Зброя для порядку
Відтоді, як виникла потреба в державних службах, зайнятих контролем і підтриманням порядку на вулицях країни, стало зрозуміло, що зброя вартових закону повинна дещо відрізнятися від тієї, яку використовують військові.
Німеччина
Німеччина, як і Бельгія, «хворіла» на початку ХХ ст. «пістолетним бумом». Від виробництва і проектування револьверів у цій країні відмовились зовсім, але розвиток пістолетного напряму після поразки у Першій світовій війні серйозно ускладнився. На Німеччину було накладено обмеження – пістолети мали бути калібром не більше 8 мм, а довжина ствола не могла перевищувати 100 мм. Такі, здавалося б, несприятливі умови несподівано зіграли на руку німецьким поліцейським. Накладені обмеження максимально наближали будь-який німецький пістолет до поліцейського.
Слід зауважити, що ще до закінчення війни німці пішли своїм шляхом: вони розпочали розробляти зброю спеціально для поліції, тоді як інші країни «танцювали», переважно від армійської зброї.
Першими розробками були «Дрейзе 1907» і «Маузер 1914». Останній був особливо цікавим, оскільки його конструкція мала технологічне нововведення, яке можна назвати революційним. Коли в магазині цього легкого і зручного пістолета закінчувались патрони, затвор зупинявся в задньому положенні. А якщо стрілець міняв обойму, то новий магазин натискав штопор затвора, і той повертався у попереднє положення, досилаючи патрон. Така конструкція давала змогу досить швидко перезаряджати пістолет, що позитивно впливало на його бойові характеристики. Недоліком цієї зброї була висока чутливість до засмічення і слабка бойова пружина, яка призводила до осічок під час стрільби на морозі.
Коли закінчилась Перша світова війна і почали діяти обмеження, в Німеччині взяли на озброєння поліції колишні армійські пістолети Р-08 «Парабеллум» і Маузер С.96 «Боло». Але Німеччина не зупинилась і продовжувала розробку поліцейської зброї. Результатом цієї роботи стали легендарні «Вальтери» – РР і РРК.
І тут німці примудрились впровадити революційну новинку. Вперше в історії у пістолеті «Вальтер» РР (Polizei Pistole) успішно застосували самозводний механізм подвійної дії, який не вимагав попереднього зведення курка. Це давало можливість значно прискорити час до першого пострілу, а щодо боєготовності, то Вальтер РР зрівнювався з револьверами. Крім того, цей пістолет вийшов на диво надійним, потужним і компактним, і «вирушив» у зворотному напрямку, від поліції до армії: під час Другої світової ним озброювали льотчиків і танкістів Вермахту. Цей пістолет подобався і вищому командному складу німецької армії. В підсумку, Вальтер РР став найвдалішою поліцейською зброєю ХХ століття. Його випускають і досі. Він продається в деяких країнах як зброя самооборони.
Дещо пізніша його модифікація, Вальтер РРК (Polizei Pistole Kriminal) був спеціально, як видно з назви, створений для кримінальної поліції, яка не носила зброю на виду. Фактично, це той же самий РР, але із вкороченим стволом і руків’ям. Він і досі не менш популярний, ніж його «великий брат», а також виготовляється у США і є на озброєнні агентів ЦРУ.
Росія
Так вже склалось, що про Росію завжди розмова окрема. Всі вже давно звикли до того, що в цій країні можуть щось зробити справді класно, та зазвичай це щось успішне межує або з результатами непродуманості, або лінивості чи ще якихось надто специфічних ментальних проявів. Як мовиться – загадкова російська душа, до кінця не зрозумієш, хоч як не намагайся.
Ситуація з поліцейською зброєю в Росії початку ХХ ст. приблизно відповідала вищезгаданим критеріям. Так, поліція і жандармерія тут були, а от зброї для них – немає. Зброя була єдиною для всіх силовиків, і поліція користувалась армійською. Начебто і школа зброярів у Росії чудова, та навіщо ж розробляти нові системи озброєння, якщо у нас навалом старих? Результатом такої філософії було використання вартовими закону зброї, яка не надто відповідала їхній меті. До речі, таку політику успадкував і СРСР, де не було «зброї міліції», зате було вдосталь армійської, однакової для усіх силовиків.
Спочатку Росія закупила (у 1871 р.) в американців револьвери «Сміт-і-Вессон» для потреб армії. Та поліцію також потрібно було озброювати. Гадали, як самі розумієте, недовго. І частина револьверів перейшла до вартових порядку, щоправда, кілька партій тульські зброярі вкоротили, щоб їх могли носити агенти таємної поліції. А цей револьвер був громіздким, важким і довгим, пробивна здатність – надлишковою, а зупиняльна дія – недостатньою. По суті – ще й яка морока! Єдиним плюсом була система перезарядки – револьвер також переламувався навпіл і всі гільзи можна було викинути одразу.
Ці застарілі револьвери прослужили аж до 1917 р. А після революції все перемішалось: у перші роки і бандити, і правоохоронці озброювалися, як доведеться. Щоправда, в їхніх кобурах був тоді ще один армійський пістолет – «Браунінг №2» 1900 р. Ним також хотіли озброїти армію – але озброїли поліцію. З допомогою цього ствола свого часу жандарми боролися з революціонерами, і досить небезуспішно. Величезною популярністю користувався і «Браунінг» 1903 р. З 1910-го він надійшов у магазини, щоб його могли купувати собі офіцери армії для заміни застарілого за всіма параметрами револьвера «Наган». Але купували всі, хто хотів – цей потужний армійський ствол раптом став цивільною зброєю. Ці пістолети і револьвери були на озброєнні і радянських силовиків аж до 40-х років, коли, нарешті, їх почали замінювати єдиним для всіх ТТ. Причому, саме «Наган» був практично суто міліцейським – оскільки він максимально відповідав вимогам для такої зброї. Для органів ГПУ-НКВС випускали вкорочені «Нагани».
Безумовно, не можна обійти увагою знаменитого «товариша Маузера». Тут СРСР зіграли на руку готовому розоритися заводу Маузера – адже вже діяв Версальський договір і «Маузери С.96» почали вкорочувати до потрібної довжини ствола в 100 мм. Ці пістолети йшли винятково для німецької поліції і на експорт. І в один чудовий момент СРСР замовив величезну партію (30 тис. штук) тих самих укорочених пістолетів для озброєння працівників ВЧК ВГПУ. Патрони під нього виготовляли і в Радянському Союзі, вони називались «7.62 патрони для пістолета ТТ», та насправді були вдосконаленими патронами до «Маузера», освоєними радянською промисловістю. Таке велике замовлення надто асоціювалося у німецьких зброярів з Червоною Армією і вкорочений пістолет набув клички «Боло» – «Більшовик». Щоправда, в міліції їх практично не було – хіба що за часів громадянської війни, коли правоохоронці озброювались чим доведеться.
Сергій СТОРОЖЕНКО, «Моменти»
Інші статті
-
28/08/2015 10:46
Кров для бойових побратимів
-
28/08/2015 10:45
У контексті домовленостей
-
28/08/2015 10:45
На Київщині – експеримент
-
28/08/2015 10:44
Технології дарують час
-
28/08/2015 10:44
Нагороди – достойним
-
17/08/2015 12:28
Мисливці за представницьким класом
-
17/08/2015 12:27
Підробки продавали в Інтернеті
-
17/08/2015 12:27
«Адідас» одеського пошиття
-
17/08/2015 12:26
«Сувеніри» з АТО
-
17/08/2015 12:12
Румунські колеги допоможуть створити гірські підрозділи Нацгвардії
Усі новиниПередрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua