Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Ветеранська сторінка
19/02/2012 14:37

Солом’яні капелюхи ветерана Скрипника

   Довгими зимовими вечорами ветеран органів внутрішніх справ з міста хутровиків Тисмениці, що на Івано-Франківщині, підполковник міліції у відставці Ярослав Скрипник плете солом’яні капелюхи. А ще 61-річний пенсіонер винайшов власний рецепт оздоровлення.

    Чверть століття на варті порядку
   Плетінням капелюхів – таким дещо незвичним для Прикарпаття заняттям – Ярослав Васильович захопився вже на заслуженому відпочинку. До того чверть століття сумлінно відслужив в органах внутрішніх справ. Був одним із кращих дільничних інспекторів прикарпатської міліції, тривалий час очолював СДІМ у Тисменицькому райвідділі. За свою довгу службову кар’єру ветеранові є що згадати. 
   Скажімо, у середині 1970-х на околиці Івано-Франківська знайшли тіло новонародженої дитини. Ярослав Васильович – а саме на території його дільниці натрапили на жахливу знахідку – шукав породіллю з півроку. Жінка, як згодом з’ясувалося, працювала на домобудівному комбінаті й навіть не могла собі уявити, що її колись викриють. Та молодий дільничний наполегливо опитував працівників розташованих поблизу підприємств, обходив робітничі гуртожитки і таки вийшов на дітовбивцю через її подругу: тільки їй породілля довірила свою таємницю. Як лейтенантові міліції вдалося розговорити свідка – відомо лише йому. Виявилося, що 22-річну жінку покинув коханий, дізнавшись про її вагітність. Вона ж зуміла приховати свій гріх від усіх. Тож була дуже здивована, коли на порозі з’явився дільничний Скрипник і запропонував щиросердно зізнатися в убивстві немовляти... 
   Коли Ярослав Васильович працював у Тисменицькому РВВС, з сейфа районного відділу культури поцупили 3,5 тис. карбованців (тоді це була чимала сума). З обласного управління приїхали експерти, оперативники карного розшуку... А Скрипнику вдалося самотужки розкрити цей злочин за три доби. Підозра впала на приятеля бухгалтерки. Дільничний вирішив зустрітися з ним, щоб підтвердити чи спростувати здогадки, але ніяк не міг застати парубка вдома. Зрештою, коли правоохоронець таки розшукав чоловіка, одразу зрозумів, чому той уникає зустрічі з міліцією. В обікраденому сейфі була влаштована пастка з родоміном – речовиною, яка залишає незмивні сліди. Як бідолаха не намагався, але так і не зміг відчистити руки від червоної фарби. 
Звісно, у роботі дільничного інспектора траплялися й курйози. Особливо під час так званої антиалкогольної кампанії.
   – В одному з підопічних сіл жінки поскаржилися, що місцева жителька Марія на прізвисько Чорна споює їхніх чоловіків самогоном, – усміхаючись, згадує Ярослав Васильович. – Я навідався до неї, поспілкувався, подивився всюди, навіть під собачу буду заглядав, але оковитої не знайшов. Тоді зметикував і звернувся до знайомого, котрий працював в управлінні екскавації. Кажу йому: «Василю, ось тобі гроші, купи в Марії пляшку самогону. Але добре придивися, звідки вона її діставатиме». Він і розповів, що господиня влаштувала за вішалкою невеличку коморку. Із міліціонером-водієм чергової частини Петром Лесюком ми вилучили зі схованки Чорної аж 18 трилітрових банок оковитої! 
   Іншого разу Ярослав Скрипник викрив сім’ю самогонників із міста Надвірної. Там місцевий учитель із двома синами, один із яких працював у хлібопекарні та приносив додому дефіцитні дріжджі, налагодили безперервний цикл виробництва самогону. Готову продукцію привозили мотоколяскою в Тисменицю, де збували реалізаторам. Під час обшуку в цього сімейства вилучили близько тонни закваски! Про це писали в республіканських та обласних газетах.

