Квантунська крапка в світовому пеклі
Тріумфальній перемозі у Другій світовій війні й відліку мирних буднів передували хитросплетіння стратегій і тактик, криваві бої та надії мільйонів на те, що суцільний жах і пекло війни нарешті скінчиться. Однією з віх, котра ознаменувала початок нового життя, став розгром Квантунської армії та капітуляція мілітаристської Японії.
«Автобус звалився у прірву...»
1940-го було підписано пакт між Німеччиною, Японією та Італією, направлений проти Радянського Союзу. Та за рік потому японське командування підписує з СРСР договір про нейтралітет. Тоді, за свідченням істориків, Йосип Сталін приїхав на вокзал, щоб особисто провести японського міністра іноземних справ Йосуке Мацуоку, який від імені своєї держави уклав ту угоду. На цей «жест» звернув увагу увесь дипломатичний світ, оскільки ще ніхто не був удостоєний такої честі. Самі ж головнокомандувачі Країни Вранішнього Сонця не оцінили такого вияву поваги, і договір про нейтралітет гарантував безпеку Радянському Союзу лише на папері. Де-юре Японія не збиралась дотримуватись обіцянок. Невдовзі була розроблена «Програма національної політики», де головним пунктом був план війни проти СРСР під кодовою назвою «Кантокуен» – загарбання Далекого Сходу і Сибіру. Японські мілітаристи були зацікавлені в захопленні території, що наче скарбниця, багата лісами, нафтою та ще силою-силенною корисних копалин.
Є свідчення, що готуючись до нападу на СРСР, Квантунська армія розраховувала не лише на технічну зброю, а й на бактеріологічну. Японські вчені накопичували запаси бактерій чуми, сибірської виразки, тифу, холери... На щастя, до їх застосування справа не дійшла.
Самураї повсякчас були напоготові, боячись «спізнитись на автобус» – як говорили японські головнокомандувачі – тобто, до розподілу світу, який готувала союзницька Німеччина. Влітку 1942-го японці були як ніколи близькими до того, щоб першими, на повному ходу, вскочити до цього політико-стратегічного «автобуса». Та в Токіо швидко зрозуміли: справи німців складаються зовсім не так, як про це мріяв Гітлер. Від обвуглених руїн Сталінграда фашисти були відкинуті далеко на Захід – «автобус» пішов історичним маршрутом без самураїв...
Вимушені відкласти напад на СРСР, японці все ж не могли вгамуватись і повсякчас наносили удари – військовий флот, гуркочучи бронею і випускаючи з підводок торпеди, закривав міжнародні протоки, що виходять в океан. І лише провал блискавичної війни союзницької Німеччини стримував японських правителів від прямої агресії проти Радянського Союзу.
Та, зрештою, самовпевненість японських головнокомандувачів і віра в беззаперечну перемогу фашистської коаліції похитнулись. Якщо перші роки плани командування Квантунської армії були винятково наступальними, то з 1944-го вони були змушені перелаштовуватись на оборонні дії.
26 липня 1945 року США, Великобританія і Китай висувають Японії ультиматум про беззастережну капітуляцію. Натомість, уряд Країни Вранішнього Сонця відкинув цю вимогу, що свідчило про намір продовжувати війну. Тоді США й Англія звернулись до СРСР з проханням надати їм допомогу і приєднатися до війни проти Японії...
Підготовка до неї проходить у повній секретності: на Схід перекидають війська та техніку. Невдовзі Москва заявляє про денонсацію пакту про японсько-радянський нейтралітет, який неодноразово порушувався японськими правителями. Посол Японії Наотаке Сато одержав від радянського уряду заяву, в котрій ішлося: «Після розгрому Гітлерівської Німеччини Японія залишається єдиною могутньою державою, яка все ще наполягає на продовженні війни... Ми прагнемо звільнити народи від подальших жертв та страждань і дати можливість уникнути руйнувань та втрат, яких зазнала Німеччина після відмови від беззастережної капітуляції...» Відправляючи її в Токіо, посол Сато сказав: «Наш автобус звалився у прірву...»
«Камікадзе» – загін смерті
За наказом військового головнокомандування війська Радянської Армії у складі Забайкальського фронту (командувач маршал Мерецков), 2-го Далекосхідного фронту (командувач генерал Пуркаєв) і 1-го Далекосхідного фронту (командувач маршал Малиновський) перейшли кордон Маньчжурії, Примор’я, поблизу Хабаровська і Забайкалля, щоб вщент розгромити і знищити Квантунську армію.
У ніч на 9 серпня 1945 року розпочалися бойові дії. Війська просувались по складній, огорненій високими хребтами, місцевості. Бої точилися на території завдовжки в 5 тисяч кілометрів. Війська дружньої СРСР Монгольської Народної Республіки разом із частинами Радянської армії громили японських агресорів. Активізувала свої дії й Народно-визвольна армія Китаю.
...Одним із найбільш укріплених районів Квантунської армії був Миншанський, де розмістилися одразу кілька дивізій, були збудовані аеродроми, дороги, склади та казармений фонд. Його прикривало 420 вогневих дотів. Спочатку саме з цього плацдарму і планували напад японців на територію СРСР – у райони Владивостока та Хабаровська. По цьому укріпрайону було вирішено нанести сильний комбінований удар, щоб вийти в тили 1-го японського фронту та розгромити його дивізії. Сміливий задум прориву було втілено в життя: для цього створили два ударних угруповання радянських військ. Вихід на тилові комунікації японців здійснювався за складних умов – у заболочених, гірських місцевостях непрохідної тайги. Перші 30-50 кілометрів наступу провадились не стільки у протистоянні ворогу, скільки – суровій природі.
Важливу роль у розгромі противника зіграли й танкові з’єднання. Вони отримали наказ – не втручатися в «дрібні» бої за населені пункти, прямувати лише вперед – до великих залізничних вузлів, мостів, переправ. Японці виставили сильну опору – чотири піхотні дивізії 5-ої армії 1-го японського фронту та бригаду смертників – «камікадзе». Солдати та унтер-офіцери з прив’язаними до грудей та спини вибухівкою, гранатами чи мінами, наче виростали з-під землі й кидались під танки. Їх знищували кулеметним вогнем – трупи всуціль устилали поле бою. Японці застосовували і «живі мінні поля», коли самураї-камікадзе нерухомо лежали на землі, чекаючи наїзду танку. Тільки в 1-й японській моторизованій бригаді було близько 5 тисяч смертників!
Перемога!
Перейшовши в наступ, радянські війська вже з першого дня прорвали прикордонну смугу залізобетонних укріплень і, продовжуючи рухатись уперед, за п’ять днів запеклих боїв просунулись до Маньчжурії на 200-300 кілометрів. Будь-які спроби зупинити подальше просування Радянської Армії не мали успіху – Імперія Маньчжоу-Го руйнувалась на очах...
15 серпня токійське радіо передало рескрипт імператора Хірохіто про беззастережну капітуляцію. По всій країни почали палахкотіти «паперові вогнища» – терміново спалювалися усі важливі документи.
Однак командувач японськими військовими силами генерал Ямада ще не одержав наказу свого Генштабу про капітуляцію. Тож військові дії тривали. Розбиті японські дивізії чекали, що їх візьмуть у полон, але радянські війська, не звертаючи на них уваги, рвались уперед, до південних районів Маньчжурії. 19-20 серпня були захоплені Харбін, Чанчунь, Мукден, а 23 – Порт-Артур. 29 серпня закінчилося визволення Південної частини Сахаліну, 1 вересня – Курильських островів.
2 вересня 1945 року о 9:04 в Токійській затоці на борту американського лінкора «Місурі» був підписаний заключний акт про беззастережну капітуляцію Японії. Верховний головнокомандувач на Тихоокеанському театрі військових дій генерал Макартур поставив свій підпис від імені усіх союзницьких держав. Представником від СРСР був генерал-лейтенант Дерев’янко.
Вогнище військової агресії на Далекому Сході було ліквідовано. Друга світова війна закінчилась цілковитою перемогою над силами фашизму. Нарешті запанував такий довгоочікуваний мир...
Лев КУДРЯВЦЕВ, м. Київ
Коментарi
-
Replica Oakley Polarized Sunglasses
16/07/2012 8:00
You can share some of your useful point, I'm really enjoy you write something, really very nice!
