Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Арсенал
02/07/2012 19:23

Народжений у блокадному місті

    Для багатьох із нас словосполучення «зброя Перемоги» асоціюється зі знайомими з дитинства обрисами зброї та бойової техніки: танк Т­-34, реактивна система залпового вогню «Катюша», пістолет-­ку­ле­мет Шпагіна (ПКШ), пістолет ТТ... Менш відомою є модель вітчизняної стрілецької зброї, яку було розроблено й взято на озброєння вже у воєнні роки – пістолет-­кулемет Судаєва (ПКС), визнаний багатьма найавторитетнішими спеціалістами кращим піс­то­летом­-кулеметом часів Другої світової війни.

Взятий на озброєння 1941 року, пістолет­-кулемет Шпагіна здобув репутацію надійної та швидкострільної зброї, проте він був надто важким і габаритним для розвідників, десантників та екіпажів бойових машин, а також для ведення бою в населених пунктах, у приміщеннях. ПКШ­-41 мав у довжину 843 мм, важив 3,6 кг без патронів, 5,3 кг зі спорядженим барабанним магазином та 4,15 кг – зі спорядженим коробчастим магазином. Тож уже 1942 року керівництво країни поставило перед конструкторами стрілецького озброєння завдання: розробити і запустити у масове виробництво новий піс­толет-­кулемет під 7,62-мм пістолетний патрон. Одним із учасників конкурсу став 29­-річний ленінградський конструктор, випускник Артилерійської академії ім. Дзержинського, воєнінженер 3 рангу (військове звання, що дорівнювало званню майора. – Авт.) Олексій Судаєв. На той час його ім’я вже було відомим у колі колег по цеху: Олексій Іванович очолював невелике конструкторське бюро, яке переважно доробляло вже наявні види озброєння. Його першою розробкою під час війни стала надійна та проста за конструкцією зенітна установка, наступною – пісто­лет-­кулемет, який на весь світ уславив ім’я свого творця.

   

Перші зразки ПКС створювалися у судаєвському КБ та в цехах Сестрорецького інструментального заводу, що у передмісті Ленінграда, який на той час перебував у ворожій облозі. Олексій Іванович особисто контролював процес виробництва зброї, часто виїжджав у фронтові частини, спілкуючись із бійцями та вислуховуючи їхні побажання. За результатами випробувань комісія Державного комітету оборони СРСР винесла вердикт: «ПКС конкурсні випробування витримав, інших рівноцінних конкурентів не має. За технічними та бойовими якостями значно переважає зразок ПКШ-­41. Необхідно ПКС терміново запустити у серійне виробництво». У липні 1942 року нову зброю було взято на озброєння Червоної Армії.

Автоматика ПКС працює за принципом використання енергії вільного затвора. Режим вогню – лише автоматичний. Запобіжник, розташований у передній частині спускової скоби, перемикається натиском вказівного пальця перед його розміщенням на спусковому гачку (у ввімкненому положенні він блокує спускову тягу й затвор). Штампована сталева ствольна коробка поєднана з кожухом ствола (під час розбирання вона «переламується» вперед­вниз по вісі, що розташована перед гніздом магазина). Для покращання купчастості стрільби дульну частину кожуха ствола ПКС оснащено дульним гальмом­компен­са­то­ром. Приклад складаний, виготовлений зі сталі.

Загальна довжина з відкинутим прикладом – 820 мм, зі складеним – лише 615. Разом зі штатним коробчастим дворядним магазином, який вміщував 35 патронів, пістолет­-кулемет Судаєва важив 3,67 кг. Початкова швидкість кулі – 500 м/сек, прицільна дальність – 200 м, максимальна дальність польоту кулі – 350 м, швидкострільність – 700 пострілів за хвилину. 

На початку 1943 року ПКС проходив випробування на Ленінградському фронті, після чого Державна комісія зробила висновок: «Як особиста зброя бійця і офіцера стрілецького підрозділу автомат ПКС виправдав себе в бойових умовах. Достатні дальність, купчастість стрільби, зручність в експлуатації, полегшена маса дають право вважати його відмінною автоматичною зброєю... Цей автомат (так у той час часто іменували піс­толети-кулемети. – Авт.) простий за будовою, розбиранням, збиранням та в опануванні, магазин легко споряджається, безвідмовний у роботі, завжди готовий до негайної дії. Єдиний недолік – немає перемикача на стрільбу одиночними пострілами, але цей недолік можна усунути за умов натренованості. Коротким натисканням на спусковий гачок можна домогтися одиночних пострілів...».

Пістолет-­кулемет Судаєва за багатьма параметрами мав переваги над іноземними зразками цього класу зброї, яку застосовували в період Другої світової вій­ни. Зокрема, німецький 9-мм пісто­лет-ку­лемет МР-­40 (відомий у нас як «шмайсер» – хоча конструктор Хуго Шмайссер насправді не мав прямого стосунку до розробки цієї зброї. – Авт.) значно поступався ПКС за багатьма характеристиками. Він мав ненадійний запобіжник, що часто призводило до нещасних випадків. Будь-яке відхилення від циліндричності гільзи патрона – а за умов виробництва воєнного часу це бувало нерідко – спричиняло осічки під час стрільби. Магазин МР-­40 був дуже вразливий до забруднення. Через відсутність кожуха на стволі стрільці нерідко діставали опіки, тому під час стрільби їм навіть доводилося одягати рукавички. Негативно впливало на влучність і те, що МР­-40 мав малу початкову швидкість кулі – 380 м/с, внаслідок чого, стріляючи на відстань 200 м, треба було піднімати точку прицілювання на півметра. Через низьку швидкострільність з МР­-40 (450–500 пострілів за хвилину) вогонь на відстані понад 130 м був малоефективним, а щодо маси зброї, то ПКС вигідно відрізнявся від МР-­40, який зі спорядженим магазином важив 5 кілограмів. 

Виробництво ПКС було простим і технологічним, адже більшість деталей цієї зброї виготовляли методом штампування. Якщо на виготовлення одного ПКШ витрачали 13,9 кг металу і 7,3 верстато­годин, то для ПКС – 6,2 кг металу і 2,7 верстато­годин. В умовах Великої Вітчизняної вій­ни всі ці переваги мали надзвичайно важливе значення. 

А про бойові якості ПКС свідчать рядки з листа, який написав конструктору Герой Радянського Союзу старший сержант Хаджимурза Мільдзіхов: «Німці наступали на мене з флангів. Якщо б я затримався принаймні на одну секунду, мене було б убито. Кулі ворожого кулемета здіймали поруч зі мною куряву. Я швидко переповзав на інше місце і знову починав стріляти. Патронів у мене було багато. Автомат став гарячим, обпікав руки, але не відмовляв у роботі. Як я дякував у ту мить людям, які виготовляють цю відмінну зброю!..».

Загалом під час Великої Віт­чиз­няної війни було виготовлено близько 500 тис. одиниць ПКС, із них 46572 – в умовах блокадного Ленінграда. У масштабах тієї битви кількість начебто не така вже й велика, але не можна забувати, що цю зброю випускали робітники, змучені від голоду, під безперервними обстрілами та бомбардуваннями з повітря...

Простоту та надійність конструкції зброї оцінили й наші вороги: трофейні пістолети-ку­ле­ме­ти Судаєва без переробки використовували солдати вермахту, а у Фінляндії на базі цієї конструкції було створено пістолет-­ку­ле­мет М-­1944 під патрон 9х19 мм, який відрізнявся від оригіналу тим, що комплектувався магазинами від фінського пістолета-ку­ле­мета «Суомі» (коробчастим – на 36 патронів або дисковим – на 71).

Радянський уряд високо оцінив внесок Олексія Судаєва в обороноздатність Червоної Армії. Його було удостоєно звання лауреата Сталінської премії, а також нагороджено орденами Леніна, Червоної Зірки, Вітчизняної вій­ни І ступеня, медаллю «За оборону Ленінграда». У 1944-1946 роках Олексій Іванович брав участь у розробці вітчизняного автомата під патрон 7,62х39 мм – ним було створено перспективну модель АС-44, яка здобула позитивні відгуки під час випробувань у військах. На жаль, передчасна смерть талановитого зброяра у віці 33 років перервала цю роботу. Чимало з його технічних ідей згодом було використано у взятому на озброєння 1947 року автоматі Калашникова, який з часом замінив пістолет-кулемет Судаєва.

Проте ПКС ще тривалий час залишався «у строю» (свідченням тому є офіційна Настанова з використання пістолета­-кулемета Судаєва, яку було видано 1955 року). У СРСР ним озброювали тилові та допоміжні підрозділи, частини внутрішніх та залізничних військ, а в арсеналі воєнізованої охорони залізниць він перебував принаймні до кінця 1980-х. Окрім того, чималі партії ПКС було експортовано за кордон, його вироб­ляли у Польщі (польська версія, яку виробляли у 1948-1955 роках під назвою «PPS wz.1943/1952», відрізнялася дере­в’я­ним прикладом), Угорщині, Кореї. 

Підготував Олександр ЛІ

м. Київ

   

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті