Батьком можеш ти й не бути...
Починаючи це журналістське розслідування, я вважав, що в наполегливості й витримки є межа. Вона й справді існує. Але не для «маленького українця». Він не здається до останнього: від труднощів, які доводиться долати на шляху до правди, його воля лише міцнішає. Утім, у цитаделі чиновницького нерозуміння потужний фундамент.У нашу редакцію завітала жінка, котра, сама не бажаючи того, спромоглася зруйнувати непохитну віру в стовідсоткову достовірність сучасного методу ідентифікації особи. Йдеться про ДНК-експертизу (генотипоскопію), проведення якої в Україні співрозмовниця називає несповна легітимним. Сумніву піддається не сам метод, що все ж таки передбачає певну похибку, а ймовірність маніпуляцій із висновком, в основі якої лежать людський фактор і кабінетний «футбол». Байдужість та некомпетентність, що почасти панують у різних конторах – державних і приватних, – підрубує під корінь багатьох. Проте наполегливим і впертим це навпаки додає сил. Правдошукачі викривають серйозні «виразки» в роботі держустанов, хоча зазвичай їм закидають «запрограмованість» на корисливість та критиканство. Не заперечуватимемо, втім, що такого не буває.
Не святе зачаття
Отже, наша гостя – пані Людмила Ткаченко зі Славутського району Хмельниччини, яка кілька років намагається розібратися в тім, чи дійсно її син Володимир, в якого склалися доволі непрості взаємини з колишньою дружиною, є батьком дитини екс-невістки...
– Мене змалку привчили до чесності й праці. Якби знала, з чим зіткнуся в боротьбі за правду, може, й не починала б, – каже Людмила Миколаївна, ледь стримуючи сльози. – Як тепер роблять тисячі співвітчизників, взяла б гроші і «придбала» б ту правду – тобто необхідний мені документ. Просто хочеться вірити людям у білих халатах. Але в декого з них дуже чорні, черстві душі, які визнають лише мову грошей. Певно, їм байдуже до того, що їх називатимуть шахраями чи хабарниками...
Уперше її «кинула» держава після того, як «згоріли» зароблені тяжкою працею на Камчатці за часів СРСР кошти, покладені на ощадкнижку. Тепер, коли вкотре приїздить до Києва, живе по кілька діб на залізничному вокзалі. А щоб не вигнали із залу очікування, Людмила купує квиток на електричку до Фастова – мовляв, тоді буде підстава там ночувати!
...30-річного сина Володю співрозмовниця називає доброю людиною, як і старшу доню Юлю. Коли Вові виповнилося 18, його призвали в армію, де він вступив на заочне відділення автомобільного технікуму в Одесі. Згодом вирішив залишитись у війську й закінчив школу прапорщиків у Бердичеві. Служити направили в батальйон техзабезпечення у Славуті. Тоді почав зустрічатися з на рік старшою Аріною із села Жуків, яка працювала в райуправлінні юстиції. Судячи з інтонації оповіді пані Ткаченко, надто теплих почуттів ця особа в неї не заслужила. Не подобалась майбутня свекруха й Аріні. Однак любощі молодят завершилися весіллям. Людмила орендувала для молодого подружжя квартиру. Але, як оповідає жінка, син ураз змінився, став підкаблучником, яким керували, як хотіли.
– Вову просто використали – їй потрібен був лише штамп у паспорті, – розповідає Людмила Ткаченко. – Прожили вони десь півтора року, а дітей усе не було. Раптом дізнаюся, що син розлучається. 8 червня 2005-го шлюб розірвали. Телефоную до свахи в Жуків і кажу: наші діти розбіглися. Вона ошелешено одказує, що нічого про те не відає. Це здивувало. А вже у грудні Вова кудись зник під час відпустки – його не було ні вдома в Миньковцях, ні на квартирі у Славуті в дочки Юлі, яка мешкає там сама і де жив він після розлучення. Аж раптом телефонує: мовляв, вони з Аріною помирилися. Подумала: «Слава Богу!». Та мир тривав недовго.
10 квітня 2006-го подзвонив Володя: «Мамо, терміново винеси гроші на автобусну зупинку й передай водію – Аріна лягає в лікарню». Людмила переконана: ця жінка свідомо не зізнавалася у вагітності. А 22 квітня, у великодню суботу, народила семимісячне дівча вагою 1,8 кг, яке майже тиждень перебувало в кювезі в реанімації. Дитя рятувала мама Володі. Як вона сама каже, коштів син не мав. Та й ліків ніде не було. Відшукали їх аж у Києві. Згодом маля перевезли до Хмельницького. Дитя швидко стало набирати вагу. За місяць породіллю виписали додому – у Жуків. Батько Аріни – голова сільради – знову розписує її з Володимиром. Реєструють і дочку Олександру. Зробили родини, хрестини. Подружжя із Жукова перебралося в орендовану квартиру в Славуті.
– Якось син кинувся шукати ключа від орендованої квартири, – веде далі гостя «ІЗ». – На зв’язці його не виявилося. Вова прийшов до оселі, стукає. Чує – у хаті хтось говорить, але дверей йому не відчиняють. Коли син пригрозив, що виб’є їх, йому нарешті відімкнули. В оселі з Аріною був її 38-річний коханець, котрий мав дружину й трьох дітей і «тримав» автобусний маршрут. Син викинув його речі за поріг. Потім сваха пояснювала: «Вони лишень пили каву...». Невдовзі була розіграна крадіжка грошей із домашнього сейфа сватів у Жукові. Звинуватили Вову й ранком його забрала міліція. Синові вдалося зателефонувати мені й повідомити, що на нього «вішають» крадіжку. Аріна якось сказала, що залишиться з Володею, коли в нього будуть машина, квартира та гроші. Я подумала: його «дістали» і він пішов на злочин. Але сина відпустили, підозри зняли. Аріна ж написала заяву, що чоловік хоче вбити її та дитину, а потім застрелитися. Була перевірка і з того приводу. Вова потім сказав, як відрізав: «Усе прощу, навіть зраду, та «крадіжку» й обвинувачення, що хотів убити, – ні!». І покинув її...
Генетичні «бої» без правил
Аріна подала позов на виплату аліментів. Володя ж – зустрічну заяву про відмову від батьківства, оскільки дійшов висновку, що біологічно непричетний до появи цієї дитини. Родина Ткаченків наймає адвоката й отримує ухвалу суду про призначення судово-медичної експертизи на встановлення батьківства через ДНК-дослідження в Головному бюро СМЕ в Києві. У черзі на його проведення відбули майже 11 місяців – до 29 січня 2008-го.
– У бюро спитали, чи маємо гроші на експертизу й таксі. Ми відповіли, що маємо, – розповідає Людмила Миколаївна. – У таксомотор сіли Вова, працівниця СМЕ й Аріна з дитиною. Син потім показав чек-рахунок – 3,05 тисячі гривень – за послуги приватної клініки «Ісіда», куди всі вони їздили. Висновок такий – Володю визнали батьком! Я не примирюся з тим, бо син із невісткою не жив тоді, коли зачали дитя. Першим боєм стала перевірка сумнівів щодо легітимності результатів дослідження «Ісіди». Потім довідуюся: Головне бюро не могло проводити такий вид експертиз без дозволу й необхідного обладнання. Цікавить от що: навіщо їм звертатися до недержавної установи, якщо є міське бюро СМЕ із відповідною ліцензією?
Другий «бій» був, коли Ткаченко приїхала у ГБ СМЕ з’ясовувати, чому особа, яка засвідчила дослідження, за фахом – викладач біології. Дійшло до скандалу.
– Я тоді розридалася. Питаю в пані Марченко із Головбюро: «Це ви поставили підпис під висновком?» – розповідає пані Людмила. – Вона відвернулася і теж заплакала. Мене вигнали з лабораторії й пригрозили викликати «Беркут». Чекала на наряд хвилин 20 у коридорі, а потім зайшла й запитую: «Я ще довго чекатиму того «Беркута», бо треба йти?». Затим попрямувала в «Ісіду»: хотіла зустрітися з лаборантом-генетиком Сергієм Кравченком, який проводив експертизу. Той не забажав спілкуватися. І не дивно, бо вважаю, що він підписав висновок експерта на бланку Головбюро всупереч вимогам нормативів. Звертаюся до головного спеціаліста СМЕ МОЗ Юрія Поліщука. Подаю написану на ім’я міністра заяву. Та її не прийняли, мовляв, вам треба у ГБ на Оранжерейну. Тоді я зрозуміла, що таке кабінетний «футбол»! Як можна так ставитися до людей?! Боже ж мій, скільки вже розіслано звернень і листів у різні інстанції...
