Любов і голуби легендарного детектива
Ве терана міліції Євгена Курінного по праву можна назвати людиною-легендою. Прийшовши далекого 1972 року служити «на землю» – у карний розшук Артемівського райвідділу Луганська, – він віддав сищицькій роботі понад чверть віку. За цей час стільки всього довелося надивитися, пережити, справ різних розплутати – вистачить на товстелезну книгу мемуарів. Однак сьогодні ми вирішили розповісти про Євгена Вікторовича не як про талановитого опера та здібного керівника. Курінний – людина з досить цікавим, навіть романтичним хобі: вже близько 10 літ він займається розведенням голубів-павичів. До того ж свою службову звичку – завжди прагнути найкращого результату – він переніс і на своє захоплення, зібравши унікальну для України колекцію цих птахів.
Головний розшуковець сизокрилих
Передісторія незвичайного уподобання нашого героя сягає корінням у ті ж 1970-ті роки, коли хлопець, закінчивши в Донецьку школу міліції, став на практиці опановувати професію сищика. Обслуговувати довелося досить велику територію на околиці Луганська, де розташовувалися сільськогосподарський інститут та декілька селищ. Одне слово, за невеликим винятком – суцільний край приватного сектора. Як пригадує Курінний, зранку виходиш на кінцевій зупинці тролейбуса – і гайда поміж будинків «гуляти», мало не до ночі.
Тоді серед людей досить популярним було розведення сизокрилих: на деяких вулицях можна було нарахувати до десятка голуб’ятників. Крадіжки птахів також траплялися нерідко, втім, у міліції досить неохоче приймали заяви про це: мовляв, самі між собою розбирайтеся. І от одного разу в райвідділі Євгена Вікторовича перехопив черговий: «Там із твоєї дільниці прийшли, жаліються, що в них голубів поцупили». Оперативник став спілкуватися з потерпілими й уже з перших хвилин бесіди оторопів – ті йому про якісь масті розповідають, породи, хвости… Загадки, та й годі! Далі – гірше. Спробував розшукати крадіїв – пішов «на розвідку» поміж птахівників, а вони йому тим же специфічним «сленгом» відповідають, уточнювальні запитання ставлять, такі ж незрозумілі… Кліток із птахами не ховають: хочеш – дивись, шукай… А міліціонеру який із цього зиск, коли він у тих голубах нічого не тямить?
«І так заяв зо п’ять чи шість зібралося, а я не можу в них розібратися – розкривати такі специфічні злочини в школі міліції нас не вчили! – згадує про ті часи мій співрозмовник. – Мене це тоді неабияк зачепило, тому я пішов до бібліотеки, набрав усілякої літератури про голубів та почав її штудіювати. І от коли я вже заговорив із голуб’ятниками однією мовою, справа пішла, як по маслу. Вони мене за «свого» почали приймати, часто питали, чи сам не тримаю птахів…»
Утім, на той час Курінному було зовсім не до птахів: усе робота, робота… Та й про які захоплення могло йтися, коли чоловік не завжди у вихідний міг викроїти кілька годин навіть для своїх рідних? Із сизокрилими доводилося мати справу лише на службі: вже невдовзі керівництво райвідділу гідно оцінило майстерність сищика й усі в районі заяви про зникнення голубів доручили розглядати лише йому. Так Євген Вікторович став тісно спілкуватися з птахівниками й завжди дуже швидко й точно визначав того, хто поцупив пернатого. Річ у тому, що такі злочини переважно вчиняли самі ж голуб’ятники й зовсім не заради грошей – для поповнення власної колекції. Тому, вирахувавши крадія, розшуковець найперше заходив до нього «на вогник». Діалог у них був такого плану.
– Іване, щонайпізніше завтра голуби мають бути у свого господаря. Як їх там не буде – сидітимеш! – ставив свій ультиматум правоохоронець.
– Вікторовичу, та що Ви?! Як це «сидіти»?? Через якогось птаха???
– Птах чи не птах – то не важливо! У Кодексі є стаття про крадіжку особистого майна? Є. І термін там вказаний: від і до. А про саме майно нічого не сказано – чи то голуб, чи золото, чи гроші… Як не повернеш чужого – сидітимеш!
Зазвичай такі відверті розмови дуже ефективно діяли на крадіїв. Уже наступного ранку потерпілі радісно «доповідали» міліціонеру: повернулися їхні сизокрилі, воркують собі помаленьку…
Так молодий сищик досить швидко заробив собі службовий авторитет. Мова про нього мигцем пішла між голуб’ятників. Із вуст до вуст передавали, що Курінний – дуже справедлива й чесна людина. І коли вже приходить зі звинуваченнями в крадіжці, то саме до того, хто її вчинив. Інколи навіть каже, де здобутий «трофей» приховано. Птахівники неабияк поважали вартового порядку за його порядність та професіоналізм і, що найголовніше, – повсякчас допомагали. До того ж не тільки в голубиній «темі» – то щодо квартирних крадіжок щось підкажуть, то на слід розшукуваного рецидивіста наведуть…
Хобі – у подарунок від товариша
Сам же розводити пернатих наш герой почав років 10 тому, коли ще керував одним із оперативних міліцейських підрозділів. По роботі він досить довго підтримував добрі стосунки із набагато старшим за нього автослюсарем – запеклим голуб’ятником. Той мав велику колекцію, що складалася з птахів рідкісної породи – павичів. Утім, на початку 2000-х чоловік сильно захворів і був змушений гуртом продати всіх своїх улюбленців до Москви. Одну ж пару, на пам’ять про себе, вирішив залишити Євгену Вікторовичу. Правоохоронець спочатку хотів відмовитися, адже місця, де утримувати птахів, не мав, та й вільного часу майже не було. Та хіба він міг образити товариша, котрий уже був при смерті й робив йому подарунок від щирого серця?..
Курінний нашвидкуруч змайстрував на горищі своєї дачі невеличку голуб’ятню, куди й поселив перших птахів. Із того все й почалося. Потроху колекція стала більшати: то зі старих знайомих хтось пару подарує, то із Москви привезуть або й із Сибіру. Дачні клітки стали замалими, тож чоловік перебрався до приватного будинку вже покійних батьків, де побудував велику, «п’ятизіркову» голуб’ятню. Тепер її населяє близько 60 пар павичів різних мастей: чорні, жовті, червонобокі, чорнобокі, рябі кримські та багато інших. Є пернаті з Німеччини, Угорщини, Чехії, Словаччини і навіть з Індії. Було, що потрапляли до легендарного розшуковця й птахи від його колишніх «підопічних»: для зеків голуб – символ свободи, тому нерідко вони також обзаводилися сизокрилими. Однак від колишніх ув’язнених у дар ніколи їх не брав – або купував, або обмінювався.
Крилаті «ліки» від стресу
До своїх улюбленців тепер уже міліцейський пенсіонер ставиться з неабиякими трепетом та ніжністю. Пестить, розмовляє з ними. Каже, багато в чому вони дуже схожі на людей, так само мають різні характери, уподобання. Як і ми, можуть підхопити нежить, кашель, хворіти на запалення шлунка. І за кожним треба встежити, вчасно відселити, полікувати. Бо як здорові птахи раніше за нього «помітять» недугу свого родича, то можуть запросто заклювати товариша, щоб усіх не наражав на небезпеку.
Зазвичай життя в голуб’ятні досить тихе та спокійне, однак інколи й сизокрилі влаштовують між собою «розбірки», приміром, через самицю. І битимуться доти, доки хтось остаточно не доведе своє право на «кохану». Втім, потім, коли вже об’єднаються в пару та зів’ють гніздечко, можуть і у гречку скочити, підгульнути. І що цікаво, як самці, так і самиці. Крім того, ці птахи дуже пильно охороняють свої гнізда – за них також можуть добряче пір’я поскубати.
«Я що помітив – голуби дуже добре стрес знімають у людей, – розкриває таємницю Євген Вікторович. – Буває, приходиш із роботи – весь напружений, знервований… Посидиш отак із півгодинки, поспостерігаєш за цими крилатими створіннями – і заспокоюєшся. На душі легко стає, спокійно…»
За ці роки Курінний зібрав унікальну для України колекцію. Як сам зізнається, від самого початку взяв собі за мету, щоб вона стала дійсно такою, – щоб не соромно було показати. Ветерану вже не раз пропонували продати його хвостатих улюбленців, але він – нізащо: може подарувати якусь пару або обмінятися з такими ж запеклими голуб’ятниками. Бо для нього розведення сизокрилих – не просто хобі, а вже частина життя. А як же можна з власної волі попрощатися з тим, чому ти віддав не тільки безліч свого часу, а ще й стільки любові?..
Анна ТОРГОНЕНКО, «Моменти».
Фото Олега ПЕРЕВЕРЗЄВА
