Субота, 12 грудня
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Рубрики Усі рубрики
Арсенал
27/08/2010 13:04

Забута мелодія для «Акули»

[ Закінчення.
Початок в «ІЗ» №33 ]

Юрій ВЕРГЕЛЬ, м. Київ

…Війна під кригою
Тут потрібно сказати ось про що. В епоху «великого протистояння» двох систем всі земні океани були задіяні в стратегічних планах морських війн, крім одного – Північного Льодовитого. Там розвернутися флотам заважає вічна непередбачувана крига. Заглибитись під неї – це була мрія флотоводців різних країн.
Пригадується, ще на початку 60-х минулого століття нам показували фільм, де полярні льоди ставали ареною протистояння підводників. Штурм Північного полюса підводними човнами йшов аж ніяк не «за інтерес».
У полярному протиборстві ми все-таки здобули перемогу. Адже для війни в Арктиці і була створена «Акула». Це нині вже визнаний факт, тому що в теплих водах «Акулі» почувалося незатишно, а її механізми – перегрівалися. Та навіщо Країні Рад потрібні були човни під кригою? В епоху «холодної війни» в цьому був свій резон!
За глобальним задумом радянського вищого командування, під льодами повин­ні були постійно чергувати одна-дві атомних субмарини з 20-ма міжконтинентальними балістичними ракетами кожна. І якщо врахувати, що в них до десятка боєголовок, що розділяються, то майже дві сотні міст потенційного ворога, образно кажучи, щоночі могли бачити неспокійні сни. Причому, човен витримував тривале перебування під кригою. Слабкою ланкою виявились люди. Тоді було вирішено міняти екіпажі за  допомогою криголамів. Принаймні, такий дослід був проведений.
Відпрацювавши свою зміну, екіпаж підводного човна повертався в одне з підмосковних містечок до постійного місця проживання. Причому, кожен підводний крейсер міг утримувати три екіпажі: два бойових і один – технічний. У цьому плані запитань ніколи не виникало.
Проблема полягала в іншому: «Акула» не могла стріляти ракетами з-під товщі криги. Але й тут все виявилося продуманим. Адже своїм потужним рубанням вона продавлювала вікову кригу або підривала її торпедами. А 1995 р. одна з «Акул» успішно виконала ракетну стрільбу з Північного полюса. І все ж, навіщо надзвичайно потужним субмаринам було ховатися під кригою Крайньої Півночі?
А тому, що в світі немає приладів, які б виявляли човни під товщею криги. Тож  відхід «Акули» з бази і «розчинення» її в водах Арктики – завжди залишався головним болем НАТОвських розвідників. Щоправда, і вони не дрімали: частковий вихід зі становища все-таки знайшли. Що саме застосували – у відкритій пресі не повідомлялось і по сьогодні. Відомо лише одне: радянський офіцер Олександр Нікітін розголосив екологічній організації «Бєллуна» таємні дані, які значились у службових збірниках під грифом: «Таємно». Звичайно, його засудили, але… дані потрапили на стіл іноземних розвідників.
Практично одночасно з таємним виходом в океан удосконаленої «Акули», яка кілька років простояла в доках для заміни устаткування і озброєння (на сучасніше), важкий підводний ракетний крейсер «Дмитрий Донской» готували до першого (нового?) рейсу. Насправді, він виявився атомоходом, що потрапив до величезного списку техніки, яку називали не інакше як…

…«уламки
колишньої
могутності»

І це справді так. На превеликий жаль. Адже Росії у спадок від розпаду СРСР дістались усі шість суператомоходів, які колись наводили жах на ворога. А тепер…
Що тепер? Два атомоходи цієї видатної серії, які не прослужили й половини відведеного їм строку, були тут же відправлені під ніж: Росія не могла їх утримувати. Ще два міцно прив’язали до пірсу. Схоже, і їх очікує та сама доля. А про один взагалі немає даних. Лише «Дмитрий Донской», роззброєний,  ще подає ознаки життя.
А тут з помпезністю був закладений підводний корабель четвертого покоління, який негайно назвали «Юрий Долгорукий». Його готовність оцінювалася лише на 10 відсотків. Та чи виходив він хоч коли-небудь на бойове чергування – таких даних немає. Найімовірніше, що ні.
Поки, хоч і повільно, його будували, стався новий «роздрай». Ракети «Барі», під які його проектували, були зняті з виробництва через ту ж причину – нестачу коштів. Але ж нова ракета для підводних човнів мала спеціальну систему проходження крізь кригу. Тож стріляти нею можна було вже через льодяну броню. Крім того, вона могла летіти по двох траєкторіях – звичайній і  настільній. Час польоту до Камчатки із акваторії Баренцевого моря займав відповідно 30 і 17 хвилин. Їх також відправили під ніж, так і не довівши до кондиції.
І на це, зауважте, вже дуже хвора «Країна Рад» витрачала наші з вами останні гроші. Залишивши у спадщину цілком порожні магазини, величезні черги і талони на придбання продуктів харчування і ширвжитку.
І хоча нині, через багато років, у день Військово-Морського флоту Росія намагається довести, можливо, і собі самій, що «є ще порох у порохівницях», та пишне, барвисте дійство у Севастополі виглядає не більш, ніж черговий фарс. Як далеко не поїдеш старим возом, так і не захистиш південних регіонів «старими плавучими валізами», на яких ще можна вийти, скажімо, в Новоросійськ, де споруджується нова база ЧФ, але аж ніяк не називати себе «надійним щитом Вітчизни». А дуже хочеться…

друкувати

Коментарi