Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Проблема
18/05/2012 12:29

Зима навічно?

    Нині громадськість широко обговорює проблему обчислення часу, вдаючись до найрізноманітніших аргументів: від економії електроенергії до охорони здоров’я нації. Проте годинникові стрілки й досі переводять ігноруючи відповідний закон та особливості різних часових поясів.

    Чехарда з поясами
  Близько 95% нашої території розташовано в другому часовому поясі, у першому – значна частина Закарпаття, а в третьому – Луганщина, окремі райони Харківщини та майже вся Донеччина.
  Перші спроби втручання в хід годинників зафіксували ще в дореволюційну добу – вони стосувалися винятково залізниць (за часом петербурзького вокзалу, який відповідав східноєвропейському часовому поясу UTC+2). Це більш-менш відповідало географічному положенню українських територій, що входили до складу Російської імперії.
  Після проголошення УНР перейшли на середньоєвропейський час: опівдні 1 березня 1918-го стрілки хронометра перевели на одну годину назад. Тобто запровадили перший пояс (UTC+1). 1919 року запанував уже московський час, який відповідав третьому часовому поясу (UTC+3), а з травня 1924-го до червня 1930-го українці цілорічно жили за другим поясом (UTC+2). Над Києвом найраніше сонце сходило о 3 год. 46 хв., найпізніше – о 7.59, заходило о 15.54 і 20.14 відповідно. У Луганську схід відбувався о 3.20 і 7.15, захід – о 15.27 і 19.29 відповідно.
  20 червня 1930-го, у зв’язку з декретним часом, УРСР знову «переселилася» до третього поясу. А в роки війни стрілки українських годинників (як і на всій окупованій частині Європи) перевели згідно з берлінським часом (середньоєвропейський пояс). Гітлерівська Німеччина використовувала безперервний літній час із квітня 1940-го до листопада 1942-го, а в 1943–1945 роках він став щорічним (з останнього понеділка березня до першого понеділка жовтня). Після визволення Україна повернулася до третього часового поясу (UTC+3).
З 1945-го до 1980 року стрілки годинника не переводили (діяв час, що на одну годину випереджав поясний). 1981-го в СРСР вперше запровадили літній час: в Україні він аж на дві години випереджав поясний (дорівнював UTC+4). До осені 1984 року на нього переходили на період із 1 квітня до 1 жовтня, а потому – з останньої неділі березня до останньої неділі вересня.
  1990 року перейшли від часу декретного до поясного. А наприкінці вересня 1991-го (згідно з урядовою постановою) літній час скасували шляхом переведення стрілки хронометра на годину назад. За півроку (6 березня 1992 р.) Верховна Рада України ухвалила постанову про повернення до літнього часу (UTC+3): із останньої неділі березня до останньої неділі вересня.
  Восени 2011-го парламентарії ухвалили Постанову «Про зміну порядку обчислення часу на території України»: скасували перехід на літній час і встановили другий часовий пояс, додаючи годину (тобто знову перейшли до третього – UTC+3). Проте після критичних виступів учених, депутатів обласних рад і навіть Міністерства з надзвичайних ситуацій, зазначену постанову скасували. У результаті вперше (за тривалий час) виникла досить істотна часова різниця між Києвом, Мінськом і Москвою (з білорусами – на одну годину, з росіянами – на дві).
Цього року урядовці запропонували парламентаріям укотре перейти на літній час: мовляв, не треба створювати незручностей для учасників фінальної частини чемпіонату Європи з футболу. Отож у ніч з 24 на 25 березня наші годинники перевели на 60 хвилин уперед, повернувшись до різниці в одну годину зі столицею Росії та суміжними країнами Євросоюзу.