    Наше здоров’я – у наших руках
   У 1997 році підполковник міліції Скрипник вийшов на пенсію. Працював у кооперативі, був начальником караулу охорони на хутровій фабриці. А за три роки ветеран, який до того не скаржився на здоров’я, раптово захворів. Чоловік слабшав з кожним днем все більше. Рідні Ярослава Васильовича занепокоїлися, але він не впав у відчай. «Вихід у мене був один: обов’язково здолати недугу, щоб вона не здолала мене», – згадує Скрипник. 
   Ще під час служби в міліції Ярослав Васильович збирав газетні та журнальні вирізки про лікування травами, купував літературу, де описувалися народні методи оздоровлення. 
   – Почав осмислювати те, що робив, й дійшов висновку – потрібно кардинально змінити спосіб життя, – розповідає ветеран. – До того я палив 36 років. Підрахував, що скурив «КамАЗ» цигарок – робота ж була нервова. Не раз кидав, але довше тижня протриматися не міг. Ходив злющий, як дідько, аж доки не прочитав у газеті про бурштинову кислоту. Написав у Київ, звідти прислали моє замовлення. Я курю, а цигарка для мене, наче трава – ніякого смаку не відчуваю. Відтоді уже шість років обходжуся без курива. Тоді ж почав робити зарядку. Прокидаюся о шостій ранку. Випиваю склянку талої води (перед тим кип’ячу воду дві хвилини, розливаю в пластикові пляшки й кладу в морозильну камеру), потім бігаю подвір’ям: від хвіртки до хвіртки – 50 метрів. Десь хвилини дві з половиною вишу на перекладині, щоб розтягнути хребта. До речі, тут головне – не перестаратися, бо в літньому віці відбувається цементація хребта. Потому виконую вправи, віджимаюся. На все витрачаю хвилин сорок. А тоді до вечора пораюсь по господарству, бо такої роботи не бракує ніколи. Після шести років щоденної зарядки почуваюся краще, ніж коли служив. 
   Після того, як Ярослав Васильович поділився рецептом свого оздоровлення пресі, до нього мішками почали надходити листи від людей. І усім ветеран намагається відповісти. 
   – Після хвороби в мене випало волосся. Я не міг вийти на город – сонце дуже пекло в голову, – продовжує чоловік. – Купив у магазині капелюх – не годиться, жарко! Якось випадково почув, що на Рівненщині є дід, який плете солом’яні капелюхи. Їхати до Рівного далеко, тож попросив редакцію однієї з газет, щоб написали про того народного умільця й секрети його майстерності. Чоловік охоче розповів про весь процес створення капелюхів. Улітку я заготовив житню солому й почав плести сам. Однак у мене нічого не виходило. Спересердя хотів все те спалити, але подумав: невже я такий нездара? Став ще наполегливіше працювати. І невдовзі вийшло. Я ходжу в своєму капелюсі з весни до пізньої осені. Сонце не припікає й голова не болить. Жито має лікувальні властивості. Недарма колись люди спали на житній соломі, яку накривали домотканою веретою.
Як каже сам Скрипник, під час такої роботи проходить нервове напруження. Над виготовленням одного капелюха він трудиться до трьох тижнів. Із просушених житніх соломинок плете стрічки завдовжки 15-20 метрів, потім зшиває їх нитками. До того ж розробив власний фасон головного убору. А ще ветеран міліції взяв участь у фестивалі народного прикладного мистецтва «Карпатський вернісаж» й отримав відзнаку. Його оригінальні солом’яні вироби як сувеніри роз’їхались по різних куточках планети: до Канади, Австрії, Великої Британії... Знайомий із Греції допоміг Скрипнику передати його капелюха на виставку в Афіни, тож нині він чекає на результат. Зараз Ярослав Васильович виготовляє солом’яну селянську хату в мініатюрі.
   – Біля неї обов’язково будуть колодязь-журавель і плетений тин! – обіцяє майстер.

Ігор ГОЛИНСЬКИЙ ,
Івано-Франківська обл.
Фото Дмитра БОЙЧУКА  

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті