Терорист на дроті, або Гра у неадекватність

Відомий американський психоаналітик Ерік Берн у праці «Ігри, в які грають люди» пише, що кожний індивід має певний набір схем поведінки, який відповідає конкретному стану його свідомості. Досліджуючи так звані ігри кримінальників, Берн серед лиходіїв виокремлює дві групи. Одні йдуть на злочин заради матеріального зиску, інших переважно цікавить процес гри – змагання із поліцейськими, спостереження за суспільним резонансом і навіть отримання задоволення від панічних настроїв у громаді, серед якої шириться інформація про ті чи інші протиправні вчинки та події. Таких людей науковець називає гравцями зі своєю долею. Безсумнівно, до цієї категорії психотипів потрапляє більшість диваків, які хоч раз у житті – тверезими чи під дією певного «стимулятора» – долучалися до гри в анонімного терориста. Кожен з них має якусь мету, коли телефонує чи в інший спосіб повідомляє правоохоронців про небезпеку вибуху або про серію терактів. В Україні більшість таких «жартів» – блеф і буйноголова фантазія «реактивних холериків», що не має стосунку до якоїсь кримінальної чи радикальної організації. «І слава Богу», – скаже дехто. Але щоб відреагувати й обов’язково перевірити ті повідомлення, відволікається сила-силенна служб, витрачається купа державних коштів, евакуюються цілі квартали.

На «клавішу» настрою потрібно натискати обережно…
Причому, і міліція, і рятувальники, і медики чимдуж злітаються до місця ймовірної трагедії, незалежно від того, хто повідомив про неї – писклявий дитячий голосок двійочника, якого «дістала» школа, чи явно п’яний, ледь розбірливий чоловічий баритон, власнику котрого просто стало скучно. Випадки ж сумнозвісного анонімного мінування мають навдивовижу широке поле, так би мовити, для «закладок». Міліцейська практика, зокрема розслідування слідчими кримінальних справ, свідчить про непересічну вигадливість українських «бомбістів-невидимок», які в анонімному статусі спершу демонструють неабияку сміливість, а після викриття на допиті у слідчого – невимовний розпач через свою дурість.
Почасти повідомлення про замінування громада сприймає якось байдуже, бо ми вже звикли до їхньої жартівливої несправжності, попри те, що в сусідній Росії терористи, зокрема смертники, час від часу скоюють криваві акції. Звісно, у нас теж були підриви погруддя Сталіна в Запоріжжі й вибух у Макіївці, проте вони обійшлися без значних жертв та масового психозу. Та все змінюється, коли ви особисто потрапляєте в епіцентр подій, коли навколо бігають міліціонери, кінологи з собаками, сапери у громіздких захисних костюмах – СТАЄ СТРАШНО! Як було нещодавно із пасажирами столичної підземки, коли на станції «Університет» активно шукали доказів, які б підтвердили чи спростували повідомлення про наявність вибухового пристрою. Напевно, поки користувачі метро довідалися правду про черговий недолугий «жарт», в уяві багатьох спливли бачені в новинах кадри жахів із московської чи лондонської підземок. До речі, у Києві вартість «послуг» слідчо-оперативних і галузевих служб під час огляду місця події становить 15–20 тис. гривень. А коли зупиняється робота підприємств, приміром, як то було із донецьким представництвом оператора стільникового зв’язку МТС, до цієї суми додається «рахунок» від простоювання організації, яка може подати цивільний позов. Через анонімного «приколіста» офіс припинив діяльність на кілька годин, що призвело до 15 тис. гривень збитків. Це варто знати жартівникам, адже їхнє майно в такому випадку можуть заарештувати!

Хтось долітався, а «бомбісти» – добалакалися
Взагалі підземний, як і наземний транспорт та літаки часто стають об’єктами атак «телефонних терористів». Є кілька характерних бувальщин. Одна з них сталася в селищі Нова Водолага на Харківщині. Зустрівши давнього друга, місцевий 39-річний мешканець Василь наочно проілюстрував слова з пісні В. Висоцького про «…и пьют всегда в такую рань такую дрянь!» Опівдні чолов’яга вже підпирав тамтешній храм торгівлі «Світлана» і ледь тримався на ногах. Але помітне похитування зовсім не означало знесилення. Навпаки – хотілося зробити щось та-а-аке – ну, щоб у-у-ух! Навколишня сірість буття спонукала щойно зароджені фантазії до неординарного креативу, який сконцентрувався на клавіші мобілки. Щоб влаштувати безплатне шоу, Василь набрав «102» і сказав черговому в райвідділі міліції, що автобус MAN рейсом «Нова Водолага – Харків», якого побачив на розташованій неподалік автостанції, заміновано і той незабаром злетить у повітря. Його аж розпирала цікавість: «Що ж робитиме міліція?» Зателефонувавши ще кілька разів, «мінер» відімкнув телефон і цілком задоволений попрямував додому – спати.
А розбудили випиваку… міліціонери, які за кілька годин установили особу хулігана й адресу його оселі. Чи знав «терорист-невдаха», що скочив на слизьке, бо номер телефону й запис його погроз залишаться в архіваторі чергової частини? Напевно, вже знає, бо саме ця розмова і стала для нього викривальною. Йому, як і більшості тих, хто замовляє розваги за номером «102», тепер у суді треба «віддуватися» за ст. 259 КК України, яка передбачає покарання за завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, що загрожує тяжкими наслідками.
А от у Луганську інший жартівник подібним чином «мінував»… тролейбус. Міліція тоді терміново зупиняла всіх «рогатих» 52-го маршруту й виводила сотні шокованих пасажирів, а на вулицях чи не половини обласного центру перекривали рух. «Пекельних пристроїв» вибухотехніки й кінологи не виявляли. Зате правоохоронцям пощастило швидко знайти винуватця переполоху. Ним виявився 30-річний гість з Маріуполя, який вдався до дивної гри через… образу на водія тролейбуса – він буцімто погано повівся стосовно інваліда. Тепер, окрім «завідомої неправди», йому інкримінують ще й хуліганство, а це до 7 літ неволі плюс чимала компенсація за виклик екстрених служб.
«Жартівників» очікує не лише кримінальна, а й адміністративна відповідальність. Якось одному із нетверезих пасажирів, який проходив реєстрацію на рейс «Київ – Тбілісі» в аеропорту «Бориспіль» так стало весело, що він заявив: у його валізі – бомба! Служба авіабезпеки відразу затримала чоловіка й вивела за межі терміналу. Хоч у речах «підривника» правоохоронці нічого кримінального не знайшли, та у Тбілісі той не полетів. Згідно зі складеним за ст. 173 – 1 КУпАП (поширення неправдивих чуток) протоколу він має сплатити штраф – до 255 гривень.

Школи мінують навіть… педагоги
Та пальму першості серед об’єктів фальшивого мінування тримають навчальні заклади. Приміром, із майже півтора десятка фактів неправдивих повідомлень про закладання вибухівки, які фіксувалися на Миколаївщині за останні два роки, половина стосувалася шкіл та ПТУ. Така ж ситуація і в інших регіонах. Наприклад, у травні 21-літній житель Ярмолинецького району Хмельниччини із мобілки повідомив міліції про можливий вибух у сільській школі. Та що там казати про недолугих лобуряк чи школярів-бешкетників, коли «терористами» стають навіть… вчителі! Точніше, майбутні педагоги. Так, студентка 4-го курсу Луганського педуніверситету 21-річна Діана проходила практику в одній із міських гімназій. Якось, готуючись до проведення чергової зустрічі із школярами й уроку, дівчину ніби «дідько ущипнув». Вона підвелася, вийшла з класу й усамітнилася на кілька хвилин у туалеті. Тут пані відразу стало на душі легше, бо вона вчинила те, про що давно мріяла – помститися ненависній школі! Діана з мобільного повідомила оператора МНС про міну в гімназії. Звісно, навчальний день у закладі, де перебувало 600 осіб, через масову паніку був зірваний. Екстрені служби виставили рахунок практикантці за хибний виклик – понад 1,1 тис. гривень, крім того, вона понесе кримінальну відповідальність і навряд чи стане вчителькою…
Характерно, що більшість «терористів» не стоять на обліках у психіатрів чи наркологів, і не були судимими. Хоча тут без людей із порушеною психікою не обходиться. Ще свіжою в пам’яті багатьох киян є новина про викриття психопата-аноніма, який кілька разів поспіль «мінував» міністерства й столичні школи. Виявилося, що хуліганом був 33-річний психічнохворий з Київщини. Проте левова частка «анонімів» є й здоровими людьми…