Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Ветеранська сторінка
02/08/2012 17:17

…І генерали дякують за шанс

А хто вбивця?

Службу свою пан Фоменко почав у системі виконання покарань в оперативно-режимному відділі, де відпрацював 10 років. Певні його функції ототожнювались із завданнями теперішньої внутрішньої безпеки, адже доводилося працювати з негласним апаратом і серед вояк ВВ, і серед контингенту ув’язнених. Він був другим, за ліком, керівником підрозділу після Володимира Афанасьєва, який нині є настоятелем Свято-Петропавлів­ського храму УПЦ у селищі Петрівка Станично-Луганського району. Із ним знайомство завів задовго до того. Фоменко був оперативником, а той – слідчим, заступником начальника Слідчого управління. Афанасьєв, ще коли служив, ходив у церкву, а коли пішов на пенсію, вступив до Одеської духовної семінарії. Це справді людина високої моралі.

«Я знав багато випадків, коли внутрішня безпека захищала міліціонерів або ж розслідувала скоєні щодо них злочини, – розповідає Володимир Григорович. – Якось 2002-го із самого ранку мені повідомили: у Великій Вергунці (околиця Луганська) знайшли вбитого капітана міліції, оперативника УБОЗу. Я приїхав – на землі лежить голий чоловік, у самих плавках. Звісно, почали шукати мотив і винуватців трагедії. З’ясували: офіцер посварився із дружиною й із Малої Вергунки йшов напідпитку. Тоді було якесь свято. Назустріч йому зі станції крокувала компанія молоді. Капітан «зачепився» з ними, розгорівся конфлікт, а потім ті заповзялися над ним збиткуватися – роздягли, стали кепкувати. І пішли. Всіх опитали, та так і не змогли знайти причину й винуватих. Але ж хто тоді вбивця?

Я знову почав спілкуватися з людьми. Виходимо на 16-річного хлопця з тієї ж компанії. Він потім плакав і писав пояснення на двадцяти сторінках. Убивство не мало жодного мотиву – позбавив життя… просто так, а одяг викинув на город. Тоді, коли товариші пішли геть, цей молодик повернувся – сам не відає чому. Бачить – біля колонки стоїть п’яний і вмивається. Він знав, що це міліціонер. Юнак підходить до нього ззаду, бере цеглину й щосили б’є по голові кілька разів. Та так, що розколовся череп… Це не була якась бравада перед однолітками – нікого ж із них не було поряд, той пацан убивав сам! Суд відміряв йому 10 років в’язниці.

В іншій історії ми розслідували вбивство слідчого з Алчевська. Він був хлопцем здоровим, високим. На нього напали «відморозки», коли той ішов додому. Збили з ніг, відлупцювали й добили шлакоблоком. Ми свого агента залучили, і він допоміг розкрити цей злочин. І знову все розгорілося на ґрунті вуличного конфлікту, до того ж через якісь дрібниці. Вирішальним стало зізнання перехожого про те, де він працює. Це й розлютило гопників із кримінальним минулим».

Як не крути, а побутові негаразди в сім’ї «б’ють» по міліціонерах і їхній роботі. Невлаштованість особистої сфери провокує і суїциди, і конфліктність у стосунках із громадянами та колегами. Фінансові негаразди підточують мораль, примушують шукати мотивацію для поповнення мізерного бюджету.

«Але ж у міліцію йдуть добровільно, знаючи, який там ризик і яка зарплата, – веде далі Володимир Фоменко. – І я, коли влаштовувався на службу, те розумів. Он, дістав кілька ножових поранень, і вони не були чимось не­очікуваним. Є романтизм, він допомагає збороти страх. Міліціонера втягує орбіта роботи без вихідних і належної уваги родині, інколи сім’я відплачує тим же. І досі «частина» голови забита різноманітною оперативною інформацією, а вдома – купа блокнотиків із важливими «заготовками» й умовними позначками. Деякі тепер і не розшифрую».

