Каста недоторканих
Злочини за участю людей без певного місця проживання – не рідкість у нашій країні. Причому, безхатченки однаково виступають у ролі як суб’єктів, так і об’єктів злочинності.
У міліцейській практиці регулярно трапляються випадки, коли хтось із бездомних вирішує спір щодо ста грамів нерозділеної горілки різаниною, або ж, осатанівши від голоду і безвиході, кидається на перехожих. Так, позаминулого року сімферопольські міліціонери затримали двох бомжів віком 15 та 17 років, які посеред білого дня прямо на вулиці напали на пенсіонерку і, вдаривши її кілька разів ножем, відібрали …пачку пельменів. Старенька померла ще до приїзду «швидкої». На жаль, такі зухвалі й безглузді розбої реєструються дедалі частіше.
Сумирні ж бродяги стають жертвами озвірілих від алкоголю чи наркотиків підлітків, які забивають їх до смерті, вважаючи, що життя бомжа нікому не потрібне, і якщо злочин не буде розкрито по гарячих слідах, то все зійде з рук. Багато хто пам’ятає гучний процес у Дніпропетровській області. Кілька років тому там затримали трьох підлітків, які заради розваг влаштовували полювання на людей, забиваючи їх до смерті. Свої звірства вони знімали на камери мобільних телефонів. Загалом молодики позбавили життя 19-х чоловік! Більшість із них не мали певного місця проживання, тобто, належали до бомжів. Цей фактор тільки додавав бузувірам зухвалості й упевненості у своїй безкарності.
Будемо відвертими: серед наших співгромадян є чимало таких, що ненавидять бомжів. У їхньому розумінні, вони – як ті таргани: бридкі й викликають огиду. І так само, як і таргани, є в кожному місті. І ніхто не дасть гарантії, що будь-хто з них завтра не потрапить у кримінальну історію.
Затриманий є, правопорушення немає
Червень минулого року став знаковим для бездомних українців. За поданням омбудсмена Ніни Карпачової, Конституційний Суд України вирішив, що деякі положення Закону «Про міліцію» не відповідають Основному Закону. На думку суддів, вони порушують права громадян на свободу, особисту недоторканність, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Виходить, що бомжів затримували за правопорушення, якого насправді не існує. І з того дня міліція позбулася права затримувати і тримати у приймальниках-розподільниках осіб, підозрюваних у бродяжництві. Крім того, бездомних заборонено фотографувати, знімати на фото- та відеоплівку і брати у них відбитки пальців. На перший погляд – торжество демократії! Автоматично припинили роботу всі приймальники-розподільники, в яких раніше працювали з цією категорією громадян. У них бродяг могли утримувати (саме утримувати, а не просто тримати!) до тридцяти діб. У цих же установах і виявляли злочинців, які, «відпрацювавши» в одній області, приїжджали ховатися до іншої. Тепер же міліціонерів позбавили цієї можливості.
У СРСР бомж був злочинцем
Уявити роль приймальників-розподільників у розкритті злочинів допоможе невеличкий екскурс в історію.
– Усі такі установи дісталися нам у спадок від Радянського Союзу. На той час у Кримінальному кодексі України була стаття 214, яка передбачала відповідальність за дармоїдство, бродяжництво та жебракування. Якщо міліціонери забирали підозрюваних через одне з цих правопорушень, то в приймальниках ще й встановлювали їхні особи, перевіряли на причетність до злочинів. В цілому це давало досить хороший результат – сприяло розкриттю вбивств, затриманню осіб, які перебували у розшуку, впізнанню трупів… Якщо встановлювали, що затриманий займається бродяжництвом, його офіційно попереджали, – пояснює головний спеціаліст відділу спеціальних установ і конвойних підрозділів міліції ДГБ МВС Олександр Малий.
– Якщо ту чи іншу людину протягом року затримували повторно, то це вже було підставою для порушення кримінальної справи і притягнення її до відповідальності за бродяжництво, – продовжує Малий. – Це давало результат: багато хто повертався до нормального життя. Згодом статтю 214 скасували. Але й при тому, що приймальники виконували лише профілактичну функцію, це позитивно позначалося на рівні злочинності.
Щоб затримати бомжа для встановлення його особи, ще кілька років тому була потрібна тільки санкція прокурора. Та 2007 року все змінив візит делегації Європейського комітету проти тортур, який постійно проводить моніторинг дотримання прав людини в спеціальних установах. Гості з Євросоюзу визнали, що робота вітчизняних правоохоронців з бомжами суперечить ст. 29 Конституції України. У ній йдеться про те, що громадянина не можна затримати без умотивованого рішення суду. Сказано – зроблено. У березні 2009 року МВС ініціювало внесення змін до Закону «Про міліцію», після чого підозрілих суб’єктів могли затримати лише після рішення суду. Здавалося б, конституційні права бродяг відновлено і вони можуть не боятися несанкціонованого затримання або прокурорської необ’єктивності. Але саме після цього й прозвучало звернення уповноваженого з прав людини.
Хто такі бродяги –
не визначилися
й досі
Коли з Кримінального кодексу зникла стаття про відповідальність за бродяжництво, зник і сам термін. І до цих пір у нас не визначено, хто вважається волоцюгою. Тому експерти намагалися дуже обережно ставитися до цього питання. Адже, незважаючи на характерний вигляд безхатченків, не кожен алкоголік може бути лайдаком, як і не кожен бродяга – алкоголіком.
– Коли в Конституційному Суді розглядалося звернення омбудсмена, основним аргументом було те, що у нас відсутня будь-яка відповідальність за бродяжництво. Навіть поняття такого немає. І цим порушується принцип юридичної визначеності: мовляв, людина не знає, порушує вона якийсь закон чи ні. Це визначали міліціонери і суд, – продовжує Олександр Малий. – Тому в МВС був розроблений проект закону, яким передбачається запровадити відповідальність за бродяжництво. Ми пропонували ввести статтю, якою передбачено на перший раз зауваження, потім штраф. Принаймні, це дасть правоохоронцям час встановити особу і перевірити її. Якщо ж людина протягом року знову вчиняє таке правопорушення, то за рішенням суду її можна буде піддати адмінарешту. Отже, бродяга знатиме, що вчиняє протиправні дії. Сподіваємося, це хоч трохи підштовхуватиме їх до того, аби змінити і якось налагодити своє життя.
Поки законопроект перебуває на стадії розробки, експерти МВС консультуються з фахівцями Мін’юсту, Верховного Суду, Мінсоцполітики та Генпрокуратури. Всі сходяться в одному: проблему потрібно вирішувати, але є певні нюанси.
Тим часом, безхатченків залишили з їхніми новими правами. Звичайно, у нас в країні існують соціальні програми для цієї категорії громадян. Вони можуть звернутися до центрів реінтеграції, які діють при Міністерстві соціальної політики. Та примусово їх тримати там ніхто не має права. Тож, якщо бомж хоче знову стати повноцінним членом суспільства, йому в цьому допоможуть. А в разі, коли він збирається й далі вештатися по підвалах, йому теж ніхто не зможе це заборонити.
Зате для міліції закриття приймальників-розподільників стало справжньою проблемою. Адже тепер правоохоронці за передбачені законом три години повинні встановити особу затриманого. Якщо не впоралися, то змушені відпустити її. А в житті цілком можлива і така ситуація: скажімо, бездомний скоїв злочин у Криму і вже через кілька днів опинився на Закарпатті. Назвався чужим прізвищем, вигадав адресу. Правоохоронці за три години намагаються дізнатися, чи зареєстрований, приміром, у Кіровограді громадянин Іванов. І якщо ні, то вони змушені відпустити бомжа – адже інших підстав тримати його немає.
Ось так, голячи або відрощуючи бороду, один і той же волоцюга може тривалий час скоювати злочини у різних регіонах і залишатися при цьому безкарним. А за три години встановити особу «гастролера»-бомжа, погодьтеся, надто важко.
Отже, процес виявлення злочинів, скоєних бездомними, для міліціонерів відчутно ускладнився. А це, зрештою, ускладнить життя всім. Якщо у бродяг не можна відбирати відбитки пальців, фотографувати їх, то, відповідно, немає можливості й пред’являти їхні фото постраждалим. Тому турбота держави про безхатченків загрожує обернутися проти них самих – розлючені громадяни з переляку можуть почати зганяти свою злість і невдоволення на бомжах. До того ж, не за горами Євро-2012. Навряд чи гурти безхатченків додадуть нам позитиву і залишаться непоміченими у містах, де проходитиме чемпіонат.
Роман ЧАБАК, «ІЗ»Фото Дмитра ВАЛІГУРИ , м. Київ
-
28/08/2015 10:46
Кров для бойових побратимів
-
28/08/2015 10:45
У контексті домовленостей
-
28/08/2015 10:45
На Київщині – експеримент
-
28/08/2015 10:44
Технології дарують час
-
28/08/2015 10:44
Нагороди – достойним
-
17/08/2015 12:28
Мисливці за представницьким класом
-
17/08/2015 12:27
Підробки продавали в Інтернеті
-
17/08/2015 12:27
«Адідас» одеського пошиття
-
17/08/2015 12:26
«Сувеніри» з АТО
-
17/08/2015 12:12
Румунські колеги допоможуть створити гірські підрозділи Нацгвардії
Усі новиниПередрук матеріалів тільки за наявністю гіперпосилання на imzak.org.ua