Маузер Папаніна
У Cанкт-Петербурзі (на той час Ленінграді), на Кузнечній площі, ріг Кузнечного й Марата, стояла церква. Вона й тепер там стоїть, вирізняючись жовтим і білим серед закоптілих бурих будинків.
Уже багато років у ній розміщений Музей Арктики й Антарктики, про що сповіщає нечисленних відвідувачів ліпний напис на фронтоні. У залі під склепінням висить літак-розвідник Р-5 знаменитого колись полярного льотчика Бориса Чухновського, у скляних стелажах – моделі шхуни капітана Сєдова «Св. Фока» і прославленого криголама «Красін» та інші експонати: документи, фотографії й опудала всілякої полярної живності. А в північному боковому нефі можна побачити чорний багатошаровий намет із білим написом по низенькому даху:«С.С.С.Р.», а по іншому схилу: «Северный полюс – 1».
Це справжній намет, в якому шість місяців дрейфувала на плавучій крижині перша радянська експедиція до полюса. <…>
Неподалік намету, у вітрині, виставлено особисті речі її учасників – ручка, унти, блокнот, – серед котрих почесне місце займає маузер самого Папаніна, що висить на тонкому ремінці поряд зі своєю дерев’яною кобурою, прикрашеною срібною дарчою пластинкою.З цим ось наметом і з цим маузером пов’язана одна характерна для епохи історія.
Річ у тім, що Іван Папанін був не просто начальником наукової експедиції. Особисто він був мужиком простакуватим, комісарського стану, і посідав найвідповідальніший пост начальника Головпівнічмор-шляху. І на крижині, яка загубилася полярної ночі за тисячі миль від СРСР, він здійснював ідейно-політичне керівництво всіма сторонами життя та діяльності решти полярників – трьох інтелігентів <…>.
Тепер зважмо, який на дворі був рік, коли вони там прославляли радянський лад на Північному полюсі. А рік був якраз 1937-й. І тут потрібна особлива пильність і політична зрілість. Підступний ворог вкорінювався в будь-які лави аж до ветеранів революції й командування Червоної Армії, тому за моржів із білими ведмедями ручатись і поготів не можна було, не кажучи вже про вчених-полярників. Тим більше, що літаки, які доставили експедицію, відлетіли, і жодного зв’язку з Великою Землею та її керівними й каральними органами, окрім радіо, не було.
А радистом СП-1 був славнозвісний тоді Ернст Кренкель, в неписаному табелі про ранги – короткохвильник світу №1. Підміняти його не було кому, справність і ремонт рації лежали на ньому, – можна собі уявити відповідальність і постійне нервове напруження. Скисне рація – і хана полярному подвигу.
До його честі, радіозв’язок був бездоганним, попри різноманітні надпогані метеоумови. Переваги Кренкеля як радиста й полярника були вищі всіляких похвал.
Але мав він, на жаль, і два недоліки. По-перше, був німцем, а по-друге, позапартійним. <…>
Кренкель чотири рази на добу виходив на зв’язок, передавав дані метеорологічних і гідрологічних спостережень і приймав накази Москви. А ось накази були різного роду. Як диктувала політична ситуація.
У країні йшли процеси. Викривалися імперіалістичні шпигуни. Проводилися показові суди. І вся країна обурювалася в єдиному пориві.
А радянська дрейфуюча полярна станція «Північний полюс – 1» була частиною соціалістичного суспільства. І, попри географічну віддаленість, залишатися осторонь політичних бур ніяк, зрозуміло, не могла. Навіть на крижині радянських людей мала очолювати партійна організація. Мінімальна кількість членів для створення партосередку – три особи. І такий осередок на крижині був! Це мало особливе політичне значення. І секретарем парт-осередку був, звичайно, сам Папанін.
У цю низову парторганізацію з неухильним порядком надходила закрита політична інформація – тільки до відома комуністів. Безпартійний Кренкель приймав ці повідомлення, ставив гриф «таємно» і вручав парторгові Папаніну.
А закриту інформацію належало обговорювати на закритих партзборах. Папанін оголошував закриті партзбори – бути присутніми на них могли тільки члени партії. Решті слід було звільнити приміщення.
Решта – це був Кренкель.
Приміщення ж на Північному полюсі було тільки одне, площею в шість квадратних метрів, в чому й може впевнитися кожен, прочитавши в музеї табличку на наметі. Недовірливий може виміряти намет сантиметром.
Реагувати на партійні повідомлення належало оперативно, що швидше, то собі ж краще. Буран не буран, мороз не мороз, а політика ЦК ВКП(б) понад усе.
І ось Кренкель, проклинаючи все, рисив по снігу навколо намету, заглядаючи в ілюмінатори – чи швидко вони там завершать. Він тер рукавичкою ніс та щоки, притупував, плескав руками по боках, рахував хвилини на циферблаті і про себе, можливо, навіть говорив різні слова про партію, її мудру політику.
Вони там сиділи на нарах, вислуховували повідомлення, виступали по черзі зі своєю думкою, заносили її в протокол, ухвалювали рішення щодо чергових ворогів народу, голосували і складали текст свого звернення на материк. А на завершення, як годиться, співали стоячи «Інтернаціонал».
Проспівавши «Інтернаціонал», Папанін дозволяв Кренкелю увійти, вручав йому це закрите партійне повідомлення, і Кренкель передавав його по рації.
Тільки людина гігантської витримки і з суто німецькою беззастережною повагою до будь-яких правил та інструкцій могла витерпіти півроку таких знущання. А партійне життя в країні вирувало, і півроку Кренкель мало не щодня бігав півником у крижаній темряві навколо намету. Він підстрибував, присідав і мріяв, що зробив би з Папаніним, коли все це скінчиться. Лови білого ведмедя на живця були найгуманнішою картиною з усіх, що солодко вимальовувалися в його уяві.
<…>
Папанін <…> на крижині трохи нудьгував. А що далі – то більше нудьгував. Наукових спостережень він не вів, їжі, як начальник, не готував, – він керував. І ще проводив політінформації. Політінформації приходили так.
Кренкель приймав по радіо останні новини, акуратно переписував їх і вручав Папаніну. Папанін брав листок і простою зрозумілою мовою переказував іншим його зміст. Зайве згадувати, що Кренкелю належало неодмінно бути присутнім на політінформації. Ба більше, як безпартійному, а отже – політично менш зрілому, ніж інші, йому рекомендувалося виявляти більшу, ніж товаришам-комуністам, активність, і законспектовувати. Конспекти потім Папанін перевіряв, і якщо було записано дуже коротко або нерозбірливо – велів переписувати.
Політінформації відбувалися щодня. Цим діяльність Папаніна вичерпувалася. Але оскільки командир не повинен допускати, щоб підлеглі бачили його вільним від праці, а втратити свій престиж, займаючись різними дурницями, він не міг, то після політінформації він чистив особисту зброю. Це заняття послідовно служило, як він справедливо розсудив, справі зміцнення його командирського й партійного авторитету і кращому розумінню політичного моменту й лінії партії.
Він розстелював на столику ганчірочку, діставав із кобури маузер, з кобурного пенала виймав викруточку, йоржик, шматину, маслянку, розбирав свою 7,63-мм «машину», любовно протирав, змазував, збирав, клацав, вставляв обойму на місце й вішав маузер назад на стійку намету, на спеціальний цвяшок. Після чого, заспокоєний, лягав спати. Він насолоджувався серцем і відпочивав душею, опановуючи свою десятизарядку, і на його обличчі з’являлося цілковите задоволення.
Поступово він ускладнював процес чищення маузера, прагнучи перевершити самого себе й домогтися неймовірної майстерності. Він збирав його на час, у темряві, із зав’язаними очима, на дотик за спиною і навіть однією рукою.
Кренкель, натура взагалі миролюбна, зненавидів цей маузер, як кіт ненавидить прищіпку на хвості. Він мріяв втопити його в ополонці, але добре уявляв, яке політичне забарвлення можуть надати такому вчинку. І під радісне клацання затвора продовжував своє політінформаційне чистописання.
…Дрейф скінчився, крижина розкололася, криголам «Красін» зняв відважних дослідників з залитого хвилями уламка <…>, полярники потихеньку поїхали в Ленінград.
У дорозі ступінь їх зайнятості дещо змінився. Гідролог із метеорологом писали наукові звіти, а Кренкель віддавався солодкому байдикуванню. Папанін як і раніше чистив свій маузер. За шість місяців зимівлі, коли нерви підсідають навіть у нормальної людини, це набуло рис маніакального психозу.
Кренкель дивився на маузер, стримуючи подих. Найбільше йому хотілося поцупити який-небудь гвинтик і подивитися, як Іван Дмитрович збожеволіє, не відходячи від своєї ганчірочки, коли маузер не збереться. Але це було неможливо: в 38-му подібне могли розцінити не інакше як політичну диверсію – навмисне псування зброї начальника експедиції й секретаря парторганізації. Десять років таборів Кренкель вважав надмірною платою за задоволення.
Він підійшов до питання по-іншому. Зайшовши до Папаніна в його обов’язковий зброярський час, перед сном заговорив з ним, відволікаючи увагу, – і крадькома підкинув на ганчірочку крихітний шліфований шматочок, який взяв у хлопців у слюсарці криголама. І змився від гріха подалі.
Решту п’ять діб до Ленінграда Папанін був сам не свій.
Уявіть собі його неприємне здивування, коли, зібравши маузер, він виявив деталь, яку не вставив на місце. Він розібрав його знову, зібрав з підвищеною ретельністю – але деталь все одно була зайвою!
Ніч Папанін провів за складанням-розбиранням маузера, повільно божеволіючи. Нез’ясовна головоломка трощила його свідомість. Він запізнився на сніданок. Увесь час проводив у каюті. І навіть на зустрічі-бесіді з екіпажем, розповідаючи про експедицію, раптом зробив паузу і впав у зосереджену задуму. Зірвався з місця і пішов до себе.
У запамороченні він збирав його і так, і сяк, і отак. Збирав у темряві, і збирав його на час. З-за його дверей долинало безперервне металеве клацання, ніби там з гарячковою швидкістю працював якийсь дивний агрегат.
Папанін змарнів і, підстригаючи вусики, ущипнув себе ножицями за губу. Судновий лікар напував його валеріаною, а капітан «Красіна» – горілкою. Команда співчутливо зітхала – ось які нервові перевантаження в полярників!
Останньої ночі Кренкель почув глухий удар у перегородку. Це зневірений Папанін став битися головою об стінку.
Кренкель зглянувся й постукав у його каюту. Папанін в білих кальсонах сидів перед столиком, вкритим білою ганчірочкою. Руки його з незбагненною спритністю фокусника тасували і клацали деталями маузера. Запалі очі світилися. Він тихо підвивав.
– Іване Дмитровичу, – ніяково сказав Кренкель, – не хвилюйтеся. Все добре. Це я просто пожартував. Ну – морський розіграш, знаєте…
Узяв із ганчірочки свою детальку і сховав у кишеню.
Нескінченні п’ять хвилин Папанін усвідомлював почуте. Потім з кулеметною частотою заклацав своїми маузерівськими частинами. Коли на місце встала обойма з патронами, Кренкель вискочив до себе й поспішно зачинив двері каюти.
Команда почула, як на «Красіні» заревіла сирена. Ревіла вона чомусь звідкись із глибини надбудови, і тембр мала незвичний, чужий.
Кренкель довго й безуспішно вибачався. Команда реготала. Папанін скреготів зубами. Якби це сталося на полюсі, він би Кренкеля згодував ведмедям, але тепер покарати жартівника було важкувато – сам же про нього прекрасно відгукувався, у чому звинуватиш? Усі тільки посміються над самим же Папаніним.
Але все життя Папанін люто ненавидів Кренкеля за цей жарт, що обійшовся останньому дорого. Кренкель, втративши на Північному полюсі будь-який смак до колективних зимувань і взагалі ставши злегка мізантропом, пристрасно при цьому любив Арктику й виношував усе життя мрію про усамітнену зимівлю. І протягом життя так і не зміг отримати дозвіл полярного керівництва на таку зимівлю. Папанін, будучи одним із начальників всього арктичного господарства, давав відповідні коментарі та вказівки.
Що ж до Папаніна, то він різко вилікувався від ненормальної інтимної ніжності до легкої стрілецької зброї, а клятий маузер просто бачити більше не міг – надто важкі переживання були з ним пов’язані. І коли в Ленінграді створили Музей Арктики й Антарктики, пожертвував туди як цінний експонат свій маузер. Де він перебуває в повній справності й понині, по сусідству з невеликим чорним наметом.
Михаїл Веллер,
із книги
«Легенди Невського проспекту» (друкується зі скороченнями)
-
28/08/2015 10:46
Кров для бойових побратимів
-
28/08/2015 10:45
У контексті домовленостей
-
28/08/2015 10:45
На Київщині – експеримент
-
28/08/2015 10:44
Технології дарують час
-
28/08/2015 10:44
Нагороди – достойним
-
17/08/2015 12:28
Мисливці за представницьким класом
-
17/08/2015 12:27
Підробки продавали в Інтернеті
-
17/08/2015 12:27
«Адідас» одеського пошиття
-
17/08/2015 12:26
«Сувеніри» з АТО
-
17/08/2015 12:12
Румунські колеги допоможуть створити гірські підрозділи Нацгвардії
Усі новиниПередрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua