Бацилу жорстокості деклараціями не побороти
Рівно десять років тому був ухвалений Закон України «Про попередження насильства в сім’ї». Наскільки ефективним він виявився, чи відповідає потребам практики боротьби з цією суспільною хворобою, визначив моніторинг стану виконання цього документа, проведений за ініціативи Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна» та за підтримки Комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин. Днями стали відомими результати того всебічного вивчення. Хоча апріорі й так було зрозуміло: правовий інструмент ніби існує, а от проблема, для розв’язання якої він був створений, нікуди не щезає. То що ж треба робити, щоб виписані на папері норми не залишилися лише деклараціями про наміри? Адже «гарні» закони в нас ухвалювати вже навчилися, а от додержуватися їх – ще ні. Про переваги й недоліки згаданого «запобіжника насилля» ми й поведемо мову на шпальтах тижневика устами знаних експертів…
«Мінус» тисяча жіночих життів
– Ухваливши цей закон, парламентарі засвідчили добру волю суспільства визнати й здолати ганебне явище – насильство, – говорить голова підкомітету з міжнародно-правових питань та гендерної політики Комітету ВРУ із прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин Олена Бондаренко. – Лише за попередній рік, за офіційною статистикою, до МВС надійшло понад 100 тисяч відповідних звернень, а за даними дослідження Програми розвитку ООН, майже кожен другий українець пізнав родинну наругу на власному досвіді. Навіть більше, із різновиду порушень прав людини вона переростає в порушення основоположного її права – на життя: понад 1 тисяча жінок в Україні гине за рік від рук близьких. Зазначу, що вітчизняне законодавство щодо запобігання насильства в сім’ї впродовж 10 років не раз удосконалювалося і є багатокомпонентним, однак таке профільне нормативне розмаїття нерідко призводить до юридичної неузгодженості. Так, слід узгодити згаданий закон із ЗУ «Про соціальну роботу із молоддю», оскільки останній обмежує можливість отримання допомоги в спеціалізованих соціально-психологічних центрах віком 35 років. Тобто літнім людям взагалі немає куди звернутися. До того ж кривдники почасти не отримують реального покарання за свої дії через низку об’єктивних чинників. Переконана: домашніх агресорів доцільно притягати до кримінальної відповідальності.
Олена Федорівна вказує й на недоліки у визначенні термінів, що містить ст. 1 ЗУ «Про попередження насильства в сім’ї». На її думку, їх слід доповнити та унормувати відповідно до вимог законотворчої техніки і міжнародних стандартів. Пані Бондаренко наголошує також на браку реальних механізмів надання допомоги та захисту жертвам цього явища.
Приміром, президент Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна» Катерина Левченко зазначає, що їм надали відомості про функціонування 16 центрів медико-соціальної реабілітації, однак інформація не підтвердилася – насправді їх виявилося лише три, та й ті практично не працюють. Наприклад, севастопольський заклад із 2004-го не допоміг жодній жертві. Та й заявлені 100 тисяч потерпілих від домашнього насилля, на думку Катерини Борисівни, є лише верхівкою айсберга проблем:
– Ми провели анкетування 300 дільничних інспекторів міліції, і результати дослідження підтвердили, що працівники ОВС фіксують не всі випадки наруги в сім’ї. Це дає привід говорити, що реально від неї потерпає понад значно більше осіб. Напевно, про це знають і в органах влади, проте там ігнорують рекомендації, що їх надають незалежні експерти й фахівці.
Пані Левченко зауважує на необхідності звернення до прокуратури, щоб та провела комплексну перевірку стану виконання зазначеного Закону, що дозволить уникнути такої ситуації в подальшому.
Не штрафом єдиним
Так повелося, що в нашому суспільстві відповіддю на існування тієї чи іншої проблеми є не активні дії з її вирішення, а пошук таких собі «крайніх», яких можна легко у всьому звинуватити. Щось схоже відбувається й на напрямі протидії домашньому насиллю. Так, уже звичними стали постійні закиди щодо пасивності правоохоронних та соціальних служб у контексті згаданої проблеми.
Заступник начальника відділу Головного управління захисту прав і свобод громадян та інтересів держави Генпрокуратури Ганна Нагаєва говорить, що працівники ОВС виявляють неблагополучні родини невчасно, та ще й на облік не ставлять, не ведуть роз’яснювальну роботу, а лише складають численні протоколи про адміністративні порушення.
– Підрозділи кримінальної міліції у справах дітей винесли 2300 особам попередження про недопустимість вчинення насилля, що вже є однією з підстав для взяття на облік, одначе їх там перебуває втричі менше, – наголошує пані Ганна.
Проте Володимир Салімський – перший заступник начальника Департаменту профілактики правопорушень МВС України – зауважує: його відомство докладає максимум зусиль, щоб протидіяти такому лиху. Зокрема, співпрацює з міжнародними урядовими й недержавними організаціями, видає відповідну літературу для курсантів вишів, обмінюється досвідом з іноземними колегами. Наприклад, у Польщі діє близько 260 різноманітних профілактичних програм і майже сотня стосується проблеми домашньої наруги та захисту неповнолітніх. Там цілодобово працює телефонна лінія довіри для дітей. Попри те, що близько половини дзвінків можуть виявитися дитячими пустощами, отримана інформація сприймається всерйоз, а оперативне реагування поліції дозволяє допомогти потерпілим.
– Робота щодо винесення офіційних попереджень за насилля в родині має постійний характер, – зазначає Володимир Миколайович. – Цього року зроблено 76 тисяч таких застережень, складено 121 тисячу адмінпротоколів. А рецидивів за останні 7 років поменшало вдвічі. У тім є й наша заслуга, оскільки ми реагуємо на кожну заяву.
Володимр Салімський теж не оминув увагою недоліки обговорюваного закону, насамперед, низьку ефективність методів впливу на насильників. Адже здебільшого суди карають таких громадян штрафом. І тут вкотре страждає родина, бо гроші на його виплату виділяються з її бюджету. Доцільніше застосовувати громадські роботи й адміністративний арешт, а увагу правоохоронців треба зосередити на профілактиці. А ще, на думку цього представника МВС, у країні бракує установ для тимчасового перебування об’єктів наруги й закладів, котрі проводять корекційні програми з агресорами. Законодавчо не випрацюваний і порядок прийняття заяви про насилля від неповнолітнього.
…А сиріт не меншає
Доведеним фактом є те, що найбільше від насилля у власному домі страждають діти, яких кривдять, або котрі є свідками наруги над близькими.
– За даними ООН, мільйони дітлахів у світі живуть у нестерпних умовах насилля, – каже уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко. – Сучасним сім’ям притаманний дефіцит спілкування: 48% батьків виділяють для нього лише 5 годин на тиждень. Дослідження, проведені ЮНІСЕФ, вказують, що майже 45% маленьких громадян стикаються з різними формами жорстокості переважно у своїй родині. Десь 40% татусів і матусь вважають фізичне покарання одним із найдієвіших методів виховання. Спеціалісти з питань захисту прав дитини проводять численні наради, круглі столи з проблем запобігання насиллю, тоді як власне чадо готові фізично карати за непослух і погані оцінки. Як не дивно, та саме це обумовлює значні масштаби порушення прав дітей і становить реальний виклик сучасній системі захисту їхніх прав.
Юрій Олексійович зауважує: треба переглянути чинну процедуру позбавлення батьківських прав, передбачивши обов’язкове інформування органами опіки та піклування судів про здійснену ними діяльність у проблемних сім’ях. Також необхідно запровадити обов’язковий супровід громадян, в яких за судовим рішенням діти вилучені без позбавлення батьків їхніх прав, та тих, хто зажадав поновити батьківський статус.
На думку «дитячого» омбудсмана, слід законодавчо розмежувати поняття «насильство над дітьми» і «жорстоке поводження». Але змінити правове поле, запроваджуючи найвищі стандарти захисту сімей та дітей, – це півсправи. Необхідно ще на місцях мати неабиякий кадровий потенціал фахівців, що виконуватимуть потрібні державній справі функції, інакше закон може перетворитися на чергову декларацію, яких в Україні безмір.
– Захист інтересів дітей потребує посилення роз’яснювальної роботи щодо недопущення насилля не тільки з боку сторонніх осіб, а, передусім, від найближчого оточення, – говорить Юрій Павленко. – Потрібно розробити й запровадити цикл матеріалів для педагогічних, медичних, соціальних працівників щодо ненасильницьких методів виховання та впливу. Звісно, значну роль у протидії жорстокості мають відігравати ЗМІ, висвітлюючи проблеми дітей, привертаючи увагу громадськості до умов життя, ризиків, на які вони наражаються в нашому суспільстві.
Ректор Харківського національного університету внутрішніх справ Олександр Бандурко зауважив, що в Україні наразі функціонує 10 виправно-виховних колоній, і «мешкають» у них переважно «недолюблені» діти й ті, котрі зазнали насилля від рідних чи на вулиці:
– Сучасна українська сім’я «хвора» на різні соціальні виразки. Про це свідчить те, що лише на Харківщині налічується 5 тисяч дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, а в Україні їх майже 120 тисяч. Вдумайтеся: це ж ціле місто сиріт!
Пан Бандурко наголошує, що закон «Про попередження насильства в сім’ї» до певного часу був досить потужним механізмом протидії жорстоким взаєминам у родині. Однак наразі він потребує змін та доповнень. Університет розробив і передав у парламент низку конкретних пропозицій. У них, зокрема, йдеться про необхідність чіткішого визначення складу правопорушень – як кримінального, так і адміністративного, – й розширення компетенції суб’єктів виконання закону у сфері протидії насильству в сім’ї.
Юлія КОВАЛЬ, «ІЗ»
Інші статті
-
28/08/2015 10:46
Кров для бойових побратимів
-
28/08/2015 10:45
У контексті домовленостей
-
28/08/2015 10:45
На Київщині – експеримент
-
28/08/2015 10:44
Технології дарують час
-
28/08/2015 10:44
Нагороди – достойним
-
17/08/2015 12:28
Мисливці за представницьким класом
-
17/08/2015 12:27
Підробки продавали в Інтернеті
-
17/08/2015 12:27
«Адідас» одеського пошиття
-
17/08/2015 12:26
«Сувеніри» з АТО
-
17/08/2015 12:12
Румунські колеги допоможуть створити гірські підрозділи Нацгвардії
Усі новиниПередрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua