«Terra incognita» – земля збережених багатств

«Поки йде війна – жива її торгівля, а значить, є де і за чий рахунок поживитися...» На жаль, цинічне твердження, вкладене німецьким драматургом Бертольдом Брехтом у вуста створеної ним літературної героїні Матінки Кураж, не раз знаходило своє підтвердження в реальному житті. Не є винятком і Чорнобильська катастрофа – своєрідна війна, у якій поряд з тими, хто «воював на передовій», були і ті, хто квапився скористатися бідою, щоб нажити собі статки. Посеред хаосу та сум’яття, що панували у зоні лиха в перші дні для охочих до легкої наживи відкривалися небачені можливості...

Територія хаосу
– Це була небачена досі за своїми масштабами катастрофа не лише для України, а й, можна сказати, для всього світу. Людство переживало землетруси, повені, війни... Тут зруйнований був лише один енергоблок АЕС, але наслідки, до яких призвела ця руйнація, стали незрівняними з усіма відомими бідами. Треба сказати правду: у перші години, а то й дні, ніхто точно не знав, що робити з усім цим. Пожежу на четвертому реакторі загасили, та шалений вир радіаційного випромінення залишався неприборканим. Зрозуміло, що алгоритм основних дій в умовах підвищеної радіації фахівцям був відомий. Але завдання цим не обмежувалося. Робота знайшлася для всіх: пожежників, військовиків, правоохоронців. Стала в пригоді й наша служба, – згадує ті дні тодішній заступник начальника управління боротьби з розкраданням соціалістичної власності МВС Михайло Коробчук. – Коли вибухнув реактор, я саме відпочивав у санаторії. Дізнавшись про катастрофу, терміново перервав відпустку. До зони лиха прибув уже в перші дні травня. Перед службою БРСВ поставили завдання організувати евакуацію матеріальних цінностей із 30-кілометрової зони радіаційного ураження. Мене призначили керівником однієї з оперативних груп.
...Можна лише уявити, наскільки сприятливою для мародерів була ситуація в 30-кілометровій зоні ядерного лиха. У Прип’яті, місті енергетиків, що завжди славилося своєю заможністю, залишилось чимало «скарбів»: виторг в магазинах, чималі суми грошей в ощадкасах, поштових відділеннях, касах більшості підприємств, золото для протезування зубів, сильнодійні ліки в медичних закладах, величезна кількість дефіцитних товарів широкого вжитку, зокрема й імпортних. Залишилась покинутою напризволяще й велика кількість продтоварів, зокрема й таких, що швидко псуються – за підрахунками фахівців, у відключених холодильниках зберігалося понад півтисячі тонн продуктів, серед них, 100 тонн м’яса та риби.
– У сільських господарствах зосталися без нагляду десятки тисяч голів великої рогатої худоби, тисячі свиней, овець, сотні коней. Із 30-кілометрової зони евакуювали понад 80 підприємств, організацій та установ. Більшість їхніх керівників не потурбувалися про вивезення матеріальних цінностей, забезпечення їх збереження, – розповідає Михайло Андрійович. – На майданчиках «Райсільгосптехніки» стояла техніка. Просто неба на площах Чорнобильської зони Київського облкомунгоспу лежали будматеріали, запчастини для автомобілів.
За словами Михайла Коробчука, керівники-господарники у своїй більшості, і насамперед у сфері торгівлі, громадського харчування, не надто поспішали відряджати своїх підлеглих у зону, аби закрити усі питання щодо матеріальної звітності. Чим це було викликано у кожному конкретному випадку, нехай залишиться на їхній совісті. Імовірно, що когось тоді просто влаштовувало безладдя, яке лише сприяло скоєнню корисливих злочинів. Нерідко у відповідь на цілком законні вимоги працівників служби БРСВ до господарників прибути за місцем роботи деякі з них усіляко намагалися уникнути цього, посилаючись на потенційну небезпеку для здоров’я. Був випадок, коли на працівників опергрупи з цього приводу навіть поскаржилися в партійні органи.
– Чимало часу та зусиль ми витратили, щоб відшукати усіх посадових та матеріально відповідальних осіб, які мало того, що покинули свої господарства напризволяще, так ще й прихопили із собою чималі суми грошей та цінності. Запити щодо цього розсилали по ОВС усього колишнього Союзу. І вже до червня 1986 року нам було відомо місцеперебування 2 тисяч таких безвідповідальних «відповідальних» посадовців.
Справедливості заради варто сказати: бувало, надходили і подяки. Так, «розшукова» робота допомогла знову зустрітися людям, яких розлучило лихо. Одна вдячна подружня пара навіть попросила свого «рятівника» стати хрещеним батьком їхнього сина.

Порахувати мильні бульбашки
Про лихо в Україні швидко дізнались в усьому світі. Для ліквідації наслідків аварії з усіх країн Європи до ЧАЕС ринула потоком допомога. Це були вантажі, без перебільшення, державного значення. У їх числі – й будівельні матеріали, що призначалися для спорудження об’єкта «Укриття», який мав захистити сотні тисяч людей від розбурханого атома. Але ця допомога ще мала дійти до місця свого призначення.
– Дехто з водіїв, боячись згубного впливу радіації, залишав дорогі дефіцитні вантажі на узбіччі дороги й намагався якомога швидше втекти подалі від небезпеки, – розповідає Михайло Андрійович. – Працівники ДАІ цілодобово пильнували, аби не допустити таких випадків, а про кожен виявлений факт повідомляли нашу службу. Покинуті вантажі доставляли за місцем призначення вже іншим транспортом, під контролем працівників опергруп БРСВ.
Щоб максимально обмежити поширення радіаційного забруднення, було прийнято рішення дотримуватися в зоні жорсткого санітарного режиму. Спеціальні команди відмивали від радіаційного пилу транспорт, автошляхи. Для цього виділили мийні засоби, зокрема пральний порошок.
– Очолюваний мною спецзагін отримав завдання простежити, наскільки сумлінно дорожньо-експлуатаційна служба миє асфальтівки в зоні, – продовжує Михайло Коробчук. – Під час організованого нами негласного спостереження було проінспектовано порядок заправлення автоцистерн водою та пральним порошком, а також вивчено маршрути, на яких використовувались автоцистерни. З’ясувалося, що замість необхідних 50 кілограмів порошку до 5-тонної ємності його клали удвічі менше. Таким чином на складах баз Київгоспторгу та Укоопспілки утворились колосальні невраховані залишки. Я тоді добряче посушив собі голову, як довести ці зловживання. Зрештою вирішив: одночасно закрити на інвентаризацію 2 склади баз, 3 господарчі магазини та 2 заправні станції.
– Провівши ревізію, ми виявили 10 тонн «лівого» порошку та 50 тисяч необлікованих карбованців! (Для порівняння: на той час автомобіль «Жигулі» – ВАЗ-21013 – коштував близько 7 тисяч, «Волга» – ГАЗ 2410 – 16 тисяч карбованців. – Авт.). За матеріалами перевірки порушили кримінальні справи стосовно цілої низки працівників торгівлі, завідувачів складів, баз і водіїв за розкрадання матеріальних цінностей в особливо великих розмірах. Ця справа стала своєрідним застереженням для решти «липких на руку» спритників. Розкрадання мийних засобів фактично припинилися. Тільки уявіть собі, скільки б радіації було розвезено по всьому Союзу, особливо враховуючи те, що дороги мили майже протягом року! – Михайло Андрійович і досі не може стримати обурення.

Залишити неможливо вивезти
У книзі «Чорнобильська катастрофа в документах, фактах та долях людей» збереглися свідчення того, що у сховищах, підвідомчих Держкомнафтопродукту та Держагропрому України, на момент аварії залишалось 7, 5 тис. тонн пально-мастильних матеріалів. «...Основна робота щодо заміру місткостей та організації вивезення ПММ була проведена у 1986 році опергрупою на чолі із заступником начальника УБРСВ МВС М. Коробчуком. Її ефективність та своєчасність високо оцінила Урядова комісія», – зазначено на її сторінках.
– У червні 1986-го стояла страшенна спека. А в зоні залишались покинуті напризволяще, без будь-якої охорони та нагляду, бензин, керосин, дизпальне, які раз у раз спалахували. З димом тих пожеж радіацію розносило довкола на величезну відстань. Конче потрібно було якнайшвидше евакуювати всі ПММ із зони. Зробити це було і складно, і ризиковано – ПММ дуже швидко вбирають у себе радіацію. Варто провести біля цистерни лише годину – і шалена доза опромінення гарантована, – згадує ще один знаковий епізод свого перебування у Чорнобилі Михайло Андрійович.
Віддаючи собі раду, наскільки ризикована й небезпечна для здоров’я, а то й життя людей така робота, Коробчук звернувся за консультацією до тодішнього командувача хімічних військ Міноборони СРСР. Як фахівець, він категорично заявив: вивозити ПММ із зони не можна у жодному разі! Коробчук написав відповідну доповідну «нагору». Відтак, на урядовому рівні прийняли рішення: частину ПММ, що зберігалися в закритих резервуарах і залишилися чистими, із максимальними пересторогами вивезти, решту ж використати за призначенням на місці.
...Пригадуючи ті дні, Михайло Коробчук робить висновок: тоді кожен свідомий громадянин країни робив усе, що було під силу. Від цього залежало майбутнє.

Марія САЛЬНІК , «Моменти»

друкувати