Робота «по-чорному» В Україні є раби

Мільйони наших громадян їдуть за кордон і стають заробітчанами, намагаючись здобути кращу долю для родини. Дехто справді може похизуватися відносною заможністю ціною тяжкої праці на чужині. Утім, не всім щастить розбагатіти – хтось повертається ні з чим, бо стає жертвою обману, або й зовсім пропадає в далеких краях. Але не менші ризики очікують на шукача роботи в Україні. Попри кримінальну, адміністративну й іншу відповідальність за порушення у сфері трудових прав, значна частина вітчизняних роботодавців не поспішає формалізувати стосунки із найманою робсилою. По-перше, тому, що ухилення від оформлення трудових відносин дає можливість уникнути обов’язкових платежів і податків. По-друге, наймання нелегального персоналу позбавляє потреби піклуватися про забезпечення людям соціальних гарантій, як і про безпечні умови праці для них.

Видимі проблеми трударів-невидимок
Окремі галузі української економіки в згаданому розрізі мають вигляд суцільної «тіні». Зокрема, це сфера побуту, ремонтно-будівельні послуги, агросектор, торгівля. Хоча Кодекс законів про працю й зобов’язує роботодавців укладати угоди про виконання робіт, навіть сезонних, дехто ризикує сам і примушує ризикувати інших. Мало того, що нелегальне працевлаштування практично ставить хрест на гарантованій державою пенсії, певних соціальних бонусах, фаховому зростанні, стажі тощо. Перебуваючи на таких заробітках, дуже легко стати трудовим рабом, адже те, в які умови ви потрапите, цілком залежатиме не від виробничих стандартів охорони праці, а від норову господаря. Побутує хибна думка, буцімто це стосується робітничих спеціальностей низької кваліфікації. Насправді ж трударем-невидимкою, хоч і не так часто, може стати будь-хто – від менеджера до представника керівного ешелону фірми, яка має подвійну структуру. Для звіту в податкову, пенсійний фонд, СЕС та бозна-куди ще підприємство має мінімізований штатний розклад і «білу» бухгалтерію. А на ділі нетрі якого-небудь цеху з пошиття спецівок збирають на зміну десятки, а то й сотні невтомних рук, відомості про які можна дізнатися лише зазирнувши в таємний гросбух фабричного боса.
Та чи є в наших людей вибір? Хороші заробітки почасти декларують роботодавці, котрі набирають тимчасовий персонал для виконання певного завдання, або ті, хто не бажає ділитися заробленою копійкою із державою. Провінціали хапаються за будь-яку можливість покращити статки – байдуже, що це очевидна рулетка, де шанси потрапити в лабети класичного експлуататора, як би те не викликало подиву у ХХІ столітті, дуже великі. Коли приходить біда, а наразі ми говоритимемо про захист життя і здоров’я трударів, що пристали на привабливу пропозицію «екстремального заробітку», і з кимось із них стається нещасний випадок, наймачі рабів хутко вмивають руки. У кращому разі сором’язливо тицяють кілька пожмаканих сотень. А затим дають зрозуміти: ти – відпрацьований матеріал, якому завжди знайдуть заміну. Проте в нещасливий збіг обставин ніхто не вірить.
Найбільше страшних історій стається на будівництві. Будівельні компанії нерідко ігнорують аспекти безпеки в гонитві за додержанням строків підряду. Деякі сучасні архітектурні звершення мало відрізняються від будівель минулих віків… за кількістю загиблих і травмованих трударів. Що тут казати, коли навіть під час реконструкції такого мегаоб’єкту, як НСК «Олімпійський» у Києві, до якого була прикута увага УЄФА, керівництва держави й громадськості, сталося кілька випадків смертельних травмувань і каліцтв. Але ж тут родина загиблого чи покаліченого отримувала чималу компенсацію й лікування оплачувалося. Якщо ж говорити про інші будмайданчики, особливо суто приватного характеру, важко знайти когось, хто відпрацював би там без сліз. Буває, що будівельникам не лише не дають зароблених грошей, їх деколи навіть б’ють! На найменшу підтримку в разі травмування годі й сподіватися. Як і на те, що справа про трудову експлуатацію дійде до суду. Надто важко задокументувати негідну діяльність експлуататорів, адже вона практично не залишає слідів: ніяких угод, зобов’язань, контрактів, навіть формальних записів про виконання робіт. Смішно казати, але сотні тисяч українців і досі вірять «чесному купецькому» слову.
Правознавці рекомендують не влаштовуватися на роботу лише на підставі усної домовленості. Роботодавцеві з того – нічого, а вам може вилізти боком. Як те сталося із жителькою Хмельниччини пані Яскульською, яка оповіла свою, вельми показову, історію.

Де подітися?
…43-річна Віра Іванівна працювала в Ізяславі на м’ясопереробному підприємстві – до червня 2006-го. Як тут вже повелося, трудові відносини із тим ТОВ у працівниці, як і в багатьох її колег, не були оформлені належним чином. Та й хіба до того, коли шукаєш хоч якусь роботу? А про наслідки праці на «пташиних правах», бідкається жінка, дізнаєшся тоді, коли вже запізно.
– У цього бізнесмена – Володимира – є чотири свинарники, він скуповує по селах молоко і виробляє сир, а ще взявся за переробку курятини на фарш, – розповідає Віра Яскульська. – Я там була різноробкою, але без офіційного оформлення, як і більшість працівників. На Зелені свята 2006-го моє життя, як то кажуть, дало тріщину. Того дня я була на роботі: збиралася мити цистерну молоковоза. Водій Микола (родич власника фірми) відкрив борт вантажівки, щоб я вибралася нагору. Було страшно лізти незакріпленою драбиною, та й у цистерні було дуже слизько. Раптом шофер натиснув на газ і поїхав, хоч знав, що борт відкритий, а в ємності є людина. Колесо авто потрапило в яму, і цистерна вагою у 3,5 тонни почала котитися вниз, на землю. Я впала разом із нею. Вибила ключицю, зламала п’ять ребер зліва та стільки ж справа, дістала черепно-мозкову травму і травмувала печінку. Підбігли люди, почали піднімати цистерну. Микола викликав «швидку». Але вона довго не їхала, й водій пересадив мене у свою машину та повіз у лікарню. Пам’ятаю, як просила шофера: візьміть і застрахуйте мене хоча би сьогоднішнім днем – щоб якусь копійку могла отримати. Але ніхто нічого не зробив. Операція на печінці тривала п’ять годин – добре, що керівник ТОВ зголосився оплатити її. Однак на тому вся допомога від підприємства й закінчилась, хоча спершу було багато обіцянок. На фірмі клялися, що допоможуть вивчити дітей, відправлять їх на відпочинок на море. Обіцяли…
Віра тиждень лікувалася в Ізяславі і ще місяць – у Хмельницькому. На думку жінки, доки вона перебувала у клініках, хтось підробив документи у справі. Приміром, з’явилися свідчення, що її на цій фірмі ніхто не знає, і що Яскульська… самовільно прийшла мити того злощасного молоковоза! А інші покази загадковим чином щезли. Зокрема, депутатів міськради (письменника Василя Кравчука і медсестри Наталії Царук) й п’яти працівників підприємства. Ці люди підтверджували, що знають Віру і що вона справді працює у ТОВ. Звісно, про те, що трудодні наробляються неофіційно, відали лише колеги.
– За понад чотири роки, доки я вела цю справу, представник прокуратури жодного разу не з’явився до суду, – констатує пані Яскульська. – Щоправда, відразу після аварії за фактом нещасного випадку мене опитував працівник міліції. Підприємство мало би відшкодувати збитки, завдані отриманими на робочому місці травмами, як і компенсувати моральну шкоду та сплатити чималий штраф. Фірмі потрібно було визнати факт травматизму на виробництві. А як те могло статися, коли офіційно ні я, ні інші робітники не мають до ТОВ жодного стосунку? Ми такі собі нелегали. У нас підприємств, де дотримуються трудового законодавства, не надто багато. От ми і змушені до таких от підприємців, як Володимир, іти. А де подінешся? Коли відповідаєш за дітей, то байдуже, що платню отримуєш у «чорній касі», а на місяць маєш лише три вихідні. Якби господар підтвердив, що я в нього працювала, Фонд соцстрахування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань компенсував би мені втрату працездатності.
Та є й порядні підприємці. Як розповіла Віра Яскульська, у селі Білотин на приватній пилорамі робітник-стажер відрізав собі кілька пальців. Господар швидко відвіз його в лікарню, де постраждалому надали допомогу. А коли працівник подав позов до суду про компенсацію збитків, отриманих через травму, власник не відхрестився від нього, як в ізяславській історії, а вчинив по-людськи. Скаліченому працівникові він відшкодував матеріальний та моральний збитки – 15 тис. гривень. Фонд соцстраху виплатив ще 35 тисяч. Чоловікові оформили інвалідність і відповідну пенсію. Тобто, якщо навіть хтось трудиться «в тіні», то те, яким буде фінал травматичного інциденту, залежить від добропорядності працедавця.
– До того на підприємстві теж були подібні випадки, – оповідає Віра Іванівна. – Одна жінка випадково наштрикнулася рукою на ніж – її повезли пізно ввечері в лікарню. Так от, їй рану зашивав… гінеколог, бо він якраз був черговим й мусив виконувати й таку роботу. Тепер у неї великі проблеми із сухожиллями. Ця пані лікувалася, звісно, своїм коштом, як і інший працівник, який впав з підводи через те, що коні злякалися й раптом рушили. Йому розпанахало живіт, місяць перебув у лікарні. Я тепер працювати повноцінно не можу – часто зраджує здоров’я. Влітку підзаробляла в столиці – продавцем квасу. І теж без офіційного оформлення…
Співрозмовниця говорить, що Генпрокуратура щоразу пересилала її скарги на Хмельницький, а відтіля процесуальний «футбол» докочувався до району. Коло замикалося. А тепер уже і свідки бояться – ніхто не хоче сваритися з відомими підприємцями, а ще більше – втратити роботу.

теорія

Користь трудової угоди

Зауважимо: жертві трудового рабства важко домогтися від експлуататора виплати хоч якоїсь компенсації, навіть за наявності розгляду позову в суді на користь позивача. Жодного фонду, що гарантує відшкодування в таких випадках матеріального й морального збитків, в Україні немає. Хоча такі фундації діють у багатьох країнах і «живляться» коштами, отриманими від засуджених злочинців чи за рахунок продажу їхнього майна. І тому, шановний земляче, добре все зваж, коли підеш на перемовини до «шукача кадрів». Зваж на те, що невидану платню, ненадану відпустку, некомпенсоване лікування в разі виробничої травми й вибачення за моральне пригнічення ніхто не поверне, якщо ти не підпишеш той клятий папірець із назвою «трудова угода». Звісно, мається на увазі класичний її варіант, а не кабальний. От тоді справді жоден «бос», хай який хитрий він буде, боятиметься свого «дамоклу» – ст. 172 Кримінального кодексу (грубе порушення законодавства про працю). Як і інших статей – 173-ї (грубе порушення угоди про працю) та 175-ї (невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат).

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»

друкувати