Чорно-біла таємниця

«Моменти» продовжують знайомити своїх читачів із детективними творами. Цього разу на шпальтах тижневика ми розповімо про роман нашого сучасника – іспанського письменника Артуро Переса-Реверте. Ітиметься про «Фламандську шахівницю» – твір, що став одним із найяскравіших прикладів інтелектуального детективу.

В усіх творах Артуро Переса-Реверте читача з першої сторінки захоплює вир подій і таємниць. Книги цього письменника вирізняються інтелектуальною вишуканістю й інтригою. Джерела такого стилю слід шукати в різноманітному й багатому на події житті автора (детальніше див. «Про автор»). Захоплення літературою привело його в журналістику, а згодом і в письменство.

Артуро Переса-Реверте неможливо охарактеризувати одним словом – він багатогранний, як і його твори: журналіст, солдат, містик, гросмейстер, моряк, книжник, аристократ, хакер, пірат, сищик, шукач пригод. Його читачам дуже поталанило – письменник знає незліченну кількість історій, що захоплюють і лякають, зворушують уяву та змушують усміхнутись. Він розповідає нам про те, чого ми самі й уявити не зможемо. Його уява не знає меж, тож розповідь хочеться дочитати одразу, щойно взяв книгу до рук.

«Фламандська шахівниця», як і інші романи Переса-Реверте, – парадоксальний і багатоплановий твір із запаморочливо закрученим сюжетом, що відкриває для читача світ антикварів і колекціонерів. Головна героїня твору – реставратор Джулія, що одержала замовлення підготувати до аукціону старовинну картину «Гра в шахи», яка належить давньому, але збіднілому аристократичному роду. На шедеврі пензля фламандського художника XV ст. Пітера Ван-Гюйса зображено двох чоловіків, що грають у шахи, і занурену в думи жінку.

Здавалося б, нічого незвичайного. Але тільки на перший погляд. Під шарами фарби у світлі рентгенівського проміння Джулія виявляє напис на латині, що є ключем до розгадки злочину, вчиненого в ті далекі часи.

Далі – більше. Ця старовинна картина допомагає розкривати й нинішні жорстокі вбивства. Ланцюг нових злочинів пов’язаний із розстановкою шахових фігур на намальованій дошці, а за кожну програну фігуру заплачено людським життям. Хто вбивця і які мотиви – не розповідатимемо. Просто радимо прочитати роман. Якщо не зможете виявити лиходія за перебігом сюжету, то дізнаєтеся, хто він, наприкінці твору.

Зауважмо, що рецензії на «Фламандську шахівницю» – неоднозначні. За сюжетом, розслідуючи вбивство, ключ до розкриття якого прихований на фламандській картині, головні герої потрапляють у детективну ситуацію. Одні, прочитавши, вважають книгу інтелектуальним детективом, парадоксальним та багатоплановим, у дусі Аґати Крісті та Жоржа Сіменона й, водночас, постмодерністським – у дусі Володимира Набокова й Умберто Еко.

Прихильники письменника відзначають, що роман заворожує захопливим сюжетом, у якому відбувається переміщення дії з одного часового та культурного простору в інший. Інші ж критикують за надто специфічний зміст, що не буде цікавий тим, хто не грає в шахи чи й геть не розуміється на правилах гри.

Гадаю, «Фламандська шахівниця» – це не тільки детектив, а й історичний та культурологічний роман, який ненав’язливо знайомить із художниками епохи Відродження й персонажами їхніх картин. Із твору можна довідатися про цікаві подробиці з історії Європи. Приміром:

« – Ось, подивись-но, – Альваро вказав пальцем на ім’я в тексті, потім на фотографію… – FERDINANDUS OST. D.: так позначений гравець, що сидить зліва, – той, що в червоному. Ван Гюйс написав «Гру в шахи» 1471- го, тож жодного сумніву й не може бути. Ідеться про Фердінанда Альтенхоффене, герцога Остенбурзького, ostenburguensis Dux…

– Де розташований цей Остенбург? Десь у Німеччині?

Заперечливо хитнувши головою, Альваро відкрив історичний атлас і тицьнув пальцем в одну з карт.

– Остенбург – це герцогство, що приблизно як Родовінгія Карла Великого… Воно було розташоване ось тут, на перетині французьких і німецьких земель, між Люксембургом та Фландрією. Упродовж XV–XVI століть остенбурзькі герцоги намагалися зберегти свою незалежність, і їм це вдавалося, але завершилося все тим, що Остенбург поглинула спершу Бургундія, а згодом Максиміліан Австрійський. Династія Альтенхоффенів припинила своє існування зі смертю Фердинанда, останнього герцога Остенбурзького, – того самого, що на картині грає в шахи…».

І таких пасажів у романі багато. А ще, звісно, варто відзначити доволі цікавий текст, побудований навколо незвичного шахового етюду, самостійне рішення якого надає читанню особливої привабливості.

На мою думку, роман буде особливо цікавий любителям шахів, бо в ньому справді розігрується шахова партія, змальована на картині «Гра в шахи». Книга супроводжується відповідними ілюстраціями. Щоб розгадати таємницю, нашим сучасникам необхідно зіграти цю партію. До того ж шахи розглядаються не як гра, головним аспектом якої є перемога. Тут – це паралельна реальність, що дає змогу на час сховатися від зовнішнього світу; шахи в найчистішому вигляді, як називає це автор.

Власне, я роман читала легко й із захопленням, на одному подиху. Тому любителям детективних історій раджу братися за «Фламандську шахівницю», зробивши всі справи, щоб ніщо не відволікало від цікавого сюжету. І хоча моя обізнаність із шахами поверхнева, цей твір поглибив її та додав кілька чудово проведених днів до мого життєпису, чого й вам бажаю!

Людмила ХЛІВНА,

м. Київ

друкувати