Кому заважає відомча медицина?

Серед спектра питань, які надходили на адресу Президента України в межах проекту «Розмова з країною», було доволі цікаве й «гаряче» навіть не запитання, а звернення від юриста з Черкас Михайла Мазура. Цей чоловік, виступаючи від імені багатьох земляків і колишніх колег – а він вочевидь має стосунок до правоохоронних органів, – підняв пласт вельми специфічної проблеми відомчої медицини, яка віднедавна знову загострилася. Аби передати стурбованість десятків, а то й сотень тисяч українських громадян, процитуємо текст звернення: «Просимо не допустити ліквідації медицини системи МВС. Кабмін ухвалив рішення про передачу відомчих лікувально-профілактичних закладів МВС до МОЗ. Пенсіонери ОВС Черкащини занепокоєні намаганням перепідпорядкувати відомчу медицину та лікувально-оздоровчі заклади. Категорично виступаємо проти цього, оскільки наша медицина сформована з урахуванням специфіки діяльності відомства, взаємодіє з кадровими апаратами, забезпечує лікування пенсіонерів, інвалідів та членів їхніх сімей».

Благі наміри нищать систему медичного життєзабезпечення МВС

У силовому відомстві, яким є Міністерство внутрішніх справ, мережа лікувальних, реабілітаційних й інших медзакладів є не просто структурою з виписки рецептів, лікарняних і проведення щорічних профоглядів, – це набагато більше. У відомчій медицині, де працює майже 8,3 тис. фахівців, сконцентровано потужний механізм спеціального відбору людей, які служитимуть і навчатимуться справі захисту правопорядку. Або не служитимуть, оскільки напрацьовані психолого-психіатричні методи відфільтровують осіб, які не відповідають вимогам кадрового відбору. Це справа військово-лікарської експертизи. Зауважмо, що у 30% випадків профнепридатності в ОВС причиною виступає низький рівень соціальної зрілості та нервово-психічної стійкості. Більше того: останнім часом у тих, хто збирається йти на «небезпечну і важку службу», почали дедалі частіше виявляти ознаки зловживання алкоголем чи навіть наркотиками! І це при тому, що всі претенденти мають наркологічні сертифікати, видані цивільними диспансерами! Лише цього факту вистачить, аби заперечити «добрим намірам» ініціаторів перепрофілювання відомчої медицини, котрі декларують рівний доступ громадян до лікарської допомоги. Вибачте, але це не що інше, як популізм.
Люди в білих халатах, чия трудова книжка перебуває на обліку в кадровому апараті Міністерства внутрішніх справ або його структур на місцях, обслуговують як простих міліціонерів – патрульних, охоронців, дільничних, – так і тих, чиї особисті дані не варто розголошувати навіть серед «своїх». Оперативники, слідчі, очільники важливих підрозділів, які контролюють розслідування резонансних справ і протидіють кримінальним, корупційним кланам, довіряють своє здоров’я, долю, зрештою, безпеку, лікарям, значна частина яких також носила або носить погони. До того ж, тут обслуговують і родичів, зокрема дітей, умовно кажучи, як публічних, так і до певної міри засекречених працівників міліції. Так, є клятва Гіппократа, є корпоративна професійна етика, що не дозволяє розголошувати дані про пацієнтів. Але ми добре знаємо, як нині в нашій країні цивільні за своєю суттю структури можуть захистити інформацію про лише сам факт перебування в їхніх стінах таких людей. Годі вже й казати про вільний до них доступ…

НайБІЛЬШЕ БАГАТСтВО – ПРОФЕСІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

Напевно, тут річ не тільки в «погонах під халатом» та важливості згаданих вище специфічних аспектів, брак яких руйнує усталені десятиліттями внутрішні структурні взаємини важливого і найбільш чисельного відомства. Тож є небезпека руйнації й інфраструктури медичного забезпечення. Адже кожне УВС і главки мають власні медичні комплекси, підготовлені до виконання завдань із надання лікарських та інших послуг. Вони розташовані в центральних частинах великих міст або посеред природних ландшафтів, що мають бальнеологічний статус та реабілітаційний вплив на здоров’я. І навіть страшно уявити, що невдовзі поранений міліціонер і злочинець, якого він затримував із застосуванням зброї, лежатимуть поруч в одній палаті...
Та найбільше багатство – це професійний потенціал працівників медицини МВС, котрі вирізняються не лише якісною підготовкою, а й на порядок вищою самодисципліною й організованістю, здатністю віддаватися роботі у складних ситуаціях. А прикладів таких більш ніж достатньо – це порятунок людей під час аварії на ЧАЕС та після Чорнобильської трагедії, постраждалих внаслідок землетрусу у Вірменії, боротьба за життя міліціонерів (а свого часу й пожежників та пенітенціарників), які отримували поранення, виконуючи свої службові обов’язки, тощо. І найголовніше – уся система відомчої медицини (увага!) зберегла та примножила той ресурс, котрий у неї вкладало Міністерство внутрішніх справ. Тобто, на відміну від багатьох об’єктів МОЗ, особливо в районах, де лікарні (державні й комунальні) мають плачевний стан, клініки й оздоровчі заклади силовиків опинилися у кращому стані, аніж їхні цивільні «конкуренти», яким відверто бракує уваги місцевої влади. І що тепер? Невже в такий спосіб, тобто «дрейфом» у бік нівеляції відомчої складової, переформатування спецмедицини одним махом виконає два глобальні завдання – підніме загальний рівень медобслуговування населення й дозволить хоч щось заощадити для і без того «дієтичного» бюджету МВС? Нагадаймо: держава фінансує виконання менш як половини функцій міліції. Отже, логіка здорового глузду підказує: глобального прориву на двох фронтах навряд чи тим наскоком досягти. А от наробити дурниць і зламати спиці в «колісниці» цілого комплексу реформ, заявлених рік тому новою владою, вдасться точно, і чимало. Чому так безапеляційно? А тому, що по-іншому і не варто про цю проблему говорити…

Закони гарантують. А уряд – ні

Повернімося до історії питання. Відновити її в пам’яті нам допоміг народний депутат України, голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення і парламентського контролю за діяльністю ОВС та інших правоохоронних органів, генерал-лейтенант міліції Володимир Малишев, який віддав усе своє життя міліцейській службі. Саме він під час каденції «помаранчевого» уряду став на захист медицини МВС. Тодішній віце-прем’єр-міністр Іван Васюник підготував і обстоював проект постанови уряду про передачу міліцейської медицини в МОЗ. Як ми пам’ятаємо, в листопаді 2008-го Кабмін розпорядився створити міжвідомчу комісію з питань оптимізації мережі закладів охорони здоров’я. Тоді завдяки твердій позиції Верховної Ради вдалося зберегти відомчу медицину. Зокрема, через внесення змін до ст. 22 Закону України «Про міліцію» у березні 2009 року. У цей акт додали ч. 14, яка закріпила безоплатне обслуговування працівників ОВС і членів їхніх сімей та пенсіонерів відомства в медзакладах МВС. А в ч. 15 чітко зазначено: «зміна підпорядкування закладів охорони здоров’я, у тому числі санаторно-курортних, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ, НЕ ДОПУСКАЄТЬСЯ». Здавалося б, у нинішніх реаліях відновлення спроб подібного «обрізання» не повинно статися. Але сталося. Мовиться про засідання уряду 17 січня цього року, де відомства, які мають власне медобслуговування, попросили розглянути питання про його поетапну передачу до сфери управління МОЗ. Із чим регіонал Володимир Малишев категорично не згоден: він готовий знову повторити сказане кілька літ тому на виступі у стінах парламенту, коли тривали читання розробленого ним законопроекту на захист системи відомчої охорони здоров’я МВС.

Перепідпорядкування відомчої медицини призведе до погіршення соціального захисту правоохоронців

– Правоохоронцям безоплатне медобслуговування гарантують також і закони України «Про правові принципи цивільного захисту», «Про Державну прикордонну службу України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» тощо. Перепідпорядкування медичних закладів МВС, а цій системі 2011-го виповнюється 90 років, призведе до погіршення соціального захисту правоохоронців, який наразі і так бажає кращого. Адже із гарантованого законом соцпакету пільг, через його незабезпечення держбюджетом, у міліціонерів майже нічого не лишилося. «Майже» – це я маю на увазі нашу відомчу медицину. Отже, нині на обслуговуванні в наших закладах перебуває понад 813 тис. осіб, зокрема на диспансерному обліку – 15 тис. учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, – коментує ситуацію директор Департаменту медичного забезпечення та реабілітації МВС України Олег Петраш. – А ще під нашою опікою майже 44 тис. працівників і пенсіонерів прокуратури, суду, Держспецзв’язку, ДПІ. Наше завдання полягає і в убезпеченні правоохоронців від професійних помилок та несанкціонованих дій, здатних порушити звичний ритм життя громади. Тільки наші фахівці можуть здійснювати медико-психологічне супроводження службової діяльності, зокрема реальних бойових завдань. Переконаний: перепрофілювання не тільки не дасть економії, а вимагатиме значного додаткового державного фінансування.

P.S. Міністр Анатолій Могильов днями поінформував Президента України та главу уряду про недоцільність передачі системи охорони здоров’я МВС до сфери управління МОЗ, оскільки ця система є чинником соціального захисту правоохоронців, гарантованим законом. Тільки відомча медицина спроможна надати міліціонеру своєчасну кваліфіковану допомогу, адекватну тому ризику, на який щодня наражаються наші правоохоронці. Сподіватимемося, що міністра почують…

Геннадій КАРПЮК, «ІЗ»
Фото Дмитра Юрченка

друкувати