Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Арсенал
22/08/2011 9:14

«Катюша»: вогняний ураган з ніжним іменем

    Доля перемоги вирішується не тільки на полях битв та у штабах полководців. Провідну роль на шляху до неї відіграють винахідницькі лабораторії й талановиті конструктори, які працюють над розвитком техніки. Саме завдяки їх професіоналізму та наполегливості СРСР свого часу зміг виграти найважливішу битву в своїй історії – Велику Вітчизняну війну. «ІЗ» у цьому і наступних номерах розповідатиме про зброю і її нові види, яка нещадно знищувала ворогів, прокладаючи шлях до свободи. 14 липня виповнилося 70 років з моменту першого залпу знаменитої реактивної установки «Катюші». Тож мова про неї, зусилля її винахідників та складні історичні перипетії, що супроводжували її створення.

     На шляху до принципово нової зброї
    Під час Першої світової війни німецька «Велика Берта» обстрілювала Париж з відстані 120 км. Здавалося, – це вершина досконалості класичної артилерії. Та теоретики й винахідники були переконані: це ще не всі сюрпризи, які подарує наука. Адже гармата недарма звалася «Великою»: її розміри були настільки громіздкими, що швидко пересувати її з місця на місце, а тим більше маневрувати з нею на полі бою чи ховаючись від ворогів – було просто неможливо. Посилюючи масу пострілів, конструкторам доводилося жертвувати легкістю й рухомістю артилерійських установок. Тож усі думки дослідників були зосереджені на створенні принципово нової зброї.
Тим не менше, створений Германом Обертом проект ракети, що працює на рідкому паливі, берлінські чиновники свого часу десь заховали і креслення ще довго припадали порохом, як нікому непотрібні. В Росії та сама історія повторилася з винаходом Миколи Тихомирова. Талановитий хімік і ракетобудівник роками намагався донести свої ідеї до свідомості працівників військового міністерства. Та до його ракети, що мала б працювати на пороховій суміші, поставилися як до чергового проекту вічного двигуна.
   У січні 1918 р. революційна Росія вийшла з війни. У Брест-Литовську домовлялися про мир з Німеччиною, адже сили обох держав були вичерпані. Згодом колишні вороги стали друзями (щоправда, ненадовго). На той момент нікого не цікавили досліди, які проводилися з ракетами на бездимному порохові. 
   А радянські інженери, своєю чергою, вражені жахіттям громадянської війни, не поспішали оприлюднювати свої розробки. Вони не бажали, щоб потужність нової зброї використовувалась у братовбивстві. Та хитке становище Росії все ж змусило Миколу Тихомирова знову підняти тему озброєння. У травні 1919-го він пише листа і надсилає пакет з кресленнями керівникові у справах Раднаркому В. Бонч-Бруєвичу. Тихомиров просив надати хід справі, яка здатна була допомогти в обороні країни. 
   Папери і справді пішли по інстанціях. І недарма: 1921 р. Сергій Каменєв, друга особа після Троцького у Червоній Армії, наказав виділити Тихомирову гроші, лабораторію і штат працівників. Найголовнішим помічником винахідника став вірний друг і, що найважливіше, провідний спеціаліст щодо пороху – Володимир Артемьєв. 

    Доля ракетних мрій
   1925 р. став переломним у роботі лабораторії. По-перше, з Соловків повертається Артемьєв, який 1923 р. потрапив туди за обвинуваченням у недбалості, що спровокувала недостатнє постачання артилерійської зброї, а також у шпіонажі. По-друге, сам заклад переїжджає у Ленінград і знаходить підтримку артилерійського комітету. Завдяки цьому Артемьєв успішно проводить 1928 р. пробні стрільби. 
   Згодом Михайло Тухачевський став начальником озброєнь Червоної Армії. У березні 1932 р. він скликав на нараду керівників військово-техніч­них напрямів і провідних ракетників країни й запропонував створити перший у світі Реактивний науково-дослідний інститут, щоб централізувати роботу розрізнених інженерних груп. 
У новому інституті група винахідників під керівництвом Г. Лангемака, за участі В. Артемьєва, І. Клеймьонова та інших, доводила до кінця справу, розпочату 1929 р. Б. Петропавловським – вдосконалювали реактивні снаряди різних калібрів, які й стали прототипами для майбутньої «Катюші». Найскладніше було забезпечити стабільність польоту ракет, що запускалися із землі. Втім, літаки, надавши їм своєї додаткової швидкості, стабілізували їх траєкторію. Саме тому в 1937-1938 рр. ці ракети були взяті на озброєння Військово-Повіт­ряними силами СРСР.
Заступник Ворошилова, маршал Михайло Тухачевський опинився в складному становищі. Його було заарештовано у травні 1937 р., а згодом засуджено і страчено. Також були репресовані: ракетобудівник Георгій Лангемак, директор Реактивного інституту, один з творців ракетної артилерії Іван Клеймьонов. На тривалий строк засудили ще двох винахідників ракет на рідкому паливі: Валентина Глушка і Сергія Корольова.
Наукову роботу в «знекровленому» інституті очолив Андрій Костіков, до речі, вихідець з Козятина, тоді Київської губернії. Цій людині належало завершити роботу над «Катюшею». Справа пішла на лад, коли у серпні 1938-го виникла неочікувана ідея – бити ракетами не поодинці, а залпом. Автор такої пропозиції – дніпропетровець Іван Гвай. Заради стійкості під час стрільби було вирішено встановити пусковий агрегат уздовж повздовжньої вісі машини. Разом з Костіковим і Гваєм установку допрацював Василь Оборенков з артилерійського управління Червоної Армії.

   «Запальний» подарунок
   А в Японії в той час готувалися до «відновлення історичної справедливості». Ціле покоління японців виховувалось з переконанням, що весь Далекий Схід і Сибір – святі місця їхніх пророків. Що могла протиставити знекровлена Радянська Армія потужностям Японії? Але у неї була секретна зброя. Під час битв на Халхін-Голі радянські пілоти ракетами збили 12 японських літаків. Аж раптом – незрозумілий наказ: роботи щодо реактивної установки припинити, а групу Костікова з інституту – звільнити. 
   У грудні 1939 р., коли вся країна святкувала 60-річчя вождя, Костіков від імені інституту надіслав у Кремль модель установки. Він сподівався зацікавити Сталіна подарунком. Але в лавині шкатулок, килимів та речей з вишивкою модель реактивної установки загубилась. Якби не остання відчайдушна спроба групи Костікова, «Катюша» чи «Раїса Сергіївна» (як пізніше жартівливо розшифровували «РС» – реактивний снаряд) могла б так і не з’явитися. Конструктори самовільно вклинилися в планові стрільби. Нарком Тимошенко, побачивши кілька залпів, був вражений і одразу ж повідомив Сталіну про новий вид грізної зброї. Наказ Сталіна про взяття на озброєння реактивних установок був відданий 21 червня 1941 р., коли до війни залишалося лише кілька годин. 
Через три тижні після початку війни гітлерівські армади проривалися до Смоленська. В район Орші, де виникла загроза прориву, з Москви надійшла батарея ракетних установок, яку очолював капітан Фльоров. Зброю належало перевірити в бою – на ворожих ешелонах, які скупчилися на залізничній розв’язці. Перші залпи «Катюш» прогриміли 14 липня 1941 р., 70 років тому. 
    Ось витяги з донесень гітлерівців: «Руські застосували батареї з небувалою кількістю гармат. Снаряди – фугасно-запалю­вальні, але не звичайної дії. Війська, обстріляні радянською зброєю, свідчать: вогняний наліт схожий на ураган, снаряди розриваються одночасно, втрати людей – значні».
   За батареєю, що опинилась у вересні в глибокому тилу ворога, велося справжнє полювання. Вантажівки, що тижнями лавірували серед лісів та сільських доріг, були наділені зарядами динаміту. Ракетники пам’ятали суворий наказ: якщо виникне загроза захоплення – установки підірвати. Зрештою, так і сталося. 7 жовтня, коли батарея потрапила в засаду, а капітан Фльоров загинув – «Катюші» були підірвані. Та тим часом вже був налагоджений їх масовий випуск. 

   Вона нікого не залишала байдужим
   Восени 1941 р. почалася битва за Тулу, ключовий пункт на шляху до Москви. І тут «Катюші», «сталінські органи», як називали їх німці за гучність і схожість самих установок на труби вищеназваного музичного інструмента, громили ворога. Реактивна зброя також широко застосовувалась радянськими моряками у боях на Чорному морі. 
   У найбільшій за всю історію танковій битві на Курській дузі багато десятків найновіших танків гітлерівців були знищені ураганним вогнем радянської реактивної артилерії. Та важливим був і психологічний ефект – за кілька секунд землю в ділянці цілі буквально перевертали реактивні снаряди, а людей, якщо не вбивало, то контузило, а дехто навіть божеволів. Звук «Катюш» був одним з найстрашніших для фашистів і одним з найприємніших для радянських бійців. Багато в чому, саме з допомогою «Катюш», стратегічна ініціатива перейшла до рук радянського командування. 
   Гвардійські міномети громили ворога в Кенігсбергу, Варшаві, Відні. І вже згодом вони торували шлях на Берлін. Там, в одній з останніх битв, реактивні установки відіграли визначну роль. Одні лише мінометники Білоруського фронту у вуличних боях за Берлін знищили до 4 полків фашистської піхоти, спалили десятки автомобілів і ворожих танків, придушили більше сотні осередків спротиву. «Катюша» в «кинджальних боях», тобто з відстані не більше 200 метрів, проламувала своїми залпами будь-які стіни. Зрештою, черга дійшла й до Рейхстагу. 
Неможливо назвати когось одного, хто створював цю реактивну зброю. До її винаходу йшли разом: крізь табори, розстріли, нерозуміння та несприйняття. Але завдяки наполегливості винахідників та бажанню захистити рідну Вітчизну – і була створена «Катюша» – справжня зброя Великої Перемоги.

Підготувала Тамара ТРЕТЯК, «Моменти»
 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар
інший код

Інші статті

Інтерв’ю
Вікторія АРНАУТОВА: Ми вчимо солдатів повертатися додому здоровими…
Новини Усі новини
Фоторепортаж
Вся галерея
Листати
© 2005–2009 Тижневик МВС України « Іменем Закону »
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua
Дизайн та розробка сайту  — Студія Айкен (11.2009)