Не так щоб «мінус», але ж і не зовсім «плюс»

Те, що українське кримінальне процесуальне законодавство потребувало суттєвої реформи в контексті його осучаснення, передусім усталення демократичних засад верховенства права, надання рівних можливостей сторонам під час досудових розслідувань, судових дебатів, ухвалення й реалізації процедурних моментів, запобіжних заходів тощо, зрозуміло давно. Оновлений торік КПК України якщо не відповів на означені виклики, то, щонайменше, зініціював зрушення до вдосконалення всього «організму» кримінальної юстиції й органів правопорядку. Звісно, кодекс треба доопрацювати – про це кажуть і його розробники, – і ніяких завад такому корегуванню немає. Думка експертів, теоретиків права, практичних працівників МВС, прокуратури, суду, адвокатів, правозахисників, навіть простих громадян щодо виведення на вищу орбіту ефективності згаданого законодавства є дуже цінна. Тижневик «Іменем Закону» готовий стати дискусійним майданчиком для обговорення ідей, оцінок і пропозицій. Ми вислухаємо кожного, хто захоче завітати сюди.

Какофонія думок заглушує об’єктивні оцінки

Звісно, спершу надамо слово одному з «батьків» сучасного кримінального процесуального інструментарію: яка думка в нього стосовно «новонародженого», чи все відбувається з ним так, як замислювалося? Радник Президента України Андрій Портнов нещодавно зауважував: суттєва гуманізація кримінального процесу – головна перемога нового КПК, на його думку, найуспішнішого документа у сфері кримінального провадження.

Керівник групи розробників наголосив на дебютному позитивному сигналі – у країні стали менше відправляти людей за ґрати. Так, якщо позаторік у СІЗО щомісяця в середньому поміщали приблизно дві тисячі осіб, то впродовж першої тридцятиденки дії кодексу – лише 450. І коли 2011-го правоохоронці виносили 3,5 тис. клопотань про взяття під варту, то нині – близько шестисот. Також упродовж згаданого періоду задоволено понад 30 клопотань про застосування такого запобіжного заходу, як домашній арешт, а ще 20 осіб перебуває під дією цього обмеження замість тримання їх під вартою в спецзакладі.

Проте очевидно: Портнов цілком «по-батьківськи» відкидає низку закидів щодо кодексу й запевняє, що той діятиме безупинно, попри критику опонентів. До того ж він наголошує на спробах дискредитації документа, зокрема через поширення в ЗМІ некоректної інформації – усіляких нісенітниць і відвертих вигадок на кшталт обов’язкового для громадян носіння паспорта.

На жаль, теперішня какофонія експертних думок часто заглушує об’єктивні оцінки. Приміром, не дуже популярною й тиражованою пресою є диспозиція щодо суттєвого обмеження можливостей оперативних підрозділів в аспекті затримання осіб.

Відтепер початком такої дії вважають не момент складення протоколу, а час безпосереднього затримання. І якщо особі вручили повідомлення про підозру вчасно, проте не доставили в суд упродовж 60 годин після фактичного затримання, людину мають звільнити.

Новий КПК – початок системної роботи всередині «органів»

Тим часом харківський адвокат Антоніна Каткова упевнена: у новому КПК добре виписані основоположні моменти. Натомість про рівність сторін обвинувачення й захисту в практичній площині говорити зарано, бо кримінальний процес ще має ознаки «інквізиційності» й не є сповна змагальним. Для того в державі має сформуватися сильна адвокатура.

– Цей кодекс надав нам надзвичайно широкі можливості, зокрема право представляти самостійно зібрані докази, але ж закон про адвокатуру залишається старий, – дивується Каткова. – Сподіваємося на його якомога швидше ухвалення. Інакше все нагадуватиме ситуацію, коли на світлофорі раптом водночас загоряться всі кольори. Якщо говорити про рівність сторін процесу, то є багато запитань до цього поняття, яке в декого вселяє оптимізм. Приміром, розглянемо тезу про представлення захисником здобутих доказів. Її потрібно розвивати в тім реальнім аспекті забезпечення, щоб в адвокатів, які спеціалізуються на кримінальному процесі, були свої дізнавачі, які можуть оглянути місце події, опитати свідків. Тобто в нас варто увести відповідних штатних спеціалістів – така структура є в адвокатурі США й послуги її фахівця клієнт оплачує окремо. Так, я погоджуюся, що результат змагального процесу на лінії «слідчий – адвокат» залежить від кваліфікації представників сторін, від якості досудового слідства та професіоналізму детективів. До речі, останнє – головний біль обвинувачення й основний козир захисту. Тому ухвалення КПК – це тільки початок системної роботи всередині самих органів правопорядку.

Колись я викладала кримінальний процес на факультеті карного розшуку ХНУВС. Студентами були ті, хто згодом ішов працювати сищиками. Я запитувала у них: «Скажіть, будь ласка, коли злочин вважають розкритим?». До 90% курсу відповіли: після встановлення особи підозрюваного, – продовжує Антоніна Геннадіївна. – Для багатьох стало одкровенням, що справді розкритим він вважається лише з набуттям чинності вироку суду. Та й те не факт. У мене був клієнт, якого обвинувачували в тяжкому злочині. Він кілька років перебував у розшуку, проте не раз залишав межі держави й повертався, не підозрюючи про свій статус! Той навіть звертався в міліцію як потерпілий в іншому питанні. Тільки за п’ять літ його затримали в Харкові. Добре, що слідчий виявився достатньо грамотний – пред’явив обвинувачення й відпустив на підписку про невиїзд. Я оскаржила постанову про порушення цієї справи в суді, що надалі закрив її. Отак, справа роками лежала, а потім «раптом» сплила і… одразу потонула. Ось вам і якість роботи системи…

А от юрист Валентина Теличенко вважає: практика свідчить, що правоохоронці й суди виявилися не готові до оновлення КПК. Аргументує цей висновок даними реєстру досудових розслідувань, куди вносять у десятки, подекуди і в сотні разів більше проваджень, ніж їх дійшло до суду за той же період. Експерт переконана: це блокує роботу слідства. Крім того, зауважує вона, у судах досі не створено режиму роботи відповідно до нових процесуальних норм, про практичну реалізацію багатьох із яких, з іншого боку, законодавець належним чином не подбав на етапі розробки кодексу. Теличенко навіть озвучує дещо неприємні для його авторів речі – зниження рівня захищеності громадян від злочину. Хоча погоджуватися чи спростовувати будь-які твердження й оцінки щодо цієї теми, напевне, буде коректніше після відносно тривалого періоду, коли накопичиться фактичний «матеріал» – сотні кримінальних проваджень і судових процесів. Тоді з’явиться можливість чіткіше уявляти набуття цією версією КПК певних параметрів «ефективності» чи «неефективності» закладених у ній норм.

Розтин колізії

Днями ми зустрілись із асистентом кафедри судової медицини Національного медуніверситету ім. Богомольця, викладачем медичного законодавства Наталією Ергард, яка бере участь у судово-медичних експертизах (СМЕ). Передусім, її турбує доволі «вузький», але важливий нюанс. Згідно із ч. 4 ст. 69 нового КПК експерт не має права з власної ініціативи збирати матеріали без відповідної постанови слідчих чи інших органів, які призначають проведення експертизи. З іншого боку, Закон «Про судову експертизу» чітко регламентує: ніхто не може заважати такому фахівцю здійснювати згадану роботу. Однак останній, попри формально незалежний статус, стає залежним від слідчого. До того ж у науково-практичних коментарях до КПК (автори

В. Пшонка, А. Портнов, В. Тацій) не вказано, які саме матеріали заборонено збирати самостійно.

– Наприклад, матеріалами для СМЕ можуть бути біологічні об’єкти, надіслані на гістологічне дослідження. І відповідна інструкція, затверджена наказом №6 МОЗ України від 17 січня 1995-го, дозволяє експерту самому визначати обсяг вилучення необхідних зразків, потрібний для повноцінного опрацювання питання, – пояснює свою позицію Наталія Миколаївна. – От, приміром, до нас надходить на дослідження труп – для з’ясування механізму настання механічної асфіксії. Певні частини тіла відбирають згідно із вказаною інструкцією, вилучаючи лиш ті шматочки органів, що мають стосунок до діагнозу. Відповідно до нового КПК, на кожен зразок ми маємо запитати дозвіл, який можуть і не дати. Якщо під час дослідження виявимо ознаки іншої травми чи важливого процесу, здатні відіграти значиму роль у встановленні істини, не зробимо жодної маніпуляції, доки слідство на те не дасть «добро». Без дозволу експерт свою справу до кінця не зробить, і якийсь факт таким чином лишиться недоведеним. Це однозначно затягує час процесу, унеможливлює опрацювання інших версій розслідування, перешкоджає повноті доказової бази. І в слідства, гіпотетично заціпленого на певному результаті розгляду, імовірно не виникне потреби погоджуватися на проведення таких досліджень.

У новому кодексі зауважено, що судову експертизу може призначити й адвокат. Він теж зацікавлений у певному результаті, вигідному захисту. Залежний експерт також і від дозволу особи, що призначає експертизу, на будь-яке необхідне для повноти дослідження знищення об’єкту. Тобто норма кодексу порушує як захищене профільним законом право експерта й гарантії правильності його висновку, так і конституційне право громадян на доказування невинуватості через обмеження використання доказів. Зрозуміло: конче необхідне унормування сучасного кримінального процесуального законодавства й відомчої нормативної бази.

– Інколи в КПК ми не знаходимо відповіді, що робити в певній ситуації, і тоді вчиняємо відповідно до інструкції, що суперечить цьому кодексу, – веде далі Ергард. – Дивно, та ця інструкція об’єктивніша, бо має в основі реальну практику й унормовує вузькогалузеву діяльність. Багато керівників бюро СМЕ ставлять перед нами непрості запитання. Ми хочемо знайти вихід із цього глухого кута. Ще складніше колегам у провінції, де звикли працювати по-дідівськи. Звісно, коли в суді їм зауважують: «Чому, виконуючи експертизу, не врахували норми КПК?», вони прагнуть стати на сучасні «рейки», але це їм не дають застарілі нормативи.

Наразі будь-який експерт має перебувати в реєстрі – тільки за такої умови він має право провести СМЕ. І тут теж приховується колізія, бо не всі фахівці представляють відповідно атестовані заклади. Проте окремим інститутам відома нам інструкція дозволяла проводити СМЕ як основному експерту. Приміром, раніше розтини трупів могли робити викладачі медуніверситету ім. Богомольця, а відтепер їх мають право здійснювати тільки «реєстрові» спеціалісти. І нині в судових засіданнях адвокати резонно цікавляться, чому певні фахівці виконували експертизу, якщо, згідно із КПК, не мали права це робити.

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ».

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА

друкувати