Метадон: легальний «нелегал»

Полегшити страждання ближнього – це благородне бажання людини. Однак лікування наслідків вживання отрути іншою отрутою, та ще й сильнішою, виглядає, м’яко кажучи, дивним. В Україні, за сприяння кількох неурядових організацій, зокрема міжнародних, діє програма замісної підтримувальної терапії (ЗПТ). Її суть – у соціалізації наркозалежних, поверненні їх до нормального життя, припиненні поширення ВІЛ з допомогою зменшення немедичного споживання ін’єкційних наркотиків (героїн, ацетильований опій). Також, на думку ініціаторів програми, її впровадження дає змогу знизити рівень злочинності, бо наркоманам не доведеться шукати чергової дози. Одним із таких засобів є зняття абстинентного синдрому в тих, хто вживає героїн, з допомогою метадону, який, по суті, є наркотиком тієї ж групи.

Українські реалії ЗПТ

Якось вінницькі сищики довідалися, що один з учасників програми ЗПТ збуває отриманий у лікарні метадон. Під час затримання молодик вчинив опір правоохоронцям, поранивши ножем двох міліціонерів – у шию й у ногу. Цей інцидент став можливим з кількох причин. Найперше, через брак контролю з боку адміністрації клініки за проведенням наркозамісної терапії.
Розгляньмо порядок призначення ЗПТ, щоб продемонструвати широту спектра виявлених порушень. Згідно з відомчими нормативами МОЗ України, підставою для залучення до такої терапії є встановлена опіоїдна залежність, а умовами проведення курсу – вік пацієнта (повноліття) і його згода. Наказ МОЗ від 10.11.2008 р. № 645 вимагає наявності показань, визначених хоча б одним із таких діагнозів: ВІЛ-інфекція, туберкульоз, що потребує активної терапії, гепатит В, С, септичні стани, онкологія. Призначає замісну терапію комісія лікувального закладу, відповідним актом, долученим до історії хвороби. Дозує наркотик для ЗПТ лікар. Щоб пацієнт не міг винести ліки за територію клініки, він має вжити їх під наглядом медиків на місці.
Це в ідеалі. Проте ситуація може кардинально відрізнятися від прописаного вище порядку. Торік служба БНОН виявила 205 порушень правил обігу підконтрольних лікарських засобів у 43 закладах, де впроваджено ЗПТ. Були порушені 144 кримінальні справи, з яких дві третини – за збут наркозасобів. З нелегального обігу вилучили понад 28 тисяч доз метадону й бупренорфіну – препаратів для такої терапії.
ВІЛ-хворими, які отримують метадон в межах програми, є лише 44% наркозалежних (2,6 тис.). Водночас міліція виявляє непоодинокі випадки, коли у програму ЗПТ потрапляють молоді люди, які вживали легкі наркотики і психотропи, але аніяк не опіоїди! Бувало, лікар призначав наркоману зависоку дозу, та насправді йому видавалося метадону менше. Накопичені таким чином «залишки» могли витікати в нелегальний обіг (як це сталося на Дніпропетровщині). У працівника, який видавав наркотик наркозалежним, під час обшуку вилучили понад 17 тисяч пігулок метадону. Беручи до уваги ціну чорного ринку (близько 2 тис. грн за грам), недоотриману ділком у білому халаті вигоду порахувати неважко.
Знавці слушно кажуть: український варіант ЗПТ не припиняє лікування за ініціативою хворого після системного зменшення дози. Тобто доти, доки він зможе без дискомфорту сам не вживати жодних стимуляторів. Тут мотивації полишити кайфування немає. А навіщо? Ти учасник програми – тобі гарантовано дають дозу, яку можна вжити або обміняти. При цьому ніхто не контролює, чи входить до «меню» ще щось, окрім метадону, адже тестери визначення вмісту наркоти у крові чи виділеннях – дорогі. Це наводить на думку, що ініціатори програми налаштовані лише на її «розкрутку», а не на запобігання поширенню ВІЛ. Про вітчизняний препарат-відповідник теж не йдеться. Для учасників програми метадон залишиться безплатним до 2013-го, а що далі? А далі держава поповниться невеличкою «армією» (до 20 тис.) метадонових наркоманів. У результаті – збільшення видатків на купівлю наркозамісних препаратів, вищий рівень злочинності, сльози й розпач родичів. Цікавою видається різниця між потужною рекламою ЗПТ і досить непомітним на її тлі висвітленням досвіду громадських організацій та окремих громадян у протидії наркомонстрові.

Фахівці в більшості – проти

Між тим, метадонова терапія – не єдиний засіб соціалізації наркомана, що доведено різними реабілітаційними центрами. Такі центри об’єднує одне – тут нормальними людьми стають без застосування наркотиків. Наприклад, програма реабілітації в Донецькому обласному центрі соціалізації наркозалежної молоді розрахована на рік. Вона включає такі методи, як безмедикаментозна реабілітація, розвиток особистості, арт-терапія, працетерапія, кінезіотерапія (групові заняття спортом). А ще – індивідуальні консультації, екскурсії, профілактика зриву. І головне – жодних наркотиків. Директор цього Центру Олег Штейн виступає проти призначення замісної терапії всім підряд, хто спробував опіоїди. Він вважає, що метадонова програма – черговий міф. Аргументів «за» неї, на думку Олега Азізовича, небагато, але вони є.
– Я не проти такої програми, але для вузької категорії осіб, – каже Олег Штейн. – Неподалік від нашого Центру розташовано хоспіс для хворих наркоманів. У них вже немає сил і бажання відмовитися від наркотиків, і я ще можу допустити, що там слід застосувати замісну терапію.
Фахівець із 35-річним стажем скептично ставиться до користі від замісної терапії, що нагадує здолання алкоголізму горілкою. Якось на конференції він запитав у колег: якщо мета ЗПТ – зменшити поширення ВІЛ у групах ризику, то як дворічне її проведення позначилося на кількості інфікованих? Виявилося, що таких хворих не тільки не поменшало, а навіть стало більше. Це ставить під сумнів декларовані засади програми. До того ж, медик розуміє: долучаючись до ЗПТ, він може мати проблеми із Законом. Метадон відпускають у вигляді пігулок або сиропу, що видають спеціальні дозувальні апарати. Водночас лікар не повністю контролює приймання хворими препарату: ковтнув наркоман пігулку чи, сховавши під язик, виніс із диспансеру. В разі затримання пацієнта з таким препаратом поза медзакладом навіть сумлінний лікар стає підозрюваним у його збуті.
Один із лікарів на умовах конфіденційності повідомив: упроваджували програму, так би мовити, «зверху», добровільно-примусово – підбирайте хворих, починайте лікування, інакше… Як не дивно, відмовитися від громадського навантаження допомогло те, що він – єдиний нарколог району. Тобто, був приречений «поринути» в метадонову програму з головою, забувши про особисте життя, адже для забезпечення щоденною дозою близько сотні наркохворих треба було днями перебувати на роботі.
Державний комітет України з питань контролю за наркотиками 2010-го надіслав листа до МВС, поінформувавши про небезпеку метадону. Користь від ЗПТ, на думку спеціалістів Держкомітету, «є сумнівною не тільки з точки зору ефективності, але й безпеки, до того ж обтяжлива у фінансовому вимірі». Для успіху замісної програми необхідне не лише її широке запровадження в Україні, а й фінансування придбання (виготовлення) препарату, навчання фахівців, створення терапевтичних пунктів, центрів реабілітації, посилення діяльності служби БНОН. Ще серед рекомендацій Держкомітету – обов’язкове перебування на обліку учасників ЗПТ із виключно опійною наркоманією не менше трьох років, які не менше трьох разів пробували лікуватися від неї, але безрезультатно. Інша вимога замісної терапії досить суперечлива: на час лікування потрібно тимчасово обмежити дієздатність пацієнта. До того ж, він має бути готовим до суворого контролю своєї поведінки. Отже, якщо суспільство не впевнене в ефективності лікування, то навіщо його починати?

Микола ГУЛЕВИЧ,
м. Київ

друкувати