Дешево коштує, дорого ціниться

Від найдавніших часів мова супроводжує нас на усіх етапах життя. І в хвилини радості, і у смутку ми послуговуємося нею, добираючи із широкого розмаїття слів, на наш погляд, найвлучніші. Бо зрештою, маємо на меті транслювати назовні важливу для нас інформацію. Проте в коловерті слів і подій чомусь мало звертаємо увагу на те, як ми це робимо. Дедалі частіше у громадських місцях можна почути не лише якесь дивне «малорускоє нарєчіє», а й брутальні лайливі слова, які не просто засмічують мову, а й вказують на рівень культури того, із чиїх вуст вилітають. Та найбільше вражає незнання чи просто ігнорування певних вимог культури спілкування деякими державними службовцями. Зокрема, правоохоронцями. Оскільки ці люди мають бути взірцем порядності, вихованості та толерантності. Прикро, але часом все відбувається з точністю до навпаки. Звісно, не слід всіх зрівнювати, бо є правоохоронці, які не лише професійно виконують свої обов’язки, а й намагаються власними силами та особистим прикладом покращити реноме міліції в очах громадян. У попередньому номері ми вже обговорювали тему хамства на дорозі й надавали слово працівникам ДАІ. Наразі ж хочемо висвітлити й позицію громадян, учасників дорожнього руху та експертів.

Лайка на «професіональному» рівні

Днями особисто стала свідком, абсолютно не бажаючи того, розмови патрульних поблизу метро. І не суржик мене здивував – а потік лайливих слів. Щоб детальніше розібратися із прикрою ситуацією, вирішила провести міні-опитування поміж своїх знайомих. Висновки напрошуються самі собою, але робити їх доведеться читачам.
…Оксана Валентинівна (імена опитаних змінено з етичних міркувань. – Авт.) звернулася до одного зі столичних райвідділів міліції з приводу втрати пенсійного посвідчення. Не будемо описувати, яку бюрократичну тяганину їй довелося пережити, бо наша мета нині інша. Так от, жінка таки зробила зауваження правоохоронцям, які, не соромлячись її, дозволяли собі нецензурно висловлюватися при відвідувачці. Та, певно, деякі наші міліціянти не лише нічого не знають про хороші манери, а навіть і не чули про таке поняття, як етикет. Літня жінка простояла майже годину в кабінеті, обговорюючи свою ситуацію, і нікому зі служивих і на думку не спало запропонувати їй присісти. Це тоді, коли одним із гарантів повноцінного спілкування є ввічливість, з приводу якої ще Сервантес писав: «Ніщо не коштує так дешево і не ціниться так дорого». Чомусь забуваємо, що саме вона забезпечує комфортність у спілкуванні та допомагає запобігти конфліктам.
Розберемо інший тип ситуацій – діалоги водіїв із автоінспекторами. Ірина Анатоліївна, водій із 8-річним стажем, зупинила авто на вимогу даішника. Виявляється, деякі з них і вітатися не вміють. Інколи складається враження – не вважають за потрібне знати такі важливі споконвічно українські слова. Втім, було не до них, адже мова в чоловіка у погонах виявилася далекою від літературної.
А ось ще один із резонансних прикладів останніх днів, який підтверджує актуальність порушеної теми. В Інтернеті з’явилося відео, на якому зафіксовано, як одеський інспектор ДАІ відверто демонструє зневагу до державної мови. Коли водій українською поцікавився причиною зупинки, старший сержант Ш. заявив, що «не понимает телячью мову»! Керівництво МВС України доручило Департаменту ДАІ негайно провести службову перевірку за цим фактом та вжити заходів. Зрештою з’ясувалося, що цей інспектор порушив вимоги низки законів та норми професійної етики. Відтак, даішника звільнено з міліції за статтею про дискредитацію. Покарано в дисциплінарному порядку і керівників сержанта. Аби таких порушень більше не траплялось, 27 січня заступник міністра внутрішніх справ Віктор Ратушняк підписав вказівку щодо вдосконалення взаємовідносин працівників ДАІ з учасниками дорожнього руху.

Професія – не підстава для неповаги

Правозахиснику Едуарду Багірову теж довелося побувати в ролі об’єкту для образ з боку працівника ДАІ. До того ж, це сталося у присутності дружини та колеги.
– За таку негідну поведінку інспектора покарали в дисциплінарному порядку, – каже Багіров. – Ефективним методом «етичного» виховання даішників останнім часом стали непоодинокі випадки зйомок водіями на камери мобільних телефонів подібних прикладів поведінки служителів свистка і жезла. Як правозахисник, я не проти такої технології, тим більше, що вона доволі дієва. Але тут має бути моральна межа, адже необхідно розрізняти, коли ініціатором інциденту є правоохоронець, а коли він сам став жертвою добре спланованої провокації, справджуючи сподівання провокаторів і перетворюючись на розлюченого, нестриманого «мужлана». З іншого боку, наша ментальність, на жаль, ще така, що найдрібніший посадовець, вмостившись на чиновницькому «табуреті», неофіційно додає собі певних службових бонусів. Багато хто з таких «начальничків» вважає, що заслужив преференції у ставленні до себе з боку правоохоронців і схопив «даішного бога» за бороду. Саме чиновники засіяли українські дороги бацилою неповаги. Причому, до цього «мікробу» звикли всі – і міліціонери, і пересічні водії. Звикає до нього і молоде покоління владоносних.
Міліціонери не завжди можуть професійно, грамотно й толерантно вийти із конфліктних ситуацій. А втім, краще взагалі не ставати їх дієвою особою й не опускатися до рівня вже згаданих вище провокаторів, що теж, на жаль, буває, – зазначає наостанок правозахисник.

Коли ж «совок» піде у минуле?

А от на прохання мого іншого експерта, Тетяни, до правоохоронця – відійти і не палити у громадському місці, – той відреагував неадекватно. Спочатку наговорив грубощів і вказав, куди їй слід піти, а коли йому пригрозили нарядом патрульної служби, почав махати своїм посвідченням: мовляв, міліції не треба, я сам – міліція. От тільки дивно, чому ті, хто повинен стояти на боці закону, подекуди дозволяють собі порушувати те, що іншим – зась. Утім, нарівні з негативними, є й позитивні відгуки. Наприклад, 30-річний Олексій, втративши паспорт, звернувся у міліцію та був задоволений і професіоналізмом правоохоронців, і людськими якостями. Бо у відділку працівники не лише з розумінням поставилися до проблеми й фахово допомогли оформити всі документи, а й при цьому були доволі чемними. Проте хочеться докопатися: чому в нас у міліції ще так багато невихованих покручів? Чому в українському суспільстві хамство, брутальність, нецензурщина, я вже не кажу про суржик, стають звичною річчю? І взагалі, чому складається враження, що загальна культура людини нівелюється? Можливо, тому, що цій проблемі приділяється замало уваги, як у навчально-виховних закладах, так і в державі зокрема. Адже сучасний правоохоронець – це вчорашній випускник школи, вишу. Те, як деякі з них потрапляють у вищі навчальні заклади, ні для кого не секрет. Та й у цих установах основну увагу все-таки зосереджують на набутті курсантами професійних умінь, відсуваючи на другий план культуру мови та етику. Шкільні ж учителі у кращому разі ходять на роботу, аби відбути, посилаючись на низьку зарплатню, у гіршому – самі не є прикладом для наслідування. Школярі та студенти дедалі менше читають, а держава в цей час видає по одній книжці рідною мовою на українця у рік…
– Мене хвилює от який момент, – коментує ситуацію адвокат Ігор Годецький. – Та частина соціуму, яка має його рухати в потрібному для створення громадянського суспільства напрямі, а це інтелігенція, владне представництво, ЗМІ, почасти нічого не робить для такого демократичного поступу. Звісно, спадає на думку 200-літній досвід становлення громадянського суспільства у США, згадуються 40 років, упродовж яких Мойсей водив свій народ пустелею, аби він став іншим. Напевно, двох десятків років, пройдених незалежною Україною, недостатньо для того, аби з нас вивітрилися «совок», зверхність і непоступливість у спілкуванні влади та народу, що була такою поширеною в період розвиненого соціалізму. Це дається взнаки й донині. Скільки ще лишилося, напевно, не знає й Мойсей…
Тож сподіватимемося, що реформи в системі освіти МВС України посилять морально-етичні складові свідомості правоохоронців, створять усі умови для того, щоб вони були винятково високопрофесійними, компетентними, культурними людьми. А держава, в свою чергу, гарантуватиме їм гідні умови праці, правову і соціальну підтримку та захист на рівні європейських держав.

Юлія КОВАЛЬ, «Моменти».
Фото Дмитра ЮРЧЕНКА

друкувати