Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Спорт
19/02/2012 14:07

Бути здоровим і жити довго може кожен

   Методика бігу за Грінштатом має ще одну принципово важливу особливість: повільний, плавний біг на місці Арнольд Михайлович пропонує чергувати з інтенсивним бігом у максимальному темпі, під час якого частота серцевих скорочень, тобто пульс, сягає 200 ударів за хвилину. Ця вправа забезпечує найбільше навантаження в комплексі Грінштата. Варто мати на увазі, що тільки молоді треновані спортсмени, які використовують систему Грінштата для лікування після отриманих травм, можуть дозволити собі такі граничні показники пульсу. Нетренованим людям середнього віку, які мають склероз серцевих артерій, за канонами спортивної фізіології і медицини допускати таку інтенсивність вправ не можна. Адже коронарні судини в них втратили еластичність і розширюються погано, реагуючи на навантаження, кисню не вистачає й розвивається гіпоксія міокарда із загрозою інфаркту. Тому Грінштат пропонує немолодим або ослабленим хворобою пацієнтам стежити, щоб пульс не перевищував 120 ударів на хвилину. Це дуже важлива рекомендація, вона – своєрідна «техніка безпеки» для тих, хто займається за методикою Грінштата. Тож я звертаю особливу увагу читачів на неї. До того ж дози інтенсивного навантаження, які пропонує Грінштат, з його слів, «гомеопатичні»: високий рівень пульсу спостерігається лише протягом 5 секунд, а надалі – не більше 1 хвилини. У цьому-то й річ. За такий короткий час гіпоксія міокарда, певно, не встигає повністю розвинутися й організм реагує на неї небезпечними проявами. Коли ж кількість таких станів поступово збільшується, серцево-судинна система адаптується до сильних стресів. Теоретично ускладнення можливі. А практично? Критерій істини – практика. А вона така, що за 20 років роботи з різноманітним контингентом у Грінштата не було жодного випадку ускладнень.
   Остання група вправ комплексу Грінштата, як уже зазначалося, призначена для вирішення проблем із хребтом. Оскільки на остеохондроз хребта після 40 років страждає кожен четвертий житель планети, а після п’ят­десяти – кожен другий, запропонована методика набуває особливої актуальності. Ось, наприклад, така вправа: вібрація всього тіла стоячи рачки, зумовлена згинанням та розгинанням рук у ліктьових суглобах, спина прогнута (провисає) униз і розслаблена. «Тряска» у цьому положенні дозволяє розслабити хребет, розтягнути тіла хребців, що зблизилися, і поставити їх у правильне положення краще і безпечніше, ніж це роблять мануальні терапевти. Розтягнувши хребет, його слід закріпити в такому положенні. Для цього виконуються такі дві вправи: підйом прямих ніг по черзі в положенні лежачи на животі і підйом плечового пояса з положення лежачи на спині із зігнутими в колінах ногами. Перша – зміцнює довгі м’язи спини, що підтримують хребет; друга – м’язи черевного преса, які також відіграють важливу роль у процесі профілактики остеохондрозу. Річ у тім, що, коли м’язи живота перебувають в певному тонусі (напруженні), вони здавлюють черевну порожнину й створюють у ній певний тиск, «повітряну подушку», яка підтримує хребетний стовп і не дає осідати хребцям. Через важку гіподинамію, яка супроводжує сучасних людей, м’язи спини і черевного преса слабшають і перестають виконувати свою функцію. Хребці під дією сили тяжіння і осьових навантажень під час ходьби, стояння й особливо сидіння та нахилів, неначе «сідають» один на одного, здавлюючи спинномозкові корінці та їхні нервові й судинні стовбури, що спричиняє розвиток дискогенного радикуліту й появу больових відчуттів. Тому найголовніше в профілактиці й лікуванні остеохондрозу хребта – планомірне зміцнення м’язів спини та живота, створення так званого м’язового корсета. Отже, спочатку розслабити і вправити – за допомогою тряски, а потім закріпити хребці, надійно затиснувши їх сильним м’язовим корсетом. Ось у чому полягає основне завдання боротьби з остеохондрозом, а вправи, запропоновані Грінштатом, прекрасно його вирішують.
Наступна унікальна особливість описаного в книзі комплексу – це те, що всі вправи слід виконувати на тлі дихання за Грінштатом – «собачого» дихання, як його називає сам автор системи. Це часте поверхневе дихання в ритмі рухів із активним акцентом на видиху. Він відбувається мимоволі, пасивно і непомітно. Виходить щось на кшталт дихання за Бутейком, сенс якого полягає в накопиченні вуглекислоти в крові. А це потужний фактор впливу на перебіг окислю­вально-відновних процесів в організмі – розширення судин серця і головного мозку тощо. Поверхневе дихання іноді використовують, коли потрібно терміново, до приїзду «швидкої», полегшити біль у серці чи під час мігрені. Оволодіти технікою дихання за Бутейком складно, а методом «собачого» дихання – легко.
   До речі, Арнольд Михайлович зауважує: тим, хто займається за його методикою, не знадобляться методи психологічного впливу, приміром, аутогенне тренування. Адже після кожного циклу вправ пропонується обов’яз­ковий хвилинний відпочинок – сидячи на стільці в позі кучера, що передбачає максимальне психофізичне розслаблення (м’язову релаксацію і душевний спокій), яке відіграє величезну роль у нормалізації діяльності центральної нервової системи і всього організму, знімає стрес, пригнічує біль і відчуття голоду.
Загалом, оздоровча система Грінштата – це оригінальний комплекс спеціальних вправ і прийомів, що глибоко, всебічно і ефективно впливають на людський організм.
   Найцінніше в системі Грінштата те, що починати заняття за нею можуть практично всі стражденні. Нікому не заборонено трохи струснутися, дихнути на повні груди й отримати величезний заряд віри й енергії.
(Далі буде)

Євген МІЛЬНЕР ,
кандидат медичних наук

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар

Інші статті