Організаторський хист у спадок

Цього року заслужений лікар України, кандидат медичних наук, полковник міліції у відставці Леонід Богай відсвяткував 75-ліття. Ювілярові є про що повідати. Та з особливим задоволенням він розказує про восьмирічного сина Сашка. Між ними багато спільного, навіть народилися з різницею в один день – 17 і 18 лютого. У студентські роки Леонід Йосипович із цікавістю студіював хірургію. Сашко теж проводить оперативні хірургічні втручання – щоправда, поки що віртуально, на комп’ютерному екрані. Попри юний вік, хлопчик, як і тато, має організаторський хист. Втім, це сімейна риса всіх Богаїв-чоловіків. Сам Леонід Йосипович, успадкувавши її від батька, яскраво проявив талант організатора в районній і міській лікарнях, на партійній ниві, у відомчій міліцейській медицині.

Родині Богаїв пощастило: батько повернувся з фронту живим та ще й з руками-ногами. А згодом йому довірили очолити колгосп.

Від зорі до зорі працював Йосип Богай, але господарство таки з руїни підняв. «Він завжди був щирий із людьми, вмів переконати й надихнути», – розказує Леонід Йосипович про тата. Ще малим Леонід пишався ним і намагався наслідувати.

Восени 1945-го семирічний Льоня пішов у школу. Підручників не було, писали чорнилом із бузини на клаптиках паперу та полях газет. Повоєнне дитинство було нелегке. Забавки для себе майстрували самі. Зроблені зі старої діжки лижі мчали по снігу не гірше за справжні! Заробляли тим, що збирали жуків на колгоспних ланах: «Один жук коштував копійку. Збереш сотню шкідників – можна й розгулятися: купити олівця чи ручку або цукерок-подушечок чи драже».

Спогади студента факультету лікувальної справи Вінницького медінституту ім. М. І. Пирогова Леоніда Богая яскраві й веселі. Навчатися було непросто, але неймовірно цікаво. А поза тим була практика в колгоспах. Ці виїзди в села не лише залишили по собі стоси грамот за сумлінну роботу, а ще й подарували міцну дружбу й щире кохання.

Закінчивши 1961-го виш, Леонід із одногрупницею Людмилою побралися. З путівкою від рідного ВНЗ вирушили на Рівненщину. Медпрактику заслужений лікар України розпочав акушером-гінекологом у Дубровицькій центральній районній лікарні, а його дружина – терапевтом. Подружжя молодих фахівців із неймовірним завзяттям узялося за справу. Вже за два роки Леоніда Йосиповича призначили головним лікарем. На перший погляд, такий стрімкий і легкий кар’єрний зліт. Та до керівної посади був нелегкий шлях випробовувань на професійність і витримку. «Умови праці, м’яко кажучи, були далекі від ідеальних, – згадує ветеран. – Відділення розміщувались у бараках. Але ще важче було виконувати свій обов’язок поза їхніми стінами. Особливо, коли розливались річки – посеред рівнини вирувало море…». Тоді нерідко народжували вдома, часто пологи супроводжувались ускладненнями. Молодому акушеру-гінекологу не раз доводилося від світанку до смеркання пробиратися крізь бездоріжжя й болота, марнуючи дорогоцінний час. «І досі пам’ятаю, як не вдалося врятувати матір сімох дітей, – розповідає Леонід Йосипович. – У жінки була сильна кровотеча. Хтось із близьких підтримував зовсім слабку породіллю: «Голубонько, лікар уже тут, уже допомагає». «То чого ж він мене не рятує?..» – тільки й видихнула вона. Відтоді Богай переконаний: з усіх спеціальностей акушер-гінеколог – найскладніша: немає часу радитися, консультуватися, тут треба миттєво реагувати.

Коли Леонід Богай очолив Дубровицьку центральну райлікарню, вона обслуговувала три райони Полісся: Дубровицький, Володимирецький, Зарічненський – а це 12 дільничних лікарень і 131 фельдшерсько-акушерський пункт. Керівник, якому тоді було лише 25 років, не з розповідей знав, у яких умовах доводиться працювати сільським лікарям. Отож активно взявся за матеріальну базу. Почалося будівництво фінських будиночків на чотири кімнати, де відкрили фельдшерські пункти, лікарські амбулаторії, дільничні лікарні. Не забував головлікар і про самоосвіту: читав багато спеціальної літератури, а наприкінці 1960-х поїхав до Москви підвищувати кваліфікацію на міжнародних курсах організаторів охорони здоров’я ВООЗ.

З гордістю Леонід Йосипович розповідає про нову центральну райлікарню на 500 ліжок, що відкрили в Дубровиці 1968 року, про зменшення кількості інфекційних захворювань, зниження рівня дитячої смертності. Новини про ці успіхи дійшли аж до Москви. 1970-го в райцентр завітали спецкори з усесоюзної медичної газети. Невдовзі на її шпальтах з’явилася стаття про розвиток медичної справи в поліських районах Рівненщини. Того ж року досвідченого спеціаліста з організації охорони здоров’я Леоніда Богая відзначили орденом Трудового Червоного Прапора. А згодом він був призначений головним лікарем Рівненської центральної міської лікарні з поліклінікою на 2,5 тис. відвідувань у день.

«Багатопрофільне обслуговування має безліч нюансів. Такою лікарнею складніше керувати, ніж великим заводом», – стверджує Богай. Проте всі ці тонкощі він опанував напрочуд швидко. Завзято взявся зводити лікарню на тисячу місць. Контролював будівництво до найменших дрібниць. Потім сам добирав персонал: на посади керівників відділень запрошували досвідчених медиків із різних куточків Союзу. Його стараннями заклад був оснащений найсучаснішим обладнанням. Цілком закономірно, що ця клініка стала базою передового досвіду для Інституту підвищення кваліфікації лікарів МОЗ.

