Душа болить і досі
Після вибуху на Чорнобильській АЕС понад півтисячі працівників сумської міліції пліч-о-пліч із колегами з інших куточків тоді ще Радянського Союзу ліквідовували наслідки цієї страшної аварії. Вони охороняли громадський порядок, евакуйовували людей, захищали домівки від мародерів. Сьогодні своїми спогадами про дні, проведені в зоні лиха, ділиться полковник міліції у відставці Василь Голентовський.
Попри «відставний» статус, чоловік і нині перебуває на «бойовому посту»: він трудиться заступником голови Сумської обласної Асоціації працівників ОВС – учасників ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, очолює Спілку інвалідів-чорнобильців УМВС. А тоді, 1986-го, 37-річний старший лейтенант міліції Голентовський був серед перших 200 вартових порядку зведеного загону УВС Сумщини, направлених на ліквідацію наслідків аварії на атомній станції.
«Дорогою до місця призначення найперше нас вразили численні таблички обабіч шляху з надписами «Стій! Прохід та проїзд заборонено! Небезпечна зона», – розповідає Василь Миколайович. – Ми розуміли: все, що відбувається, – дуже серйозно. Проте газети й телебачення не розповідали про реальну ситуацію, замовчуючи факти. А ми молоді, самовпевнені, про наслідки для себе, свого здоров’я тоді не думали. Наше покоління виховане так, що для нього особисті інтереси ніколи не були пріоритетними. Якби Батьківщина наказала йти у вогонь, пішли б і туди. Перед відрядженням нам видали протигази, але ми ними не користувалися. Чому? Та тому що на вулиці стояла неймовірна спека, і натягнувши на голову цей шматок гуми не те що працювати, дихати неможливо було. Для захисту робили пов’язки з марлі, та хіба ж вони нас захищали? Проблеми зі здоров’ям почались уже через рік – серце «забарахлило», виявили гіпертонію, цукровий діабет… Але все це було потім. Тоді ж ми працювали для держави. І для нас це були не просто пафосні слова».
А працювати доводилось і вдень, і вночі. У 30-кілометровій зоні, де дислокувався сумський загін, розташовано 65 населених пунктів. 22 з них були повністю закриті для доступу через високий рівень радіації. Правоохоронців залучали до роботи в місті Чорнобилі, селах Паришев, Ладижичі, Залісся, Опачичі та інших.
«У зоні відчуження ми охороняли громадський порядок, займалися профілактикою та розкриттям злочинів, насамперед фактів крадіжок, мародерства, стежили, щоб на закриту територію не потрапляли сторонні особи, – веде далі ліквідатор. – Усі свої враження та звіти про результати роботи ми щоденно фіксували в спеціальному журналі. За час перебування в чорнобильському відрядженні – з 11 червня до 6 липня 1986 року – міліціонери сумського загону виявили й затримали 23 правопорушники й 12 злочинців. Відзначу також, що в тій непростій ситуації нам доводилося не лише виконувати свої безпосередні обов’язки, а й проводити, так би мовити, ідеологічну роботу: роз’яснювати, заспокоювати, морально підтримувати місцевих жителів».
Василю Миколайовичу дуже важко повертатися думками до тих подій. Мало того – він воліє взагалі їх не згадувати. Каже: душа болить – чорнобильська зона вражала зловісною тишею, цілковитою відсутністю дитячих голосів. Неначе цю землю назавжди покинуло життя...
Після закінчення відрядження всіх членів загону заохотили п’ятиденною короткостроковою відпусткою. Втім на високі нагороди ніхто й не сподівався. Не чекав їх і Голентовський. Проте через десять із лишком років роботу ліквідатора все ж таки гідно оцінили: 1999-го йому вручили державну відзнаку вже незалежної України – медаль «Захиснику Вітчизни». Та сам Василь Миколайович не вважає себе героєм і дуже ніяковіє від такого порівняння. Тому розмову постійно намагається перевести від своєї персони до спогадів про побратимів-чорнобильців, багатьох із яких уже немає серед живих.
«Понад шістдесят моїх колег, ліквідаторів аварії на ЧАЕС, на жаль, пішли з життя, – сумно каже полковник у відставці. – Більшість – через радіаційне опромінення. Немає вже генерал-майора міліції Віктора Лузана й полковника міліції Івана Логвиненка, які очолювали наш загін, полковників міліції Миколи Нерозі й Олександра Бови, майора міліції Миколи Куделі. Ці люди – справжня еліта органів внутрішніх справ Сумщини. Можна тільки повчитись у них патріотизму, рішучості, мужності, здатності до самопожертви».
Озираючись на пройдений шлях, Василь Голентовський стверджує: участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській станції згуртувала міліціонерів їхнього зведеного загону в єдину родину. Щороку, 26 квітня, вони знову збираються разом, щоб пом’янути тих, кого вже немає поруч. А ще – зі сльозами на очах пригадати те головне в їхньому житті відрядження, їхню молодість – сповнену сил та оптимізму…
Ельвіра БІГАНОВА,
Сумська обл.
