тренувальних майданчиків. Пам’ятаю, як нелегко відбувався процес розбудови центру – узимку грілися біля пічок. Про якийсь комфорт навіть мови не було. Нині маємо затишні казарми з усіма зручностями, просторі, світлі аудиторії, стрілецький тир, два спортзали, їдальню, облаштовуємо тематичні аудиторії. На території НТЦ діє мережа Wi-Fi, тож курсанти з будь-якого місця території можуть виходити в електронну бібліотеку університету, вирішуючи нагальні навчальні потреби. До речі, доступ до соц­ме­реж заблоковано, навіть на ПК у моєму кабінеті. Такі умови формують характер, люди проходять перевірку певними випробуваннями, краще пізнають одне одного. Інколи батьки надто ніжно виховують хлопців, фізично не навантажують їх. А ми потім дивуємося, чому вони настільки слабкі, чому ледве рухаються на стадіоні, у спортзалі. Раджу татам і мамам не приховувати хвороб своїх чад, бо тут такі навантаження, що тим обманом ви зашкодите передусім їм. Медкомісію обдурити можна, а організм – ні.

Іван Васильович запевняє: за здоров’ям тут неабияк стежать. Приміром, факт вживання спиртного – надзвичайна пригода. У закладі регулярно проводять експрес-тести на вживання наркотиків. Кілька років тому в курсанта, який повернувся з відпустки, виявили в організмі сліди наркоти – він курив «травичку». Хлопця негайно відрахували.

Вихованець ЛьвДУВС начальник курсу післядипломної освіти та заочного навчання Василь Бойко розповів про те, як відбувається підготовка фахівців для дільничної й патрульної служб, що триває 120 навчальних днів.

– Ми перебуваємо у вигіднішому становищі, ніж інші профучилища, бо маємо спільну базу з університетом, – каже Василь Васильович. – Колись тут були обдерті дисбатівські бараки. Ми поробили з них гуртожитки для дівчат, аби ті мали комфортніші умови, ніж казармені. Спільна база з університетом дозволяє краще організувати і навчальний процес, і дозвілля. Цікаві заходи в нашому клубі – звична практика. Ведучими вечорів і діджеями є самі курсанти. Доволі популярні й оригінальні в нас конкурси: на краще освідчення, вірші та гуморески, танець тощо. Особливо тепло проводимо День Святого Валентина. І пари тут формуються, до весіль доходить. От я та інспектор відділення соціально-гумані­тарної роботи капітан Алла Бойко – подружжя. Уже чекаємо на третього нащадка!

Львівський державний університет внутрішніх справ славиться унікальними школами кримінального права, оперативно-розшукової діяльності, філософії права далеко за межами України. Це масштабна структура, що демонструє високий рівень освіти в системі МВС. Отож, як проголошується в заспіві Гаудеамуса: «Vivat Academia! Vivat pro­fes­so­res!»…

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».

 

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар
інший код

Інші статті

Інтерв’ю
Вікторія АРНАУТОВА: Ми вчимо солдатів повертатися додому здоровими…
Новини Усі новини
Фоторепортаж
Вся галерея
Листати
© 2005–2009 Тижневик МВС України « Іменем Закону »
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua
Дизайн та розробка сайту  — Студія Айкен (11.2009)