Ткаченко писала в офіс омбудсмана, зауважуючи на невиконанні ухвали суду, бо експертизу ДНК реально провела не державна установа, а приватник без підтвердженої ліцензії. Вона двічі телефонувала на пряму лінію Кабміну, зверталася в Адміністрацію Президента, СБУ, до депутатів, у РНБО, МВС, Мін’юст. Зрештою, Міністерство охорони здоров’я за її численними скаргами створило адмінкомісію. З’ясувалося: на момент проведення згаданої експертизи Оксани Марченко у відповідному держреєстрі не було. Дивно, та протоколу вирішального засідання комісії Людмилі не видали, а згодом надійшла відповідь за підписом міністра Онищука, що цей фахівець у реєстрі перебуває з 8 квітня 2008-го! Тобто він там з’явився після появи спірного висновку! А правда така: комісія виявила «деякі» недоліки в оформленні експертного висновку та документації під час працевлаштування фахівців у ГБ СМЕ, які проводили вищезгадане дослідження...
– Тоді я написала міністрові, що Марченко не можна визнати експертом з цього напряму, оскільки вона за фахом учитель біології й аж ніяк не атестований спеціаліст СМЕ, – веде далі Людмила Миколаївна. – Для того є класифікатор медичних професій і номенклатура посад, здобувачем яких може бути особа з вищою медичною освітою, із інтернатурою за плечима та сертифікатом лікаря. І що б ви думали мені відповіли? Написали на папірцеві, що листування зі мною припинено!
А далі події розвивалися так. Суд першої інстанції відмовляє в повторній експертизі через брак підстав для цього та порушення під час проведення попередньої. Тобто висновок експерта визнано таким, що не відповідає законодавству. Верховний Суд підтримав цю позицію. Тим часом невгамовна матуся стверджує, що немає утвердженого в МОЗ регламенту проведення генотипоскопії. І правильно вважає! За нововиявленими обставинами Володимир Ткаченко звертається до обласного Апеляційного суду, який повертає справу на повторний розгляд до першої інстанції, бо рішення про встановлення батьківства є необ’єктивним і потрібно призначити повторне дослідження.
– Я приїхала в Київ довідатися, де можу знову провести експертизу, – говорить пані Людмила. – Мені відповіли: повторне дослідження неможливе – мовляв, ми не думали, що перший висновок оскаржать і цей бруд спливе назовні.
Один із членів адмінкомісії, завкафедри судової медицини Національного медуніверситету ім. Богомольця, доктор медичних наук Борис Михайличенко надав консультативний висновок про сучасний стан ДНК-досліджень. З бесіди з ним я зрозуміла, що генотипоскопія в Україні нелегітимна, оскільки немає офіційних методик і баз даних на населення країни! Ця експертиза, до речі, не відповіла на запити суду про термін зачаття й спроможність сина до запліднення в той період.
– Щоб довести правоту, я хотіла перед МОЗ облитися бензином і підпалити себе або вени перерізати, настільки довів до відчаю безмір байдужості бюрократів, – продовжує співрозмовниця. – Тоді мене вразила стаття Ганни Лобановської «Батько рідний чи названий» у «Дзеркалі тижня», де йдеться про те, що для встановлення батьківства в Україні поспішили застосувати генотипоскопію, не маючи необхідної правової і методологічної бази. У моїй справі суд доручав дослідження ГБ СМЕ, а проводилося воно в приватній клініці «Ісіда». В мене є довідка, що в них немає відповідних площ і атестації для проведення молекулярно-генетичних досліджень. Вони прикриваються генетико-лабораторною ліцензією, але той документ не має стосунку до судово-медичної сфери й не дозволяє займатися цим видом діяльності. Тобто виходить, що ДНК-експертиза перебуває поза галуззю атестації «Ісіди», в якої був договір із ГБ на генотипоскопію зразків крові. Хоча угоду нібито розірвали, та висновки, а отже, і судові вердикти, залишаються чинними! Фактично сотні людей обмануті! Нехай у мене цивільне провадження, але ж у кримінальних справах теж проводилися такі дослідження. Просто страшно уявити наслідки їхнього перегляду, адже вони стосувалися визнання вини в тяжких злочинах – убивствах і зґвалтуваннях!
Їхні панелі не для наших алелів
Можливість вивчення ДНК з діагностичною метою з’явилася у 1980-ті. Тоді британський генетик Алек Джеффріс провів генотипоскопічний аналіз, результати якого використали як доказ у суді в процесі над ґвалтівником-убивцею. Метод дедалі вдосконалюється. Наразі в судово-медичних цілях ДНК досліджують у ядрах соматичних клітин, їх мітохондріях і статевих хромосомах. Ця технологія дає змогу з високою ймовірністю виокремити особу з низки інших. Проте навіть тут є незначна, але певна похибка. Самі ж фахівці підозріло ставляться до внормування такого «допуску». Приміром, на 99,99% встановлено, що чоловік може бути батьком конкретної дитини. Та за сучасних наукових підходів визначати той показник у відсотках некоректно, бо він плутає всіх, адже такий показник вказує, що з кожних десяти тисяч осіб знайдеться одна людина із тотожним генетичним профілем! За законодавством США, у разі використання ДНК-досліджень у кримінальних справах його результат має бути унікальним, тобто виявлений генетичний профіль повинен зустрічатися в однієї людини в популяції, що значно перевищує населення нашої планети.
– У судово-медичному висновку повинно зазначатися, скільки осіб «носить» однаковий генетичний профіль із розрахунку на певну кількість населення, – зауважує професор Борис Михайличенко. – Це математичний показник, який отримується за допомогою спеціальних формул. І що менше таких збігів, то більш ідентифікаційним є дослідження, проведене за допомогою відповідних діагностичних панелей – зазвичай імпортних. Їх розробляють у різних країнах і вони мають значний потенціал розрізнення, даючи можливість досліджувати окремі ділянки людської ДНК, де налічується 46 хромосом – це майже двометровий ланцюжок. Найбільший інтерес тут викликають окремі ділянки – локуси. Для того, щоб можна було використовувати для СМЕ той чи інший локус, він має відповідати стандартним вимогам, на підставі яких виробники розробили панелі. Одні продуценти випускають їх на сім локусів, а є на дев’ять, дванадцять, двадцять. Проте ця кількість унормовано затверджена в країнах-виробниках. Наприклад, у США з 1994-го діє система CODIS (Combined DNA Index System), яка фактично є базою даних ФБР, що налічує 13 локусів порівняння та локус для визначення статевої належності. У Європі стандартним вважається дослідження семи локусів. (Якщо маркерних локусів, наприклад, 15, то тоді максимальна можливість випадкового збігу становить 1 у мінус
22-му ступені, а в разі порівняння за одним локусом – від 3 до 60%! – Авт.) А от в Україні своєї системи немає – ми використовуємо різні закордонні діагностичні панелі й дані. Тобто почасти порівняти результати досліджень у випадку повторної експертизи, якщо використовують панелі різних іноземних виробників, неможливо. Зважаючи на те, що триває процес зближення ЄС та України, доцільно застосовувати такі діагностичні панелі локусів, які можна було б використати для формування бази даних із можливістю порівняння з європейськими базами. Є ще цікава деталь. Локуси складаються з алелів і під час дослідження ми аналізуємо наявність їх у досліджених локусах (це характеристики, що визначають певні ознаки – зріст, колір волосся тощо. – Авт.). Якщо в якихось локусах порівняння можливого тата й дитини є два та більше різних алелів, це дає підстави повністю вивести чоловіка із кола ймовірних біологічних батьків. Коли ж алелі збігаються, застосовують математичні формули. Щоб вирахувати ймовірність виключення батьківства, ми повинні оперувати унормованою частотою зустрічальності алелів у популяції. Закордонні діагностичні панелі ДНК мають такі частоти, та лише для свого населення. Людність США, приміром, наповнюють декілька етнічних груп, в Іспанії чи Росії – кілька, а в Японії – одна-дві. У цих державах такі показники офіційно затверджені. В Україні ж – ні. Нині багато країн тривалий час збирають бази ДНК, що сприяє встановленню сотень злочинців, розкриттю «глухарів» та ідентифікації загиблих у різних катастрофах. У Росії вже три роки діє Закон «Про державну геномну реєстрацію в Російській Федерації», відповідно до якого така реєстрація обов’язкова для засуджених і добровільна щодо інших.
Замість правового поля – «цілина»
Піонером проведення досліджень ДНК із судово-медичною метою в Україні є доктор медичних наук, професор, завкафедри судової медицини Одеського медуніверситету Григорій Кривда. Саме він спільно з академіком Юрієм Сиволапом 1992-го почали застосовувати цю технологію, а за шість літ відкрили перший у державі науковий центр і лабораторію з проведення генотипоскопічних експертиз. На початку міленіуму там провели галузеву конференцію: одним із пунктів подальшої роботи визначили напрацювання частот алелів для населення України. Та відтоді нічого так і не затвердили, хоча багато держав уже працює у відповідному нормативному полі.
Борис Валентинович зауважує: якщо експертизу проводять у не зовсім законній площині, звісно, до неї можуть висуватися претензії. Хоча б через те, що використовують алельні параметри не для українського населення, а зовсім іншого поліетносу. Приміром, одна з діагностичних систем виокремлює афроамериканські, кавказоїдні, іспанські етноскладові частотних характеристик. Для створення такої бази проводять популяційні дослідження за державною програмою, бо це справа досить витратна. Але в Україні ніхто не лобіює тієї роботи. Інша проблема – оцінка результатів експертизи. Нині діють методичні рекомендації 1995–1996 років, розроблені на зорі запровадження досліджень. Звісно, наука вже зробила значний крок уперед і багато що змінилося. Найсуттєвіше в експертній оцінці – інтерпретації висновків. Використовуючи відомі формули, з’ясовують, скільки людей у популяції мають однаковий генетичний профіль. Але ті формули потрібно офіційно утвердити, щоб експерт застосовував лише їх і правильно трактував результати. До речі, унормувати варто і спосіб трактування. У Росії працює нормативне тлумачення, як і показник ідентифікації – 99,99%. В Україні ж у цьому – майже цілина. І доки правове поле для використання ДНК-досліджень неврегульоване, доцільно звертатися до всього комплексу засобів визначення батьківства, наприклад, групи крові, термінів зачаття, а не лише спиратися на генотипоскопію.
– Наразі кафедра працює над новими методичними рекомендаціями, які мають врегулювати низку питань у проведенні ДНК-досліджень, – каже пан Михайличенко. – Створена робоча група, до неї входжу я, завкафедри судової медицини Національної медичної академії післядипломної освіти професор Володимир Мішалов, а також фахівці Дніпропетровського бюро СМЕ. Звісно, у тих рекомендаціях навряд чи будуть характеристики частот алелів, бо їх, на жаль, просто немає.
І випадків оскарження рішень суду, ґрунтованих на ДНК-дослідженні, чимало. Бо відомо: усі судово-медичні експертизи, згідно із Законом «Про судову експертизу», проводять лише державні експертні установи. Коли її виконує приватна клініка чи лабораторія, а таких фірм досхочу – подивіться в Інтернеті, що «кишить» відповідними об’явами, – це буде не експертиза, а тільки дослідження. Адвокати можуть запросто «розвалити» його. Утім, суд приймає будь-які докази в справі – у згаданому розрізі суддя однак має призначити повноцінну експертизу з того ж питання в державній експертній установі.
Свого часу проходила кампанія зі створення сучасних відділень ДНК-експертизи. Та мало хто говорив про те, наскільки вони відповідають вимогам сертифікації. Приміром, виробник діагностичної панелі в експлуатаційному керівництві зазначає, скільки кімнат і якої площі має бути в лабораторії. Бо великою проблемою тут є контамінація зразків – себто забруднення матеріалом дослідника чи будь-яким іншим ДНК людини. Тому в кожному приміщенні лабораторії, де проводять такі експертизи, повинні виконуватися чітко регламентовані обсяги й види дослідницьких процедур, адже ділянки ДНК, які утворилися під час полімеразної ланцюгової реакції, до іншої робочої зони може переміщувати навіть протяг. Забруднити повітря чужими ДНК спроможне навіть потрушування пробірками. Тоді «батько» стає «не батьком». Та диво в іншому – досі невідомо, який орган має проводити сертифікацію таких лабораторій на державному рівні!
Геннадій КАРПЮК
, «ІЗ».
Фото
Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА
Коментарi
-
csnk
28/08/2015 15:32
Thank you for posting such a great article! I found your website perfect for my needs. It contains wonderful and helpful posts. Keep up the good work!
-
the best
20/11/2013 23:31
|
-
Replica Handbags
25/09/2013 6:53
Perfectly imitated, of high quality, are our Replica Designer Handbags.
-
rosie
04/01/2013 1:46
| |
-
бібліотека с. Жуків
29/02/2012 12:33
Всі факти перевернули з ніг на голову. Перед тим як пісати - надоби опросіть і протележну сторону. Ви на дівчінку глянте - ненадо спрашивать кто батько! Бог палкою небьє!