Ледь не з перших днів своєї практики Леонід Йосипович почав збирати матеріали до кандидатської дисертації, що була присвячена особливостям перебігу вагітності та пологів у жінок, які багато народжували. Закінчив працювати над нею 1970-го. Однак захистив роботу аж за чотири роки. Вона вже мала іншу назву – «Актуальні питання удосконалення акушерської допомоги в місцевості зі складними географічними умовами» – і ґрунтувалася на досвіді поліських районів Рівненської області.

1974 року Богай був переведений на посаду інструктора сектору охорони здоров’я та соціального забезпечення у відділ науки та навчальних закладів ЦК Компартії України. Значний професійний досвід допомагав Леоніду Йосиповичу в підготовці колегій, нарад, конференцій, планів розвитку охорони здоров’я. Окрім того, він багато працював із громадянами, які зверталися в установу по практичну допомогу: взяти направлення, дістати ліки тощо.

«Партійна робота була цікава, і все ж хотілося повернутися безпосередньо до організації охорони здоров’я», – зізнається ветеран. Тож щиро зрадів, коли 1979-го його запросили на посаду начальника медичного управління Міністерства внутрішніх справ УРСР. На цьому посту він плідно пропрацював 12 літ. За цей період збудовано відомчі лікарні в 19 областях, зведено лікувально-діагностичний корпус і розпочато будівництво хірургічного корпусу Центрального госпіталю МВС, споруджено головний корпус Центральної поліклініки МВС. До кожного з одинадцяти відомчих оздоровчих закладів Міністерства внутрішніх справ Леонід Йосипович так чи інакше доклав руки. Іншим напрямом його роботи був жорсткий відбір кадрів і регулярне підвищення їхньої кваліфікації.

Окремо варто згадати вагомий внесок Леоніда Богая в організацію й роботу медслужби оперативної групи МВС під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Вже наступного дня після аварії разом зі зведеними загонами працівників міліції до зони ядерного лиха поїхали і його підлеглі. Чіткого уявлення про рівень небезпеки вони не мали, але знали свої завдання. Найперше – надати невідкладну допомогу тим, хто перебував у 30-кілометровій зоні. А потому – санітарно-епідеміологічна робота, протирадіаційні заходи, контроль забезпечення повноцінного харчування й нормальних умов проживання. У найкоротші терміни в зоні відчуження була організована робота лікарських і фельдшерських здоровпунктів та амбулаторії. Позмінно там працювали до двох десятків медиків. Відомчі медзаклади приймали на обстеження й лікування ліквідаторів, які поверталися із зони катастрофи.

«Ми намагалися вберегти ліквідаторів від шкідливого впливу радіації, вчасно надати допомогу опроміненим, полегшити їхній стан. І часто забували про себе». Чимало підлеглих Богая тоді підірвали власне здоров’я й передчасно пішли з життя. Сам Леонід Йосипович був у Чорнобилі аж 15 разів. Набрані 33 рентгени вразили серце: Богай переніс інфаркт і складну операцію. Однак залишився на посту – вартував здоров’я ліквідаторів. З лютого 1991-го він два десятиліття очолював Центр спеціалізованої медичної допомоги «Регістр» УОЗ МВС України, що згодом був реорганізований у Відділ медичного забезпечення потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надзвичайних ситуацій Управління охорони здоров’я МВС України. Тоді була розроблена організаційна структура медичного забезпечення працівників органів і підрозділів внутрішніх справ: відкрито відділення променевої патології, спеціальні кабінети в Центральній поліклініці МВС та поліклініках облуправлінь міліції, запрацювало п’ять регіональних спеціалізованих медбригад, створено регістр ліквідаторів-працівників МВС.

«Нині в МВС близько 25 тисяч чорнобильців, зокрема 18 тисяч ліквідаторів, – окреслює масштаби роботи відділу Леонід Йосипович. – Щорічно проходять обстеження й амбулаторне оздоровлення 99% з них, у госпіталях і лікарнях лікуються понад 50%, оздоровлюється в санаторіях близько третини». Полковник у відставці не просто наводить статистику. Він і нині залишається на «бойовому посту» – продовжує працювати й намагається допомогти кожному, хто до нього звертається, зокрема вирішує питання щодо пенсій і пільг для ліквідаторів, їхніх сімей, допомагає з препаратами, лікуванням, оздоровленням тощо. Досвід і знання Леоніда Йосиповича акумульовані в книгах, що вийшли за його редакцією: «На варті здоров’я правоохоронців», «Чорнобиль: медичні аспекти». Робота відомчого медуправління – цілісної мережі відомчих лікувально-профілактичних закладів, яку очолює нині Олег Петраш, базується на міцному фундаменті, закладеному попередниками, зокрема й Леонідом Богаєм.

Орден Данила Галицького, Почесні грамоти Верховної Ради й Кабінету Міністрів України – ось далеко не повний перелік відзнак ветерана. І кожна з них – заслужена. Та не менш вагомою нагородою Леонід Йосипович вважає вдячність і повагу колег із медуправління. А ще доля справедливо винагородила його щастям у особистому житті: разом із дружиною Оленою Сергіївною Леонід Йосипович вкладає всю душу у виховання спадкоємця Олександра.

Марина ГОНТАР, «ІЗ».

Фото з архіву Леоніда Богая

друкувати