  Вперед чи назад?
  Куди ж нам знову рухати стрілки? Відповідь на це запитання намагаються дати творці чотирьох проектів постанов і двох законопроектів.
  Так, позафракційний депутат Анатолій Семинога пропонує власний варіант: «Запровадити на території України такий порядок обчислення часу: час другого часового поясу (київський час) із переведенням щорічно годинникової стрілки останньої неділі березня о 3-й годині на 1 годину вперед і останньої неділі жовтня о 4-й годині на 1 годину назад» (проект постанови № 9287).
  Дещо інша думка щодо цього у Вадима Колесніченка (Партія регіонів): «З метою приведення у відповідність діючого часу на території України до другого часового поясу міжнародної системи часових поясів, після прийняття цієї постанови, перевести один раз годинник на одну годину назад» (проект постанови № 9287-1).
Б’ютівець Степан Давимука і позафракційний Тарас Чорновіл теж пропонують свої проекти постанов (№ 9287-2 і № 9287-3 відповідно). В їхніх варіантах однаковий текст: «Установити з 30 жовтня 2011 року на території України час другого часового поясу». А б’ютівець Сергій Терьохін розробив законопроект № 9186, в якому зазначено: «Запровадити на всій території України літній час, який розпочинається з третьої години останньої неділі березня та закінчується зі спливом третьої години останньої неділі жовтня».
Проте жодну з цих ідей не підтримали під час квітневого засідання комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Згідно з рішенням «комітетників», усі депутатські проекти потрібно відхилити. Натомість вони пропонують ухвалити урядовий законопроект № 10125: «Про порядок обчислення часу на території України». Очевидно, саме цей документ і має найбільше шансів на життя.
  Урядовці переконані, що варто використовувати (читай – узаконити) григоріанський календар, а обчислення часу здійснювати відповідно до другого часового поясу (який має стати «єдиним для всієї території України»). У такому разі київський час «обчислюється шляхом збільшення на 2 години за національною шкалою координованого часу».
  Що мається на увазі? Як зазначено в законопроекті, «національна шкала координованого часу України UTC (UA) – шкала часу, що відтворюється державним первинним еталоном одиниць часу й частоти та синхронізована зі шкалою Всесвітнього координованого часу UTC». Подамо цю складну фразу мовою шкільного підручника з географії: оскільки всесвітній відлік часу розпочинається з нульового меридіана (який проходить через Гринвіцьку обсерваторію в Британії), то Лондон відстає від Києва на дві години.
  А тепер повернімося до наших реалій. У нинішніх умовах порядок обчислення визначається урядовою постановою № 509 (від 13.05.1996 р.): стрілку хронометра щорічно переводять на годину вперед (останньої неділі березня) і на годину назад (останньої неділі жовтня). Проте урядовці пропонують інший підхід: ввести «час другого часового поясу (київський час) без щорічного переведення годинникової стрілки» (згідно з пояснювальною запискою до проекту № 10125).

  Десинхронізація з Європою
  Якщо народні депутати підтримають проект уряду, то новий закон (згідно з прикінцевими положеннями) «набирає чинності з 1 листопада 2012 року». З огляду на це, одразу постає запитання: за яким часом ми житимемо – за літнім чи зимовим?
  Відповідь надали в пояснювальній записці: «У зв’язку з проведенням в Україні фінальної частини чемпіонату Європи з футболу 2012 року та необхідністю завчасного інформування європейської спільноти про зміну порядку обчислення часу в Україні, за результатами наради було внесено та підтримано пропозицію щодо залишення на відповідний період чинного в Україні порядку обчислення часу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 р. №509. Таким чином, запропоновано перевести годинникову стрілку навесні на літній час, а восени скасувати дію літнього часу і вже не переводити годинникової стрілки. Тобто запровадити на території України час другого часового поясу (київський час) без щорічного переведення годинникової стрілки».
  Так ми узаконимо зимовий час назавжди і… повернемося до «ранньої» сталінської епохи (1924–1930 роки), коли цілорічно жили за другим часовим поясом (UTC+2). Що далі? Влітку в Києві світає після третьої години ночі, а взимку – о восьмій ранку. Сутеніє о 20-й і 16-й годині (відповідно). Отже, чималу частину світлої пори доби (4-5 годин) улітку ми «вбиватимемо» в ліжку, а коли взимку буде холодно й темно, ходитимемо на роботу, повертатимемося додому й спалюватимемо значно більше електроенергії, ніж зазвичай. Це як у тому дотепному віршику: «Дощ іде, а ми скиртуєм, сонце гріє – ми спимо»… 
  Якщо ж говорити серйозно, то теперішній час в Україні синхронізовано майже з усіма країнами ЄС. Проте… За задумом авторів урядового проекту, ми маємо доповнити список тих країн, які вже не використовують літній час. Це Ісландія, Білорусь, Росія, Грузія та Вірменія.
  Отже, усе йде до того, що ми «десинхронізуємося» з європейським життям. Наші виробничо-бізнесові стосунки з ЄС відбуватимуться в некомфортних (годинних) умовах. Але це ще не все. Як стверджують учені й лікарі, умовний рефлекс на стрілки має велике значення й для чіткої роботи біологічного годинника та планування свого трудо­дня. Особливо, коли людина виконує роботу, що залежить від природного освітлення.
Принагідно зазначимо, що ідею літнього й зимового часу вперше подав лондонський підрядник Вільям Віллетт у статті «Про розтринькання денного світла» (опубліковано ще 1907-го). До нього прислухався британський уряд, який застосував схему з одноразовим переведенням стрілок на одну годину. Після закінчення Першої світової війни цей досвід запозичили й інші держави. Нині за системою літній-зимовий час живе понад 80 країн світу.

Валентин КОВАЛЬСЬКИЙ ,
м. Київ
 

     

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті