Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Ветеранська сторінка
02/04/2012 19:59

«Спинися, мить! Прекрасна ти!»

   Скільки разів кожен із нас промовляв цей безсмертний вислів Гете, намагаючись притримати метроном часу хоча б на кілька тактів, і скільки разів переконувався в тому, що це неможливо. Час – невблаганний і позмагатися з ним може хіба що пам’ять, яка зберігає найцінніші миті життя, допоки залишається живою людина. Але зробити пам’ять вічною можна, й допоможе в цьому фотографія – потрібно лише закарбувати ці миті на плівку. Із пожовклих фотокарток на нас дивляться люди, котрих уже давно немає, тягнуться до сонця молодими вітами дерева, що встигли вирости й перетворитися на попіл, здіймаються стіни будинків міст, яких вже не відшукаєш на мапі.

    Таким чарівником, який би мав владу над часом, Костянтин Гарматін забажав стати ще в дитинстві.
– Мій дід Юліан був професійним фотографом, співпрацював з відомим на весь Радянський Союз журналом «Огонёк», – розповідає наш герой. – Однак про це я дізнався від мами – дідусь помер ще до мого народження. Пам’ять про нього зберегли численні знімки, які в дитинстві я міг передивлятися годинами. До слова, вціліли вони дивом. У роки Великої Вітчизняної війни наша родина жила в Чернігові, і коли на місто впала перша бомба, вона влучила саме в наш будинок. На щастя, мама та її сестри встигли забрати найцінніші речі – це були родинні фотографії...
   У зрілому віці я віднайшов в архівах колишньої бібліотеки КПРС примірник журналу, на обкладинці якого була зображена моя матуся, тоді ще маленька дівчинка. Лише уявіть, яку хвилю теплих спогадів викликала ця фотографія! – не приховуючи емоцій, розповідає наш співрозмовник. 
   Опановувати фотомистецтво Костянтин почав у семирічному віці. Батьки тоді подарували йому перший фотоапарат – широкоплівковий «Любитель».
   – Відтоді весь вільний час я присвячував улюбленому заняттю – бігав не з іграшками, як усі діти, а з камерою, – продовжує Костянтин Петрович. Звісно ж, підростаючи, змінював техніку, та захопленню ніколи не зраджував. Окрім «Любителя» у мене було багато різної плівкової фототехніки, потім з’явилася й перша «дзеркалка». Мистецтву фотографії навчався в колі таких же допитливих. Професійних учителів не мав, спеціалізованої літератури – теж, та її просто й не було. Невдовзі почали з’являтися різноманітні журнали, приміром, «Советское фото». Чимало моїх однолітків пройшли через фотогуртки. Це нині вважають – купив фотоапарат – і ти вже фотограф. Те, що кілька століть тому художники зображували пензлем, нині фотографи намагаються «зобразити» за допомогою фотоапарата. І тому потрібно здобути хоча б елементарні знання. Адже існують канони образотворчого мистецтва – ніхто не скасовував геометрії, пропорцій.
   ...Із Костянтином Петровичем мені пощастило познайомитись завдяки виставці-конкурсу, що проходила в Центрі культури та мистецтв МВС напередодні Дня міліції. Це був перший публічний показ творів фотомайстра, і, як і варто було сподіватися, – успішний. Новачок здобув перемогу в номінації «Краща фоторобота» за цикл композицій із 12 світлин.
   До участі в цій авантюрній пригоді нашого героя підштовхнула онука. Люблячий дідусь приніс в оргкомітет виставки роботи маленької художниці, а дізнавшись про те, що в конкурсі можуть взяти участь усі охочі, вирішив і собі ризикнути. 
   – Художнє фото зацікавило мене не так вже й давно – кілька років тому. До того більше захоплювали не стільки знімки, скільки процес фотографування, вивчення можливостей фотоапаратів різних моделей і змінної оптики. За час «панування» плівки в моєму арсеналі побувало 14 фотоапаратів! Більшість із них і досі лежать у кофрі – викинути рука не піднімається, хоч музей раритетної фотоапаратури відкривай! – усміхаючись говорить Гарматін. – До речі, представлені на виставці роботи, були зроблені 5-ма камерами, зокрема, й звичайною «мильницею». Я вдячний усім, хто з теплом відгукнувся про мої знімки, і, звісно ж, членам журі, що дали їм високу оцінку. Буду відвертим: я й не сподівався на такий успіх. Однак тепер на досягнутому не зупинятимуся!
Так сталося, що творчому зростанню Гарматіна сприяло ще одне його захоплення – велотуризм.
– Черговий похід завжди приносив безліч вражень, якими мені дуже хотілося поділитися з іншими. Донести всю цю красу до тих, кого тієї миті не було поруч, я міг лише закарбувавши її на плівку. Так і почав створювати фотолітопис. Довелося більше заглибитися в теорію фотографії, композиції, опанувати особливості обробки цифрових знімків. А це, своєю чергою, змусило оновити «парк» апаратури. В еру комп’ютерних технологій сучасний цифровий фотоапарат – це оптика в поєднанні з електронікою. Електронну картинку з фотоматриці мікрокомп’ютер перетворює на зображення, яке можна побачити на компактному дисплеї камери. Що ж до якості знімку, то вона залежить від розміру матриці. На ній записується у вигляді електричних імпульсів «побачене» об’єктивом зображення. Якщо об’єктив простенький і матриця розміром з нігтик, то і якість отриманої картинки буде низькою, – деталізує співрозмовник.
   Тепер Костянтин Петрович на велосипед без камери не сідає. За час велопробігу стільки цікавих сюжетів можна зафіксувати! 
   – У поході отримуєш задоволення від спілкування з природою, а повернувшись додому – ще раз переживаєш його, але вже біля екрана комп’ютера! Бачиш вогнище й неначе відчуваєш його тепло, а зверху на тебе дивиться місяць на півнеба! – ділиться враженнями митець. – Щоправда, за попередній сезон я накрутив педалями лише 800 кілометрів, тож і знімків вийшло менше. Цього року треба надолужити – і пробіг, і фоторепортаж зробити відповідний.
   Хоч Гарматін знає «механіку» фотографії та розуміється на технічній складовій процесу не гірше за будь-якого професіонала, він все ж таки надає перевагу «натуралістичному» відтворенню побаченого, а не відшліфованій за допомогою численних комп’ютерних програм картинці. 
   – З цього погляду – консерватор, тож вважаю, що фотознімок треба обробляти мінімально. Знаю: до ідеалу мені далеко, але я й не прагну піднятися на верхівку рейтингів. Знімаю практично в усіх жанрах, однак не всі твори стають публічними. Нащо афішувати фотографії з сімейних свят, вечірок, як нині модно говорити – корпоративів? Для загалу залишаються флора й фауна: жучки-метелики, квіточки-ягідки, як я це жартома називаю. Звісно ж, не забуваю про фотоальбоми моїх дітей і онуків – постійно поповнюю їх новими картками, про друзів. А от власними фото похвалитися не можу – краще почуваюся «фотомисливцем», аніж під прицілом об’єктива.

Марія САЛЬНІК,
«Моменти».
Фото з архіву
Костянтина ГАРМАТІНА
 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті