Ключ до винаходу – випадковість
Історія свідчить, що деякі відкриття й винаходи, серед яких і ті, без яких важко уявити сучасний світ, були зроблені цілком випадково. Досить згадати Архімеда, який, опустившись у ванну, відкрив закон, згодом названий його ім’ям, чи Ньютона, на якого, кажуть, впало яблуко, що й спричинило формулювання закону всесвітнього тяжіння. Тож пропонуємо увазі наших читачів добірку саме про такі випадковості.
Чайний пакетик
Від дня появи на світ чайного пакетика минуло вже понад сто років, проте він і нині залишається найзручнішим способом заварювання чаю. А все відбулося завдяки випадковості.
Американець Томас Салліван був постачальником чаю. 1904 року він відправив його партію не в бляшаних банках, як це зазвичай робили, а в шовкових мішечках. Таким способом він намагався заощадити на пакованні. Але покупці сприйняли мішечки не як тару для тимчасового зберігання чаю, а як новий вид розфасовання, призначений для безпосереднього заварювання напою. Таке приготування чаю одразу визнали дуже зручним і, поступово модифікуючись, воно стало набирати популярності.
Сучасний чайний пакетик винайшов Адольф Рамбольд. На ринку він з’явився 1929 року. Занадто дорогий шовк замінила спочатку марля, а невдовзі – особливий папір із волокон манільських конопель, який потому поступився місцем досконалішому фільтрувальному паперу. Наприкінці 1950-го з’явився запатентований двокамерний пакетик, який закривався металевими скобами. Таким чином у папір надходило більше води, і чай швидше заварювався.
Пакетований чай із кінця 1970-х практично витіснив із ринку пресований таблетований і плитковий (випускався у вигляді таблеток або плиток, спресованих із чайної крихти й пилу). Однією з переваг пакетику стало те, що він відфільтровує особливо дрібний пил, і чай виходить прозорим, тоді як заварювання чайних таблеток надавало напою неприємного, мутного відтінку.
Новітні чайні пакетики виготовляють із кукурудзяного крохмалю. Вони повністю розкладаються в природному середовищі й не завдають ніякої шкоди навколишній природі.
«Київський торт»
Найвідоміший «їстівний» символ Києва за кордоном – котлета по-київськи. Але самі українці, як і, певно, усі інші жителі колишнього СРСР, точно знають: ніщо не «представить» українську столицю краще, ніж «Київський торт».
Ще за радянських часів стало доброю традицією після відвідин Києва привезти додому цей солодкий сувенір у фірмовій коробці із зображенням каштанових листків. Його дарували на дні народження та входини, на весілля й Новий рік, без нього не обходився жоден святковий стіл, обсяги його продажів і досі рекордні. Він – головний предмет торгових спекуляцій і підробок. А ще «Київський торт» за півстоліття існування обріс легендами й чутками.
За переказом, «Київський торт» народився завдяки… недбальству. Одного дня 1965 року кондитери київської фабрики імені Карла Маркса забули покласти до холодильної камери партію яєчного білка, приготовленого для бісквіту. Наступного ранку начальник бісквітного цеху Костянтин Микитович Петренко за допомогою 17-річної помічниці кондитера Надії Черногор, щоб приховати помилку колег, на свій страх і ризик переклав застиглі білкові коржі масляним кремом, обсипав крихтою й прикрасив поверхню квітковим орнаментом. Так народився прадід торта, якому судилося на довгі десятиліття стати візитною карткою столиці.
Рецептура «Київського торта» за цей час не раз зазнавала змін: у 1970-х кондитери удосконалили процес приготування білково-горіхової суміші, згодом до коржів почали додавати фундук, експериментувати з арахісом, потім із кеш’ю. Оскільки кеш’ю коштував дорого, а отже підвищував собівартість торта, на фабриці повернулися до фундука.
До речі, саме «Київський торт» був одним із подарунків від Української РСР Леоніду Брежнєву на 70-річчя. Триярусний витвір кулінарного мистецтва з 70 коржів важив понад п’ять кілограмів. Кажуть, генсекові подарунок настільки припав до смаку, що він вимагав від власних кондитерів повторити шедевр. Подейкують, вийшло смачно, але це був не справжній «Київський торт». Його докладний оригінальний рецепт на київській фабриці й досі тримають у секреті.
Застібка-липучка
Небитке скло