Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Ветеранська сторінка
18/07/2011 13:57

Гросмейстер сищицької справи

    Микола Рощин – один із кращих «детективів» старої гвардії, як то кажуть – сищик від Бога. На його рахунку – безліч розкритих злочинів, десятки новацій, зокрема й власного авторства, запроваджених для боротьби з кримінальниками різного штибу. За сприяння Миколи Васильовича підготовлено сотні сюжетів для 
телебачення та матеріалів для преси, мета яких – застерегти людей від ошуканства. 
    Три роки тому Указом Президента України головного спеціаліста Департаменту карного розшуку Рощина було нагороджено орденом «За заслуги» III ступеня. Зрештою, це людина, для якої служба в міліції ніколи не була просто роботою. Вона була його життям. 

     Реальність складніша за детективний сюжет
    Певно, кожен із нас рано чи пізно замислювався над запитанням: хто або що визначає долю людини? У Рощина відповідь однозначна: наша доля – тільки у наших руках. 
    На власні хліба майбутній правоохоронець, що народився у багатодітній сім’ї на Черкащині, перейшов ще у шістнадцять, коли вирушив на Донбас, вступати до гірничопромислового училища. По його закінченні пішов працювати на шахту. Коли запропонували поїхати «підіймати цілину» до Казахстану, не вагаючись погодився. Саме там він набув неоціненного досвіду, який згодом знадобився йому під час міліцейської служби. 
– На цілину тоді втікало й чимало людей, які мали проблеми із законом. На заробітки туди їхали і раніше судимі. Портретна галерея цілинників була вельми різноманітною. Тож мав багатий матеріал, аби навчитися розбиратися у людській психології та правильно оцінювати вчинки інших, зокрема тих, хто порушив букву Закону, – розповідає наш герой.
   Що ж до служби у карному розшуку, то мріяти про неї Рощин почав із малоліття. З ранніх літ і став готуватися до неї, щодня гартуючи характер. Фізичну ж форму підтримував постійними тренуваннями: влітку – займаючись легкою атлетикою, плаванням та веслуванням, взимку – бігаючи на лижах. Шахи ж, у які Рощин грав чи не щодня, розвивали аналітичне мислення – куди без нього сищику?
   …З цілини Рощина забрали в армію. Відслуживши, вирішив, що саме час втілювати свою мету. Тож і вступив до середньої спеціальної школи міліції на Дніпропетровщині. Те, як ставився до занять, завзяттям не назвеш: це була, без перебільшення, самовідданість. 
   – До школи міліції я професійно займався веслуванням, але тут мені сказали: можливості займатись ним немає, проте є потреба у першокласних борцях. Я взявся за тренування. Попервах довелося кілька діб поспати на панцирній сітці – метал хоч якось охолоджував тіло, яке палало та ятрило від розтягнених м’язів. Але вже під час перших своїх змагань – обласних – посів друге місце, – сміючись, пригадує Микола Васильович.
    Та якщо фізична сила з роками покидає людину, то сила духу й воля до перемоги нікуди не діваються. А вони у Рощина були завжди. Ці якості, а ще – підтримка вчителів-наставників, які зустрілися йому вже на першому місці служби – у Солонянському райвідділі на Дніпропетровщині, – одразу почали працювати на результат. 
Рощин докладав усіх сил, аби тримати планку, яку встановив сам для себе. Так, у райвідділі, куди прийшов працювати молодий фахівець, було понад три сотні нерозкритих злочинів. Коли ж залишав його, отримавши підвищення по службі, – їх було лише чотири.
   Вже згодом, маючи за плечима солідний стаж міліцейської служби, розшуковцю неодноразово доводилося піднімати підрозділи, які добряче «шкутильгали» за показниками. Заслуг інших Рощин на себе ніколи не перебирав. Завжди вважав, що хоч би яким професіоналом ти не був, без згуртованого колективу нічого не досягти. Але й без професіонала, здатного розумно організувати роботу своїх підлеглих, результату не матимеш.

    Елементарно, Ватсоне!
   Потім було навчання у Київській вищий школі міліції та робота оперативником. Рощин звалив на свої плечі нелегкий тягар: він зазвичай мав справу не з рядовими кримінальниками, а з витонченими та винахідливими злодіями, почасти з кількома дипломами вишів. Безпомилково орієнтуватися у складних ситуаціях і приймати єдино правильні рішення вартовому закону часто допомагали не лише його професійні якості, а й вроджена сищицька інтуїція. Саме тому він майже завжди виходив переможцем із тих «невидимих сутичок».
– Спокійно та вдумливо розібратись у кожній, на перший погляд, дрібниці, приділити увагу навіть незначній деталі – лише так можна розкрити злочин і виправдати надії тих, хто звернувся до тебе по допомогу, – ділиться «рецептом» успіху один із найдосвідченіших розшуковців країни.
    У біографії Рощина є ще один цікавий момент – тривалий час він очолював оперативну групу з розслідування квартирних крадіжок. Саме у цей період за його безпосередньої участі була розроблена програма «Мій дім – моя фортеця». Відтоді по всій Україні в житлових будинках почали масово встановлювати ґрати на вікнах перших і останніх поверхів, вхідні металеві двері з кодовими замками, обладновувати приміщення автономною сигналізацією з виведенням на пульт централізованого спостереження. Але далося все це нелегко. 
    – Було очевидним, що «паперові» двері, які встановлювали раніше, не витримують жодної критики. Та, як виявилось, існувало чимало «але», аби дозволити міняти їх на броньовані. Нам довелося оббити чимало порогів, перш ніж отримали усі дозвільні документи. Аби згоду на встановлення броньованих дверей дали пожежники, ми застосували особливе конструктивне рішення, яке згодом навіть запатентували. Потім знайшли спонсорів, які профінансували тестування перших екземплярів. І вже згодом по всій Україні було відкрито 19 заводів, які розпочали ліцензоване конвеєрне виготовлення таких дверей, – пригадує Микола Рощин.

    Спадок розшуковця
   Здобутком Рощина можна справедливо вважати розкриття афер різного штибу. Схеми, за якими працюють злочинці, нерідко виявляються вже давно відомими й апробованими часом. Та навіть за цієї обставини шахраї завжди знаходять своїх жертв. Так, зо два роки тому в Криму біля «Ластівчиного гнізда»  активно діяла фірма, що чітко дотримувалася сценарію, за яким працювали шахраї з відомого нам твору Ільфа і Петрова «12 стільців». Сучасна контора видурювала у туристів гроші за огляд пам’ятки. Сума була майже символічною, аби не викликати заперечень в екскурсантів. Та враховуючи величезний потік відвідувачів, прибуток виходив пристойний.
    У карному розшуку Рощин пропрацював більше трьох десятиліть. Його остання штатна посада – провідний фахівець ДКР – повністю відповідає стилю роботи: він дійсно провідний і чи не найдосвідченіший з усіх представників служби. Нині Микола Васильович збирається на заслужений відпочинок. У спадок «детектив» залишає «Мон­блани» тек з матеріалами власних розслідувань, власноруч розробленими схемами розкриття злочинів. Переконаний: все це обов’язково має стати у нагоді молодому поколінню. Адже проблеми, з якими стикався Рощин, на жаль, залишаються актуальними. Так, серед найбільших злободенних питань Микола Васильович називає шахрайства з БАДами та різноманітними лікувальними приладами, махінації з кредитними спілками, накопичувальними пенсійними фондами, афери з використанням пошти та мобільного зв’язку.
Та «детектив» Рощин і сам не збирається сидіти склавши руки – просто нездатний на це. Від природи наділений неабиякою енергією, вартовий порядку завжди був у вирі подій. Утім, чому був? Він залишається у ньому й нині.

Марія САЛЬНІК, «ІЗ» 

друкувати

Коментарi

Усі коментарі
Додати коментар
інший код

Інші статті

Інтерв’ю
Вікторія АРНАУТОВА: Ми вчимо солдатів повертатися додому здоровими…
Новини Усі новини
Фоторепортаж
Вся галерея
Листати
© 2005–2009 Тижневик МВС України « Іменем Закону »
Передрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua
Дизайн та розробка сайту  — Студія Айкен (11.2009)