Субота, 12 грудня
Зробити стартовою
Попереднiй архiв
громадсько-правовий тижневик
Тижневик « Іменем закону » та додаток « Моменти »
представляють об'єднане інтернет-видання imzak.org.ua
Додаток
до тижневика
Рубрики Усі рубрики
Погода у Києві » Україна
Новини партнерів
Арсенал
15/07/2010 16:23

Шмайсер – Калашников: протистояння чи співробітництво?

Коли мені виповнилось 10 років, мій дядечко вручив мені на день народження справді небачений досі дарунок, від одного лише погляду на який від захоплення перехопило подих: я був неймовірно радий. Розгорнувши чималий пакет, він зі словами: «Ось тобі справжній «шмайсер», буде з чим у війну гратись», простягнув мені ЦЕ…
На початку 60-х минулого століття, коли відділи іграшок у магазинах були заповнені металевими подобами стрілецької зброї, зовсім несхожими на оригінал, я став власником абсолютної копії німецького автомата початку Другої світової війни, змайстрованого з дерева. Причому, це була не просто копія, виконана в масштабі 1:1, а філігранна ручна робота, завдяки якій на моделі був позначений кожен гвинтик, кожна рисочка, навіть «сіточка» на руків’ї.
Де цей подарунок дядечко роздобув – я так ніколи й не дізнався, але він став предметом моєї гордості на багато років. Адже пацани-однолітки з навколишніх вулиць вважали за честь іти з ним у «бій», а старші ніколи й не намагались відібрати силоміць через його ексклюзивність.
 У скількох «боях» він побував – навіть важко сказати. Та з часом почав виходити з ладу. Років через чотири тріснула й відпала ручка, потім – магазин. А згодом, очевидно, остаточно втомившись від «ратних боїв», розколовся й корпус… Але сама назва його – «шмайсер» – назавжди закарбувалась в нашій, тоді ще дитячій, пам’яті, і ми, ставши дорослими, ще довго вважали, що німці йдуть в атаку саме з такою зброєю. Як, між іншим, багато хто вважає і нині. Та й не дивно. Адже існують…

Помилки,
які ми вибираємо
Насправді до тих «стволів», якими озброєні кіношні німці, знаменитий конструк­тор-зброяр Гуґо Шмайсер не має практично ніякого стосунку. Ті автомати, які ми бачили в кінофільмах про війну, це МР-38/40 (німецька назва Maschinen­pistole 38/40), пістолет-куле­мет, розроблений Генріхом Фоллмером. І, варто сказати, його дітище вийшло досить пристойним. Вже перші серійні зразки МР-38, що з’явилися до війни, привертали до себе увагу тим, що для дешевшого виробництва під час виготовлення ців’я вперше була застосована пластмаса (бакеліт), а рама пістолетного руків’я виготовлялася з алюмінієвого сплаву. Однією із особливостей цього автомата був також низький темп стрільби й плавна робота автоматики, що підвищувало точність і керованість зброї.
Ще одна особливість (наприклад, особисто для мене, – Авт.) – те, що затвор у автомата знаходиться з лівого боку всупереч поширеному правосторонньому. Конструктор пояснював цю новинку тим, що саме таке розміщення сприяє швидшій перезарядці автомата й зручності прицілювання. Мовляв, перезарядивши магазин правою рукою, солдат тут же хапається за руків’я, утримуючи зброю на лінії вогню, а лівою, досилає патрон у патронник. Інакше кажучи, на перезарядці заощаджується кілька дорогоцінних секунд, що в умовах бою дуже важливо.
Не знаю, що думав конструктор, але я, тримаючи в руках МР-40, ніякої зручності, як для бійця, не відчув. Бо вовтузитися з цим довелося набагато довше. Втім, можливо, річ у звичці.
Ще одна поширена думка, нібито німецька армія була озброєна автоматами мало не поголовно, хибна. Нічого подібного! До початку Другої світової війни на озброєнні Вермахту було загалом 8772 пістолети-кулемети МР-38. При цьому рота (100-120 чоловік) одержувала всього 14-16 автоматів як зброю командирів взводів і відділень. Рядові бійці йшли в бій з гвинтівками. У німців, як і в нас, також не вистачало автоматів. А перші бої в Західній Європі засвідчили, що навіть наявні на озброєнні вимагають значної доробки. А головне – в автоматах відчувала потребу вся армія. І тут у серію надходить МР-40 – вдосконалений зразок МР-38.
Для більшої зручності корпус приймальника магазина був посилений ребрами жорсткості. Вперше – всі нові пістолети-кулемети, які сходили з конвеєра, були оснащені двочастинними руків’ями перезаряджання з фіксатором запобіжника.
Але… Не буду перелічувати всі технічні новинки. Лише відзначу, що конструкція МР-40 виявилась настільки вдалою, що коли пістолет-куле­мет був запущений у масове виробництво, ним почали оснащати звичайні піхотні частини (спочатку зброя розроблялась лише для десантних частин і танкістів, у зв’язку з чим і був застосований розкладний приклад). Компактність, зручність в експлуатації, хороша керованість зброєю, висока кучність стрільби на дистанції понад 100 метрів, висока зупиняюча дія 9-мм кулі на дальності до 150 метрів, до того ж низька собівартість виробництва забезпечили йому шлях до успіху.
Тож не випадково бійці Червоної Армії старанно підбирали автомати після бою. Хоча й недоліки цієї конструкції давалися взнаки. Головним із них був той, що навіть за незначного забруднення магазина патрон у патронник подавався погано. А ще – через довгий, надто виступаючий вниз магазин важко вести вогонь з окопів. Для точної стрільби доводилося висовувати голову. А снайпер, як мовиться, не дрімає. Тут і каска не рятувала. До того ж багато німців воювали в рукавичках. Не заради дешевого фраєрства – в цьому була велика потреба: через відсутність «кожуха» автомат неможливо було тримати за ствол.
Щодо надійності, то «німець» не дуже поступався перед радянськими ПКШ і ПКС, але був практичнішим: легше розбирався й ремонтувався. І, звичайно ж, завдяки радянським фільмам про Велику Вітчизняну війну, саме МР-40 під назвою «Шмайсер» став втіленням образу німецької «військової машини». Ця зброя була справжнім символом німецького бліцкригу, а вітчизняний кінематограф створив особливий образ «фашистського автоматника». Як, наприклад, у відомому фільмі «Батько солдата». Ось вони, завойовники, бредуть шеренгою пшеничним полем. У натягнутих на очі касках, гімнастерках із закачаними по лікоть рукавами, з автоматами МР-40, так званими «шмайсерами», що ведуть вогонь від стегна, тримаючи зброю за магазин, причому, крокують на повний зріст, не звертаючи уваги на вогонь у відповідь. Ось так і народжуються легенди.
Але до чого тут Шмайсер, запитаєте ви? Все дуже просто. В західній літературі про стрілецьку зброю, виданій у 1941–1945 роках, усі тодішні німецькі пістолети-кулемети одразу ж дістали спільну назву «система Шмайсера». Термін прижився й перекочував у радянську літературу й кінематограф, а звідти – у нашу свідомість. Хоча мало хто підозрює, що в цій помилковій думці й по цей день є значна частка правди. І саме Гуґо Шмайсер зробив величезний вклад у створення й розвиток автоматичної зброї світу. Тому що він був…

Конструктор
від Бога
Ще 1940 р. на замовлення Німецького управління озброєнь дві фірми розпочали розробку зброї під патрон 7,92х33мм – Haenel і Karl Walther. Було створено два зразки, які спочатку кваліфікувались як автоматичні карабіни МКb. За результатами стрільб на полігоні в Куммерсдорфе автомат Вальтера продемонстрував задовільні результати, однак доведення його до ладу тривало протягом усього 1941 року. Велася робота й на фірмі «Генель». Сам Гуґо створив зразок, у якому застосував безліч новинок, пов’язаних із вдосконаленням затвора й затворної рами, встановив прапорцевий запобіжник, спростив конструкцію приклада.
Не вдаючись до технічних подробиць, можна сказати, що МР-43, так спочатку називався автомат Шмайсера – став технічним проривом у галузі озброєння. Вражали й результати стрільб, проведених безпосередньо в бойових умовах на Східному фронті. Адже секторний приціл карабіна дозволяв вести прицільний вогонь на дальність до 800 метрів. Такої характеристики тоді не мав жоден автомат у світі. Цьому сприяла й прицільна планка, кожна поділка на якій відповідала зміні дальності на 50 метрів. На зброї міг бути встановлений оптичний чи інфрачервоний приціл. Під час стріляння чергами по мішені діаметром 11,5 см з відстані 100 м більше половини влучань вкладалися в кружечок діаметром 4,5 см. Завдяки використанню менш потужних патронів сила віддачі під час вистрілу була вдвоє нижчою, ніж у гвинтівки «Маузер-98». А недоліком спеціалісти назвали полум’я, яке демаскує стрільця, вириваючись зі ствола під час стрільби.
Вже 1943 р. для потреб фронту виробляється близько 10 тисяч МР-43. Однак Гітлер забороняє його вдосконалювати й виготовляти, пояснюючи це тим, що стволова коробка виконана фрезеруванням із цілісного шматка металу. А в умовах, коли Німеччина поступово «відрізалась» від своїх основних ресурсів, такі «іграшки», хоча й відмінної якості, вважались вже дорогими. До того ж фюрера краяли тяжкі сумніви, що робити з десятками мільйонів патронів до застарілої зброї, що зберігаються на складах. А з іншого боку, Гітлер одержував безліч схвальних відгуків про нову зброю від генералів СС і особисто від міністра озброєнь Шпеєра, мовляв, вона збільшує вогневу потужність піхотних підрозділів і знижує необхідність використання ручних кулеметів. У кінцевому підсумку, охрестивши МР-43 «зброєю помсти», Гітлер дозволив її масове виробництво. Додам лише, що з жовтня 1944 року МР-43 почав називатися StG-44 (німецьке позначення «Sturmgewehr»-44). Оце й був справжній «Шмайсер» – мало відомий у нас пересічним громадянам. У кіно цей автомат ніколи не демонструвався, але ще в середині війни став ласим шматком для радянських інженерів, які в той час гарячково розробляли стрілецьку зброю власного виробництва.

Юрій ВЕРГЕЛЬ, м. Київ

друкувати

Коментарi