Володимир Григорович каже, що вони раніше проводили профілактику й виявляли осіб, схильних до поведінкової неадекватності, суїциду. Навіть звітували про бесіди з ними. Яскравим прикладом такої роботи була історія з дільничним, в якого виникли сімейні негаразди. Загалом удома він не був лідером, та й дружина повсякчас «пиляла». А ще мешкали в тещі... Словом, життя – «не фонтан». Та того дня конфлікту як такого не було. Проте, отримавши зброю, шериф ніби йде на службу, але не повертається ні додому, ні на роботу. Нема його добу, дві, три. Розпочався пошук. Очільник УМВС навіть нагримав на «вебешників», бо довелося в Київ доповідати. Завдяки різним зв’яз­кам сищиків ВБ, пропажу вдалося відшукати. Мешкав він… у п’яниць, бо впав у депресію й не знав що робити, навіть схилявся до суїциду. Дільничному нагнало величезний флюс на щоці. «Лікували» склянкою самогонки, – йому кращало, він «вирубався». Отак і лежав днями, сховавши пістолет під подушку. Потім довго з ним спілкувалися. Зрештою, той сказав, що піде з міліції, і йому в тім бажанні не перечили.

 

Мічені банкноти потягли на дно

«Треба таки довіряти міліціонерові, – упевнений Фоменко. – Бувають випадки, коли наших колег хочуть обмовити. У своїй практиці пригадую ситуацію з працівником ДАІ, на якого поскаржилися, що він перевищив владу, побив громадянина й навіть зламав йому руку. Звісно, починаємо розбиратися. Капітан одказує, що нікому нічого не ламав. А нам заявник із адвокатом принесли рентгенівські знімки й диктофонні записи конфлікту. Ну що, кидати даївця за ґрати? Кому вірити? Перевіряємо, де той скаржник стояв на медичному обліку, де йому надавали допомогу. Виявляється, що цю травму чоловік дістав ще… два роки тому! Тобто офіцера захотіли нахабно підставити. Згодом наклепник казав опонентові: «Я тебе все одно посаджу». Тоді заявника ледь не притягли за брехню. І правоохоронець у багатьох аспектах мало захищений, я на собі це теж відчув.

А з іншого боку, якщо вже підтверджується «негативка», потрібно «перевертня» розкручувати на всю котушку. Був у нас нахабнючий слідчий із ДТП – хабарник ще той, хоча й Афганістан пройшов, мав би бути морально чистим, – веде далі колишній головний «вебешник» Луганщини. – Ми з тим майором мали кілька профілактичних бесід, тлумачили, що є скарги людські. Та де там! У своєму колі той нахвалявся, що у внутрішньої безпеки до нього руки короткі. Бачимо, розмовами не переконаєш. І тут якраз нам надходить звістка, що цей «безстрашний» намітив чергову жертву. Ця особа згодилася з нами співпрацювати.

От призначає майор зустріч у луганському супермаркеті «Росія». Ми самі, щоб не було «витоку», організовуємо належний технічний супровід цього контакту. Ведемо слідчого від під’їзду будинку – той перевіряється, виявляє обережність. Спершу їде в Краснодон, там щось вирішує, катається містом і лише затим прибуває до обумовленої координати. Його «клієнт» точно не знав, коли здибається зі здирником. І от він заходить усередину й телефонує – мовляв, уже на місці. Настає вирішальний момент. Заявник, із ніг до голови «заряджений» нашою апаратурою, ходить залами, а ним ніхто не цікавиться. Тоді даю команду перекрити всі виходи із закладу, зокрема, службові. Раптом фігурант наближається до «підставного», відкриває портфель і вимогливо шепоче: «Кидай сюди!». Згорток мічених банкнот упав на дно. Він одразу почимчикував на вихід, де його й зустріли мої хлопці. Потім був суд і вирок: чотири роки ув’язнення».

А ще ветеран пригадав, як в інших областях луганських «вебешників» підсаджували в кабіни фур і вони їздили, перевіряли на «вошивість» працівників Держ­автоінспекції. Сищикам навіть видали гроші на давання хабарів. Так само й чергові частини «турбували», розігрували різноманітні ввідні «не розшифровуючись». Ці дії санкціонувала прокуратура. І все знімали на відео. Ох і діставалося потім міліцейським керівникам регіонів «на горіхи» після перегляду «кіно»...

Тепер навіть у ВБ – одна молодь. Не всім вистачає терпіння, дехто поспішає, рубає з плеча. А в цій справі поспішність не завжди є головною. Фоменко дивується, що не пам’ятає, скількох людей врятували й дали шанс, так їх було багато. Вони ставали порядними офіцерами і… навіть генералами. І досі дякують…

«З іншого боку зайва кволість і малодушність теж не допомагають у вихованні, – констатує співрозмовник. – Я от що ще помітив: майже не стали нинішні працівники приходити, щоб провести в останню путь старших колег і вчителів. Подумаймо, панове: з нами діється щось не те…».

Геннадій КАРПЮК , «ІЗ»

Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті