Ключ до винаходу – випадковість

Історія свідчить, що деякі відкриття й винаходи, серед яких і ті, без яких важко уявити сучасний світ, були зроблені цілком випадково. Досить згадати Архімеда, який, опустившись у ванну, відкрив закон, згодом названий його ім’ям, чи Ньютона, на якого, кажуть, впало яблуко, що й спричинило формулювання закону всесвітнього тяжіння. Тож пропонуємо увазі наших читачів добірку саме про такі випадковості.

Картопляні чіпси

Багато людей люблять похрумкотіти чіпсами. Та мало хто знає, що ця страва з’явилася через випадковість. Якось у фешенебельному ресторані одного містечка в штаті Нью-Йорк, де шеф-кухарем працював Джордж Крам, залізничний магнат Корнеліус Вандербільд замовив собі на вечерю смажену картоплю. Вигляд поданої страви йому не сподобався. Він із глузуванням повернув її офіціанту:

– Таке враження, що ваш шеф-кухар цю картоплю нарізав не для людських ротів, а для пащек бегемотів. Дуже товсті скибки, та й сама картопля волога. Мені не подобається.

Прискіпливий клієнт знову й знову відмовлявся від їжі, що йому приносили. Коли чергова порція була проігнорована, кухар Джордж Крам роздратувався й вирішив помститися клієнту. Він заходився нарізати картоплю тонесенькими напівпрозорими скибочками. Підсмаживши їх в олії, наказав подати магнату.

Глянувши на «смагляві» покручені скибочки, Вандербільд спочатку обурився: «А це що таке?». Йому відповіли: «Картопляні сухарики». Знехотя той узяв кілька таких хрумтеликів, розжував і… усміхнувся від задоволення. Сподобалося!

Рецепт назвали «Чіпси Саратоґа». Згодом чіпси стали найпопулярнішою фірмовою стравою ресторану. Багатій із друзями чи не щовечора приходив сюди по «картопляні сухарі». Нова фірмова страва сподобалася й іншим відвідувачам. А невдовзі завдяки простоті приготування картопляні чіпси стали подавати й в інших закладах громадського харчування.

За десятиліття картопляні чіпси завоювали світ. Проте технології виробництва харчових продуктів змінилися, і «картопляні сухарики» нині вкрай рідко виготовляють із картопляних бульб. Тепер їх формують із сухого картопляного напівфабрикату, що складається з близько 70% крохмалю й сили-силенної ароматизаторів, підсилювачів смаку та інших харчових домішок.

Пакет для сміття

Такою звичною для нас річчю, як пакети для сміття, стали користуватися тільки 1950 року. Як і більшість одноразових речей, пакет для сміття винайдено в Америці. Щоправда, авторство цього непересічного винаходу належить людині з українським корінням, адже звали її Гаррі Василюк. За професією творець сміттєвого пакета був винахідником та інженером, тобто мав авторитет людини кмітливої й розумної. Тому муніципалітет міста звернувся саме до нього з проханням щось вигадати, щоб побутові відходи не розсипалися на вулиці під час їхнього завантаження до сміттєзбиральних машин.

Василюк певний час розмірковував над перспективою створення чогось подібного до гігантського пилососа, але, на щастя, так і не встиг його сконструювати. Хтось із його домашніх якось вигукнув: «Мені потрібна сумка для сміття!». І тієї миті Василюк зрозумів, що для «операцій» зі сміттям слід використовувати одноразові пакети. Він запропонував робити їх із поліетилену. Першим пластикові пакети для сміття почав використовувати шпиталь міста Вінніпега. А широковживаними серед населення мішки стали лише за 10 років – 1960-го.

Згодом стало зрозуміло, що найважливішою проблемою, яку потрібно вирішувати людству, є утилізація власне самих мішків.

Анестезія

Закис азоту відкрили ще 1772 року, але впродовж десятиліть його використовували лише як наркотик. Така його дія була відома широкому загалу людей.

А те, що перевищення дози викликало зомлівання, вважали небажаним побічним ефектом.

І все ж 1844-го дантист Горацій Велс із американського міста Гартфорда зміг знайти корисне застосування для «побічного ефекту». Ідея осяяла чоловіка під час вечірки, на якій його товариш, перебуваючи під дією газу, поранив ногу. Поріз був глибокий, але болю не відчувалось.

Перевірити знеболювальну властивість закису азоту лікар вирішив на собі. Велс вдихнув певну дозу газу, що спричинила непритомність, після чого йому видалили хворий зуб. Коли дантист опритомнів, болю він не відчував.

Щоб поділитися з науковим світом своїм відкриттям, Велс продемонстрував ту ж саму операцію з добровольцем у шпиталі Массачусетсу. Однак, не розрахувавши часу, який потрібен для наркотичної дії закису азоту, зазнав невдачі – пацієнт кричав від болю.

Дискредитований медик невдовзі покинув практику й наклав на себе руки. А 1864 року Американська асоціація стоматологів офіційно визнала першість відкриття анестезії N2O за Горацієм Велсом.

Пластилін

До того, як стати однією з улюблених дитячих розваг, пластилін упродовж 22 років використовували як... мийний засіб для шпалер. Однак 1954-го невістка Джо Мак-Вікера – працівника фірми-виробника пластиліну – взяла шматок речовини в дитячий садок, де працювала вихователем, щоб показати його дітям. Пластилін викликав у малюків захоплення. Почувши про це, Мак-Вікер усвідомив його справжню комерційну цінність і подав ідею своєму керівництву.

Хімік відкрив у компанії власний цех. Додавши до пластиліну фарбники й мигдальний ароматизатор, він виставив ціну в $1,5 за банку (при цьому продовжуючи торгувати «очищувачем для шпалер» за $0,34 за таку ж кількість речовини) і за чотири роки збільшив прибуток компанії з $100 тисяч до 3 мільйонів. 1960-го Мак-Вікер відокремився від основної фірми й започаткував власну справу. 1964-го Мак-Вікер продав виробництво й патент за $18 мільйонів.

Нейлон

1934 року в лабораторіях корпорації «Дюпон» науковці намагалися створити штучний шовк. Кілька місяців напруженої роботи не принесли результатів: полімер не вдавалося перевести з рідкого стану в твердий. Керівник проекту вже був готовий припинити пошуки й розпочати експерименти з іншими речовинами.

Якось молодий працівник лабораторії знічев’я взяв скляну паличку й витягнув із краплі клейкої речовини довгу нитку. Це заняття так захопило команду дослідників, що вони влаштували змагання: хто витягне найдовшу нитку. І коли змагальники вже заплели нитками весь коридор, їх осяяла думка: ось він, спосіб переведення речовини з рідкого стану в твердий. Нитки виявилися настільки міцними, що їх можна було ткати.

Першу повністю синтетичну тканину назвали нейлон. Є версія, що слово «нейлон» походить від назв міст Нью-Йорк і Лондон (NYLON = NewYork + London). Також є думки, що це слово – абревіатура від New York Lab of Organic Nitrocompounds (Нью-Йоркська лабораторія органічних нітросполук).

27 жовтня 1938 року на Всесвітній виставці в Нью-Йорку віце-президент хімічного концерну «Дюпон» Чарльз Стайн оголосив про винайдення нейлону. Перед входом до павільйону фірми встановили 12-метровий манекен у нейлонових панчохах. «Носити панчохи із шовку, а не з нейлону, – це все одно, що віддати перевагу коню перед автомобілем», – стверджували рекламні агенти. Жінкам безплатно роздавали презентаційні зразки. Американок переконували, що створення нового матеріалу не менш важливе для людства, ніж винахід двигуна внутрішнього згорання, радіо або телефону.

До винайдення нейлону панчохи плели з китайського та японського шовку. Тепер виробники звільнилися від диктату азійських постачальників, від яких залежав світовий панчішний ринок. Нейлонові панчохи на відміну від шовкових ліпше зберігали форму й не витягувалися на колінах і п’ятах, не сповзали й не морщилися, а гладенько й щільно охоплювали жіночі ноги. Хоча коштували вони вдвічі дорожче за шовкові – $1,15–1,35, в американських містах почався ажіотаж. Навколо універмагів виставляли поліцейські пости, що стримували юрби жінок, які намагалися прорватися до прилавків. Газети друкували фотографії, на яких американки, купивши панчохи, одразу розривали упаковку й надягали обновку прямо на вулиці. Багатьох торговців ловили на шахрайстві: замість нейлонових панчіх вони продавали шовкові «підробки».

У грудні 1941-го США вступили у війну й нейлон оголосили матеріалом стратегічного значення. Із нього почали робити парашути, тенти для вантажівок, військове обмундирування, похідні рюкзаки. В Америці запровадили обмеження на продаж нейлонових панчіх: за рік жінка могла придбати їх лише 6 пар. Заради економії влітку панчіх не носили – жінки покривали ноги фарбою світло-коричневого кольору. Її терміново почала випускати косметична компанія «Макс Фактор». У перукарнях з’явилася нова послуга: ноги розмальовували «під панчохи» фарбами й олівцями. Малювали шов, п’яту й навіть дірки та штопання.

Знову доступними «нейлони» стають лише з 1948-го. А за 10 років створюють перші панчохи без заднього шва.

Нині нейлон використовують у виробництві хімічних волокон, із яких виготовляють різні тканини: як чисто нейлонові, так і змішані. Завдяки високій витривалості його використовують у виробництві спортивного, туристичного одягу. З нейлону також виготовляють струни для музичних інструментів, зокрема гітари.

підготував Анатолій ХЛІВНИЙ, «Моменти»

друкувати